II. До питання про легальність Уряду У. H. P.

Свого часу (в чч. 8та 9 «Тризуоа» за 1928

рік) в статті «Основи конституції У. Н. Р.», 1 я в конспективному викладі подав історію

орґанів державної влади У. H. P., аналіз дотичних конституційних актів, законів і постанов та прийшов до висновку, що існуючий закордоном уряд У.

і

вийшла в серпні), під назвою: «Занепад У. H. P- I- Як було справді. II. Як вони пояснюють», ■ CTopl 1-42.

і

і Нова праця M. Шаповала з чужої йому

области юридичного аналізу та інтерпретації,

► t

як своїм «стилем», характерною для автора «барвистою»мовою,густо переквітчаною такими «словами» й, термінами, яких шануючі себе і своїх читачів пресові орґани ніде у світі не вживають, так і тенденційністю не уявляє чогось нового, порівнюючи до инших творів цього плодовитого автора.ізцього погляду не заслуговує на те, щоб про неї було згадано. Коли-

що згадана стаття, хоч і підписана одним M. Шаповалом, уявляє собою без сумніву «колективний твір» кількох авторів та повторює дум ки, які за останній час почали з'являтися не тільки в спецкфичній пресі п. Шаповала, але й в инших орґанах. Через повторювання безліч разів і завідомо неправдиві думки можуть придбати видимість правди в очах непоікформова- ного читача, як що не знайдуть спростовання.

Автор (чи азтори) цієї статті поставили собі заздянням переконати читача, що державний центр У. H. P. не посідає лєґального титулу

Ф

верховної влади у. H. P., лєґальний уряд, У. H. P. давно вже перестав існувати, а традиція законности влади перервалася через порушення Конституції Трудового Конґресу та через «перевороти» і «узурпацію», що, ніби-то, були доконані C. В. Петлюрою, Радою Міністрів на чолі з I. Мазепою й А. Лівицьким та всіма політичними партіями, крім соц.-рево- люціонерїв, особливо-ж с.-дємократамп та радикал -демократами.

Bci свої арґументи автор базує на своєрідному тлумаченні закону Трудового Кокґресу з 28 січня 1919 p. M. Шаповал стверджує, що Трудовий Конґрес, маючи «правильну уяву про co-

ціяльну структуру України, поклав підвалини влади селян і робітників». «Господарь (Г?) ви-

J

дав закон про трудові ради, про владу сєляк і робітників, а нелро народоправний, демократичний парламент» (ст. 29). Ha доказ правдивости свого твердження, M. Шаповал ке подає жадних арґументів, крім голословнкх заяв про «політичний рзалізм», про соціяльну революцію на Україні, про те, що ще Центральна Рада «ставила самостійну, соборну соціялістичну республіку» і т. и.

B дійсності-ж Трудовий Конґрес в арт. 5 закону 28 січня проголосив: «Конґрес Трудового Народу України стоїть проти орґанізації. p о б і т н и ч о ї д и к т а т у p и і вислса- люється за д e м о к p а т и ч н и й л а д на Україні. B цілях закріплення демократичного ладу правительство У. H. P. разом з комісіями має підготовити закон для виборів всена- p о д н ь о г о п a p л а м e н т у Великої Соборної Української Республіки». Отже в супереч твердженням M. Шаповала, Трудовий Конґрес проголосив не соціялістичний, а демократичний лад, всенародній, себ-то те-ж демокра- тичн^парламент, я не владу селян і робітни-

і

ків. M. Шаповал, правда, катискує на закон про місцеві конґреси та ради трудового народу (ст/.у 3-5) і кладе його в основу державного ладу„^гтвореного Конґресом, але й це не так.

