5. Доступ ДО прдвосуддя 3 ПИТАНЬ, що стосуються ДОВКІЛЛЯ, відповідно ДО CT. 9 Оргуської КОНВЕНЦІЇ

Безпосередньо доступу до правосуддя з питань, що стосуються довкілля присвячена ст. 9 Оргуської конвенції, яка передбачав, у п. 1, що кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства гарантує кожній особі, яка вважав, що її запит з отримання екологічної інформації відповідно до умов ст.

У випадках, коли передбачається такий переглядрішення в суді, Сторона гарантує такій особі доступ до визначеної законом швидкої процедури, яка не потребує оплати або передбачає мінімальні тарифи для перегляду справи державним органом або її розгляду незалежним і неупередженим органом, який не є судовим. Остаточні рішення, що приймаються відповідно до п.1 зазначеної статті, є обов’язковими для виконання державним органом, який володіє відповідною інформацією. Причини вказуються у письмовій формі, принаймні у випадках, коли в доступі до інформації було відмовлено відповідно до цього пункту.

Оргуська конвенція гарантує право на інформацію, право на участь, а також визнає право на безпечне довкілля. Вона також гарантує громадянам можливості реалізувати ці права. їхня реалізація і називається «доступом до правосуддя». Це може бути зроблено в суді та/або в іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно із законом.

Оргуська конвенція зобов’язує країни відмовитися від суворих обмежень щодо доступу до правосуддя.

Рішення стосовно екологічних прав має прийняти незалежна та нейтральна «третя особа». Ані уряд, ані окремі громадяни не повинні вирішувати, чи були порушені екологічні права. Такою «третьою особою» повинна бути судова система відповідної країни.

Пункт 2 ст. 9 Конвенції передбачає, що кожна зі Сторін у рамках свого національного законодавства забезпечує, щоб відповідні представники зацікавленої громадськості,

а) які проявляють достатню зацікавленість, або як альтернатива,

б) які вважають, що мало місце порушення того чи іншого права, коли це обумовлено адміністративно-процесуальними нормами відповідної Сторони, мати доступ до процедури перегляду прийнятих рішень в суді та (або) іншому незалежному та неупередженому органі, заснованому згідно зі законом, з метою оскарження законності будь-якого рішення, дії або бездіяльності з правового та процесуального погляду за умови дотримання положень ст. 6, а також інших відповідних положень цієї Конвенції там, де це передбачено національним законодавством і без шкоди для п. 3, наведеному нижче.

Наявність достатньої зацікавленості та факт порушення того чи іншого права визначаються згідно з положеннями національного законодавства і залежно від мети надання зацікавленій громадськості широкого доступу до правосуддя в рамках цієї Конвенції. B цьому контексті для цілей вищенаведеного підпункту а) достатньо зацікавленості будь-якої неурядової організації, що відповідав вимогам, зазначеним у п. 5 ст. 2. для цілей пп. б), наведеного вище, така організація також має право заявляти про порушення своїх прав.

Положення даного п. 2 не виключають можливості використання процедури попереднього перегляду адміністративним органом і не зачіпають вимоги щодо вичерпання адміністративних процедур перегляду перед зверненням до судових процедур перегляду в тих випадках, коли така вимога передбачена національним законодавством.

Згідно з вимогами цього пункту кожна країна зобов’язана надавати представникам громадськості «широкий доступ до правосуддя». Усі люди повинні мати змогуреалізовувати свої екологічні права. Критерії порушення судової справи повинні бути визначені якнайширше.

Окремі країни в своєму законодавстві надають терміну «достатня зацікавленість» вужче значення, ніж «обмеження права».

Звернутися з позовом може будь-хто. Окремі особи та організації, посадові особи та комерційні підприємства (а також подібні інституції) - усі мають право подавати позови до суду для захисту своїх екологічних прав.

Конвенція підтримує широку інтерпретацію того кола осіб, які мають право подавати позови. Наприклад,

• будь-яка особа, яка подає запит на інформацію та не отримує її або отримує неналежну відповідь, має таке право;

• будь-яка особа, якій не дозволено брати участь у прийнятті рішень, що стосуються довкілля, має таке право;

• загалом будь-яка особа може подати позов проти іншої приватної особи (включаючи підприємства) або державного органу (зокрема, державного департаменту або посадової особи) у зв’язку з порушенням національного екологічного законодавства;

• будь-яка особа повинна мати змогу подавати позов у зв’язку з відмовою у реалізації «права на проживання в навколишньому середовищі, сприятливому для її здоров’я та добробуту».

