36. Основні поняття йоготерапії В.Франкла

Франкл вважає, що прагнення до реалізації людиною сенсу свого життя є вродженою мотиваційною тенденцією, притаманною всім людям. Навіть самогубець вірить у сенс якщо не життя, то смерті.

Яким же шляхом людина може отримати знання про існування несвідомого? В. Франкл вважає, що органом велінь цієї вищої інстанції є совість — смисловий орган, інтуїтивна здатність відшукувати єдиний смисл, що криється в кожній ситуації. "Ії можна визначити як здатність у будь-які ситуації відшукувати прихований смисл, єдиний, притаманний лише їй. Совість дологічна й ірраціональна; її специфікація — інтуїтивне розуміння. В. Франкл розуміє совість не лише як психологічну даність, але й як трансцендентальність. Тому совість — голос непізнаного, трансцендентного. Людина чує цей голос у власній душі, але він доноситься до неї з вершин несвідомого. Совість як іманентно-психологічний чинник є трансцендентним феноменом. Через неї розкривається сутність, трансцендентність духовного несвідомого. «Совість — це лише іманентна сторона трансцендентного цілого, вона возвеличується над площиною психологічної іманентності, трансцендентна по відношенню до цієї площини».

Совість є голосом трансцендентного, вона сама трансцендентна. Хоча нерелігійна людина й має совість, вона не усвідомлює її трансцендентності. Нерелігійна людина сприймає свою совість як психологічну даність, вважає її останньою інстанцією, перед якою несе відповідальність. Насправді це лише підніжжя гори. Щоб зазирнути далі, зійти на незвідану, утаємничену вершину, потрібно бути мужнім. Саме такою, з точки зору Франкла, є релігійна людина, котра відкриває за совістю «Ти» Бога. «Адже ніколи й за жодних обставин не здатна була б совість мати вирішальне слово в іманентності, якби вона не була словом „Ти“ трансцендентності».

Франкл вважав, що втрата сенсу існування викликала в західному суспільстві новий тип неврозу — «ноогенний невроз». Ноогенний невроз має місце не в психічній, а ноогенній (від грец. «ноос», «нус» — розум, як носій смислів) сфері людського існування. В роботі «Лікар та душа» він пише про те, що до психотерпавета нерідко звертаються з тими ж проблемами, які насправді повинні ставитися перед священиком. Між іншим подібні думки розвивав у своєму вченні і Карл Юнг[3].

Ноогенні неврози виникають не через конфлікти між прагненнями і свідомості, а через конфлікти між різними цінностями; іншими словами вони є результатом моральних конфліктів чи, кажучи більш узагальнено, духовних проблем. Значне місце серед таких проблем займає екзистенційная фрустрація. Екзистенційна фрустрація може призвести до ноогенного неврозу[4].

Екзистенційний вакуум, чи екзистенційна фрустрація, — феномен, що харктеризується суб'єктивними переживаннями нудьги, апатії, порожнечі, цинізму[3].

Свобода волі, вважає Франкл, належить до безпосередніх даних людського досвіду. Її можна феноменологічно описати, але неможливо звести до причинних зв'язків. Воля до сенсу протиставляється Франклом «принципу задоволення» психоаналізу и «волі до влади» індивідуальної психології. Він вважає, що людські мотиви і цілі завжди усвідомлені. Сенс життя, згідно з Франклом, «це те, що міститься в ситуації, таке, що розуміє під собою питання і вимагає питання… У кожної проблеми є тільки одне рішення, і воно правильне; у кожного рішення — тільки один сенс, і він справжній»[3].

Відомий випадок, який Франкл описує в «Основних поняттях логотерапії», в розділі під назвою «Логодрама» — матір хлопчика інваліда, перший син якої загинув хотіла покінчити з життям. В їхній клініці вона проходила курс реабілітації і брала участь у психодрамі. Франкл вирішив зімпровізувати і запропонував іншій жінці, що теж грала роль в психодрамі уявити, що їй вже 80 років і попросив підбити підсумки свого життя. В результаті жінка вирішила, що хоч жила безтурботно, але даремно. Теж саме він запропонував зробити жінці-самогубці. Матір сина інваліда сказала, що хоч у житті у неї трапилось багато горя і вона втратила свогго старшого сина, але вона не віддала сина в притулок і зробила все щоб її син було повноцінне життя і виріс чудовою людиною. Воно розплакалась і сказала, що життя вона прожила не даремно. Дивлячись на себе вже ніби старою, вона усвідомила сенс свого життя і страждань[4].