про які говорить закон, а лише дорадчими та контрольними орґанами при комісарах, себ-то помічними орґанами в системі управління; по друге, на підставі арт. 6 закону нові орґа- ни влади на місцях , бо така ухвала була б неправильною й зайвою; п. Андрієвський сам по своїй волі одмовився від обов'язків і позбавив себе прав. Тому постанова Директорії з 13 травня 1919 p. має повну юридичну силу. Вона не є жадним «політичним насильством над меншістю», як висловився M- Шаповал. Твердження, що «він (Андрієвський) міг би про невідповідальність заявити і в засіданнях, бо в кожній колєґії якийсь член чи члени можуть заявити і записати в протокол, що не берз відповідальносте за постанову більшосте» (стор 31), являється цілковитою юридичною «єрес'ю». Основна суть кожної колєґії полягає в тому, що всі справи вона вирішує більшістю голосів, що постанова більшости вважається постановою цілої колєґії і що, нарешті, відповідальність запостанови,прийняті більшістю, падає на вгю колєґію, а не лише на більшість. Коли б було так, що той, хто голосує в меншості, має право одмовлятися нєсти відповідальність, тоді жадної колєґії не могло б існувати.

Перзхожу тепер до обвинувачень Дирек-

торіїв порушенні закону Трудового КонГресу.

15 листопаду1919р. Дирзкторіяприйнялапоста-

нову, згідно якій, за виїздом закордон членів

•

Директорії А. Макарзнка і Ф. Швеця в державних справах, верховне керування справами Республіки та затвердження законів і постанов, ухвалених Радою Народніх Міністрів, було покладено на голову Директорії, Головного Отамана C. В. Петлюру. Цю постанову M. Шаповал називає «ліквідаційним актом У. H. Р.», «останнім актом Директорії» (ст. 11), на тій ніби-то підставі, що це була остання постанова Директорії, як законного орґану верховної влади в законному складі. B иншому місці (ст. 31) Шаповал іде далі й проголошує, що й постанова 15 листопаду являється незаконною по тій причині, що «члени Директорії Макаренко й Швець не мали права давати Петлюрі уповноваження підписувати закони іменем Директорії, а Петлюра не мав права приймати такого доручення, бо Д и p e к т о p і ю K о н ґ p e c у c т а - н о в и в , яко орґан к о л є ґ і я л ь н и й...» «Постанова 15 листопаду незаконна тому, що хоч і не юридично, але фактично касує Дирек- юрію» (ст.

вже Директорії, поповнивши її склад представником від Наддністрянської України. He утворивши Директорії, Конґрес цілком послідовно не прийняв жадної постанови в справі реґла- ментаці ї її внутрішньо ї чинности, росподіл у обов'язків її членів і т. ин. Директорія самавже, як це було і до Трудового Конґресу, приймала постанови що-до свого складу та инших справ свого внутрішнього розпорядку й чинности. Директорія, напр., прийняла демісію свого голови В. Винниченка і обрала на його місце C. Петлюру; признала обов’язковою для законности кворума присутність C. Петлюри, прийняла до відома зречення п. Андрієвського. Ta- ким-же порядком внутрішнього росподілу обов'язків Директорія,ане члени її,Макаренко й Швець, поклала на обов’язок голови, C. Пет- люри,верховне керування справами Республіки, який внаслідок такого росподілу обов’язків одержав право затверджувати «імекем Директорії» законні постанови, ухвалені Радою Міністрів. Ця постанова ні в чому не порушувала закону Трудозого Конґресу і тому являється і формально й по суті законною. Тим більше, иДо ухвала Днректоріїмалатимчасовкй характер і булаприйнята «на час відсутности з території У. H. P. членів Макаренка й Швеця». До цього ще треба’додати, що постановою 15 листопаду Директорія оформила порядок законодавства, який не був означений Трудовим Конґресом (в арт. 3-му закону 28 січня було сказано лише, що Директорія має... «видавати

закони..>), але який було встановлено via facti, а саме: закони й постанови виготовляла й ухвалювала Рада Нар. Міністрів, а затверджувала іменем У. H. P. Директорія. Отже на підставі вищеназедених пояснень маємо право визнати висновки M. Шаповала про незаконність постанови 15 листопаду 1919 p. абсолютно непразильними.

Після 15 листопаду 1919 p., на думку M. Шаповала, почалася «інтриґа» C. Петлюри і А. Лівицького та наступила