4. З точки зору формаційного підходу політичну систему можна класифікувати

як рабовласницьку, феодальну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну; за культурологічною класифікацією її поділяють на західну, східно-православну, латиноамериканську, китайську, японську, мусульманську, Індуську, африканську; згідно з теорією трьох стадій, існує політична система аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.

Тип політичної системи визначається також за способом і масштабом її вплину на суспільство, а також за характером здійснення нею власних управлінських функцій. Згідно з таким підходом, виділяють три типи політичної системи: адміністративно-командний, змагальний, соціопримирливий.

Адміністративно-командна система характеризується тим, що об'єднання суспільних структур відбувається не завдяки природному процесові боротьби і співпраці соціально-політичних сил, а завдяки бюрократичній централізації, запереченню політичного плюралізму та адмініструванню у розв'язанні політичних проблем (ліквідуються автономні центри прийняття рішень; виняткова роль політичного лідера виражається у культі його особи; нівелюється громадянський статус людини, обмежуються її права і свободи; поширюється політична демагогія про захист інтересів народу; превалює відверте насильство; панує бюрократія (теократична, королівська, військова або партійно-державна), побудована за принципами феодальної ієрархії з відповідними пільгами і привілеями). Адміністративно-командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, тиранів Греції, імператорів Риму, абсолютних монархів до сучасних тоталітарних І авторитарних режимів.

Для змагальної політичної системи властиві політичний плюралізм, вплив на державну владу соціальних сил, жорстка конкуренція політичних сил за владу, наявність різноманітних центрів прийняття політичних рішень, конституційні гарантії прав і свобод особи. Утвердилася така система в умовах вільної конкуренції. Хоча вона й нині існує в багатьох країнах (США, Італії, Греції та їв,), проте поступово починає еволюціонувати у бік соціопримирливої політичної системи.

Соціопримирлива політична система має такі ознаки; пріоритет розв'язання соціальних проблем перед завданнями політичними; заміна політичної конкуренції політичною співпрацею; розподіл владних повноважень шляхом колегіальності і консенсусу; врахування більшістю потреб меншості; розпорошення, децентралізація, а не концентрація влади; переважання рішень прямої демократії над представницькою; прагнення владних структур до утвердження соціального миру, соціальної справедливості. Така система встановилася насамперед у Швейцарії, Ісландії, частково у Швеції, Німеччині, Голландії, Австрії та в інших країнах. Політичні системи типологізуються також за політичними режимами і політичними культурами. У такому аспекті можна вести мову про політичну систему тоталітарного режиму та англо-американську політичну систему.

Тоталітарний режим характеризується абсолютним контролем держави над усіма галузями суспільного життя, повним підкоренням людини політичній владі та пануючій ідеології, примат партії т ідеології над державою, тотальну ідеологічну мобілізацію мас

У кожній з країн, що пережили цей режим, тоталітаризм мав специфічні вияви, але можна виокремити й систему його загальних ознак:

1. Загальна політизація та ідеологізація суспільства, але фактично воно відчужене від політичної влади, хоч і не усвідомлює цього, адже в масовій свідомості діє міф про «єдність і злиття» народу і влади.

2. Держава прагне до глобального панування і контролю над усіма сферами соціального життя; законодавча, виконавча і судова системи влади контролюються з одного центру — правлячою партією.

3. Монопольний державний контроль над економікою, ЗМІ, культурою, освітою, релігією, аж до приватного життя громадян та їх поведінки; діє політична цензура.

4. Неправова регламентація суспільних відносин, коли закони фактично захищають інтереси держави; політичні права і свободи громадян закріплені лише формально; діє принцип — «дозволено лише те, на що прямо вказує закон». Державна влада дуже бюрократизована; еліта влади є номенклатурою, що рекрутується за системою «гільдій», її оточує «ореол таємності» та недоторканності. Домінуючим методом управління стає насильство, примус і терор. Однопартійна система, фактичне панування однієї партії; легальна політична опозиція заборонена і фактично відсутня; духовна опозиція виявляється здебільше у формі дисидентства. Функціонує тільки офіційна державна ідеологія, яка визначає всі суспільні цінності, зразки щодо виховання, стандарти поведінки тощо; будь-які інші ідейні течії жорстоко переслідуються. Безконтрольність репресивних органів держави: армія, поліція, служби безпеки, крім охорони правопорядку, виконують функції державних каральних органів, тобто діють як інструменти масових репресій. Економічною основою є велика власність: монополістична, державна, громади. Надцентралізація і надконцентрація державної влади на чолі з диктатором (фюрер, ватажок) та його оточенням. Громадянське суспільство відсутнє чи придушене. Права національних меншин формально декларовані, а в дійсності — суттєво обмежені. Суспільство живе за подвійною мораллю, керується так званою «тоталітарною свідомістю».