• ОГС також можуть звертатися до суду, якщо їхньою метою є захист довкілля.

Особі, яка подає позов, не обов’язково бути постраждалою стороною або мати спеціальний інтерес. Оргуська конвенція вимагає тільки наявність «достатньої зацікавленості» або обмеження прав, що є підставою для законного порушення судової справи. У даній конвенції чітко зазначено, що всі ОГС, які сприяють захисту довкілля та дотримуються усіх вимог національного законодавства, мають «достатню зацікавленість», а також наділені правами, які не повинні обмежуватися.

«Достатня зацікавленість» визначається відповідно до національного законодавства, але за умови, що такі вимоги також передбачають «широкий доступ до правосуддя». Національні обмеження не повинні суперечити цілям Оргуської конвенції.

Представники громадськості мають доступ до адміністративних і судових процедур для оскарження дій та бездіяльності водночас і приватних осіб, і державних органів, які порушують положення національного законодавства. Якщо приватні особи або державні органи порушують закон, громадяни повинні мати змогу оскаржити дії або бездіяльність у судовому порядку, навіть якщо їм не було завдано особистої шкоди. Це називається правозастосуванням, яке в основному спрямоване на підтримку правозастосовних ОГС природоохоронного спрямування.

Пункт 3 ст. 9 Конвенції оговорює, що, крім процедур перегляду, передбачених вище п. п. 1-2, і без їхнього порушення, кожна зі Сторін забезпечує представникам громадськості, коли вони відповідають передбаченим законодавством критеріям, якщо такі є, доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і громадських органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього природного середовища.

Національне законодавство дозволяє в разі згоди зацікавленої особи застосовувати такі процедури попереднього перегляду як альтернативні та вигідні для громадян. Якщо особа хоче звернутися прямо до суду, то таке право передбачено Конституцією України. Конвенція лише вимагає, щоб кожна країна надала громадянам право звертатися до «суду загальної юрисдикції або іншого незалежного та неупередже- ного органу, заснованого згідно із законом».

Пункт 4 ст. 9, крім цього, і без порушення вищенаведеного п. 1 ст. 9 процедури, згадані вище в п.п. 1,2,3, мають забезпечувати адекватні та ефективні засоби правового захисту, включаючи у разі потреби засоби правового захисту у формі судової заборони, і бути справедливими, неупередженими, своєчасними і не пов’язаними з непомірно великими витратами.

Конвенція вимагає, щоб уряд забезпечував ефективні засоби правового захисту, включаючи судову заборону. Судова заборона означає призупинення або припинення на підставі рішення суду діяльності, яка призводить або може призвести до значних змін у довкіллі. Під час судового розгляду можна подавати вимогу про прийняття рішення щодо призупинення або припинення такої діяльності.

Крім того, держави повинні розглянути можливість створення інших механізмів «усунення або зменшення фінансових та інших перешкод» для доступу до правосуддя. Такі перешкоди можуть включати судові збори, гонорар адвокатів або експертів, доступ до юридичної підтримки або юридичних консультацій, відсутність обізнаності та знань про права та можливості, пов’язані з доступом до правосуддя, або недостатність знань про національне та міжнародне екологічне законодавство.

Держава намагається послабити фінансовий тиск на особу, яка має намір звернутися до суду в питаннях отримання кваліфікованої юридичної допомоги. Парламентом України було прийнято ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - СВП, не може перевищувати 40 % встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні. Законодавець, розуміючи, що така компенсація витрат не дозволить скористатися доступом до правосуддя незаможним прошаркам населення, прийняв ЗУ «Про безоплатну правову допомогу».

Таблиця 1. Відмінності первинної та вторинної безоплатної правової допомоги

ЗУ «Про безоплатнуправовудопомогу» гарантується право на первинну безоплатну правову допомогу згідно з Конституцією України та цим Законом усім особам, які перебувають під юрисдикцією України. Суб’єктами надання безоплатної первинної правової допомоги в Україні є:

1) органи виконавчої влади;

2) органи місцевого самоврядування;

3) фізичні та юридичні особи приватного права;

4) спеціалізовані установи.

