Аналіз нинішнього стдну доступу до прдвосуддя

Указом Президента України схвалено Стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки^[21]. B ній зазначено, що Стратегія сталого розвитку «Україна - 2020»^[22] визначила мету, вектори руху, дорожню карту, першочергові пріоритети та стратегічні індикатори оборонних, соціально-економічних, організаційних, політико-правових умов становлення та розвитку України.

Судова система України та суміжні правові інститути існують для захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави шляхом своєчасного, ефективного і справедливого вирішення правових спорів на засадах верховенства права.

Водночас на сьогодні система правосуддя не виконує поставлені перед нею завдання на належному рівні. Це стосується і доступу до правосуддя в галузі охорони довкілля. Основними чинниками такої ситуації є:

• низький рівень правової культури та правової свідомості суспільства;

• розповсюдженість корупційних явищ у сфері правосуддя;

• збереження факторів залежності суддів від виконавчої та законодавчої гілок влади, зокрема, наявність конституційних положень, які стримують посилення незалежності суддів;

• абсолютизація принципу про поширення юрисдикції судів на всі правовідносини;

• недосконалість процесуальних інструментів для захисту прав та інтересів осіб, у тому числі нерозвинена система альтернативних методів вирішення спорів;

• недостатній рівень єдності та послідовності судової практики; відсутність чи недостатній рівень використання можливостей сучас- них інформаційних систем (електронне правосуддя);

• низький рівень публічності сфери правосудця та довіри до судової системи взагалі і до суддів зокрема.

Наявні системи правової допомоги також засвідчили свою недостатню функціональну спроможність, зокрема:

• невідповідність формального статусу адвоката фактичним умовам здійснення адвокатської діяльності, в тому числі недосконалість практичного забезпечення прав адвоката і гарантій адвокатської діяльності;

• недосконала система формування органів адвокатського самоврядування та їх взаємодії, гарантій незалежності та належного виконання ними своїх функцій;

• недостатній рівень професійної підготовки адвокатів, у тому числі екологічних адвокатів;

• відсутність комплексного підходу та збалансованості у розподілі повноважень у системі надання безоплатної правової допомоги.

Істотні проблеми існують у системі виконання судових рішень, зокрема: гранично низька частка фактичного виконання судових рішень; відсутність ефективної системи мотивації державних виконавців; системні недоліки у взаємодії державних виконавців з іншими державними та недержавними установами.

Функціонування прокуратури та кримінальної юстиції як суміжних правових інститутів також має свої недоліки, зокрема:

• недостатня структурна незалежність прокуратури у поєднанні з безкарністю та низьким рівнем підзвітності, невідповідність функцій прокуратури європейським стандартам;

• недостатній рівень функціональної незалежності та доброчесності прокурорів, потреба в більш розвинених інструментах управління ефективністю, значно жорсткіших етичних вимогах і дисциплінарних правилах;

• малорозвинені інструменти внутрішнього та зовнішнього контролю в рамках боротьби з корупцією;

• недостатній рівень формальних і практичних каналів комунікації (у тому числі мереж обміну даними) між виконавчими органами та прокуратурою, а також між органами державної влади та європейськими й міжнародними партнерами;

• відсутність належної ІТ-інфраструктури та можливостей викори-

стання інформаційних систем і системи електронного правосуддя;

• недостатній рівень дотримання принципу змагальності в кримінальному провадженні, відсутність професійної відповідальності за порушення прав людини й ігнорування принципу змагальності;

• розбіжності між новими процесуальними повноваженнями та реальними інституційними функціями суб’єктів досудового та судового етапів слідства;

• непослідовне застосування процесуальних норм прокуратурою.

Слід мати на увазі, що в Україні діє новітній ЗУ «Про прокуратуру»^[23], яким визначено, що прокуратура становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави. B цьому законодавчому акті відсутній інститут прокурорського нагляду за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Крім того, існують системні проблеми у сфері стратегічного планування та у законодавчому процесі, зокрема:

• надмірна зосередженість на короткострокових рішеннях у законодавчому процесі, відсутність системного бачення у формуванні демократизації сектору правосуддя у довгостроковій, середньостро- ковій та найближчій перспективі;

• відсутність стратегічного планування та належного аналітико-до- слідницького забезпечення процесу проведення реформ, а також належного нормативно-правового та фінансового обґрунтування запланованих реформ; малорозвинені механізми моніторингу та оцінювання;

• недостатній рівень координації та консультацій між відповідальними суб’єктами реформ, учасниками реформ та ІГС;

• відсутність належної динаміки у наближенні до стандартів ЄС.