Суб’єктами надання безоплатної вторинної правової допомоги в Україні є:

1) центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, які утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються Мін’юстом України за пропозицією Координаційного центру з надання правової допомоги з урахуванням потреб відповідної адміністративно-територіальної одиниці та забезпечення доступу осіб до безоплатної вторинної правової допомоги і є його територіальними відділеннями^[56];

2) адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Законом визначається коло осіб із дванадцяти категорій, яким може надаватися вторинна правова допомога. Це особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім’ї нижчий суми прожиткового мінімуму^[57], розрахованого та затвердженого відповідно до ЗУ «Про прожитковий мінімум»^[58] для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, інваліди, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб, - на всі види правових послуг, передбачені ч. 2 ст. 13 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу». До осіб, що можуть отримати безоплатну правову допомогу, також належать діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, безпритульні діти, особи, на яких поширюється дія ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»^[59], ветерани війни та особи, на яких поширюється дія ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»^[60] та інші категорії осіб. Але зазначені особи все одно мають подати звернення про надання одного з видів правових послуг та документи, що підтверджують належність особи або осіб, стосовно яких звертається законний представник, до однієї з вразливих категорій осіб, зазначених вище.

Постановою KM України затверджено Порядок оплати послуг та відшкодування витрат адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу^[61]. Ним визначено механізм обчислення розміру винагороди та її виплати, відшкодування витрат, пов’язаних з наданням безоплатної вторинної правової допомоги, адвокатам, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір»^[62] він справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати^[63] у місячному розмірі, встановленої законом на перше січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Спостерігається тенденція підвищення суми судового збору, що не дає можливість громадянам у повному обсязі реалізувати своє право на доступ до правосуддя.

Пунктом 5 ст. 9 зазначається, що для підвищення ефективності дії положень цієї Статті кожна зі Сторін забезпечує надання громадськості інформації про доступ до адміністративних і судових процедур перегляду рішень, а також розглядає питання зі створення відповідних механізмів надання допомоги для усунення або послаблення фінансових чи інших перешкод на доступ до правосуддя.

У конвенції зазначено різні механізми, спрямовані на забезпечення підтримки громадськості у зверненні уваги на недотримання положень, а також підтримки урядуувиконанні його зобов’язань. Механізми дотримання згідно з конвенцією відрізняються від тих, що є в інших міжнародних договорах. Згідно з конвенцією кожен представник громадськості, якого турбує питання дотримання її положень, має право порушити процедуру офіційного розгляду Комітетом з дотримання.

Обов’язком незалежного Комітету з дотримання, члени якого призначаються урядом і ОГС природоохоронного спрямування, є розгляд претензій, поданих будь-якою особою, ОГС або представниками громадськості проти інших осіб. Фактично будь-який представник ОГС природоохоронного спрямування, організації з питань захисту прав людини чи будь-якої іншої неурядової організації може надавати інформацію до Комітету (подавати повідомлення), якщо він переконаний у недотриманні положень конвенції. Секретаріат конвенції також може надати Комітету з дотримання докази недотримання. У кінцевому підсумку, якщо сторона конвенції визнає, що вона має проблеми з дотриманням положень конвенції, вона може звернутися до Комітету самостійно для отримання допомоги. Комітет надасть рекомендації щодо надання відповіді на наступній Нараді сторін і прийме рішення щодо заходів і рекомендацій з виправлення ситуації та дотримання зобов’язань згідно з конвенцією^[64].

Таким чином, ст. 9 Оргуської конвенції передбачає можливість доступу до правосуддя двома шляхами:

• судовим;

• несудовим (іншим незалежним та неупередженим органом, заснованим згідно із законом).

Специфіка судового захисту полягав у тому, що його ефективність e набагато вищою порівняно з іншими, несудовими засобами, оскільки захист у позасудовому порядку фактично e проханням або пропозицією добровільно чи в порядку адміністративного контролю усунути порушення й ліквідувати його негативні наслідки і ґрунтується на презумпції належної та добросовісної поведінки правопорушника; судовий розгляд є єдиним остаточним законним засобом вирішення правового конфлікту; при розгляді конкретної справи суд має право на превентивний вплив у формі обов’язкових до виконання окремих ухвал (постанов) щодо запобігання надалі виникненню причин і умов, що призвели до порушення прав; судові рішення, які набрали законної сили, як правило, мають остаточний характер; виконання судового рішення щодо питань факту чи права забезпечене державним примусом.

3 огляду на це правосуддя посідає особливе місце у системі гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів, а доступ до нього є невід’ємною складовою права на звернення до суду та необхідною передумовою його реалізації^[65].

6.