У рамках проекту ЄС «Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки» була підготовлена Аналітична записка щодо стану виконання Україною положень Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля (Оргуська конвенція) та Конвенції про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті (Конвенція Ecno)^[24]. B ній наголошується, що за останні п’ять років НПА, спрямованих на вдосконалення доступу до правосуддя, прийнято не було, хоча звертається увага на те, що в Україні створено процедури судового захисту прав людини. Окремі вади судового розгляду обумовлені проблемами функціонування судової системи в цілому, про що ми вказали вище.

B Аналітичній записці зазначено що, потрібно звернути увагу на помилкове застосування судами принципу процесуальної заінтересованості в екологічних справах. Наприклад, у справі за позовом ГО «Спілка порятунку Голосієва» (зареєстрована у 1982 році) до Якимен- ка В. L та інших відповідачі самовільно зайняли земельні ділянки на території, яку п. 2 Таблиця 2 п. 2.1 Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування земельних насаджень у центральній частині міста^[25], було віднесено до території парку «На схилах Мишоловського Яру». Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13.09.2010 року було відмовлено у задоволенні позову^[26]. Однією з підстав для відмови у задоволенні позову було те, що позивачем не було порушено прав ГО «Спілка порятунку Голосієва», оскільки «позивач не є власником спірної земельної ділянки, а Київська міська рада не уповноважувала ГО звертатись з позовами до суду». Таке рішення було винесено, незважаючи на те, що і у позовній заяві, і у письмових поясненнях представник позивача наголошував на тому, що ч. 3 ст. 9 Оргуської конвенції надає право ГО, що відповідають вимогам законодавства, на «доступ до адміністративних або судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, котрі порушують положення національного законодавства, що стосується довкілля».

Таким чином, законодавство України обмежує доступ до правосуддя щодо оскарження рішень, що мають вплив на довкілля, що не відповідав закладеним у Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, принципам. Для вирішення цього питання ЕПЛ готує звернення до комітету з дотримання.

ЕПЛ проти ВРУ

4 квітня 2013 року ЕПЛ звернулася до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Верховної Ради України, в якому просила:

— визнати дії відповідача при прийнятті ЗУ «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків № 3 і 4 Хмельницької атомної електричної станції» №5217-17 від 6 вересня 2012 року протиправними;

— зобов’язати відповідача скасувати ЗУ «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків № 3 і 4 Хмельницької атомної електричної станції»

№5217-17 від 6 вересня 2012 року.

У рішенні суд зазначив, що при прийнятті законів Верховна Рада України не виконує владних управлінських функцій, що дає підстави зробити висновок, що юрисдикція адміністративних судів, зокрема, Вищого адміністративного суду як суду першої інстанції, не поширюється на спори про визнання протиправними дій при прийнятті законів.

Стосовно позовних вимог про зобов’язання відповідача скасувати ЗУ «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків № 3 і 4 Хмельницької атомної електричної атомної електричної станції» №5217-17 від 6 вересня 2012 року слід зазначити, що ці позовні вимоги є похідними від позовних вимог про визнання протиправними дій Верховної Ради України при прийнятті ЗУ «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків № 3 і 4 Хмельницької атомної електричної атомної електричної станції» №5217-17 від 6 вересня 2012 року. Враховуючи наведене вище, суд вирішив відмовити Міжнародній благодійній організації «Екологія — Право — Людина» у відкритті провадження в адміністративній справі за її позовом до Верховної Ради України про визнання протиправними дій при прийнятті ЗУ «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків №3 і 4 Хмельницької атомної електричної станції» від 6 вересня 2012 року №5217-17 та зобов’язання скасувати ЗУ «Про розміщення, проектування та будівництво енергоблоків № 3 і 4 Хмельницької атомної електричної атомної електричної станції» від 6 вересня 2012 року №5217-17.^[27]

7.