Методологічні підходи та методи дослідження

Методологічно основою роботи є принцип історизму, наукової об’єктивності, плюралізму, системності та ідеологічно неупередженого підходу до складних явищ суспільного життя.

При написанні роботи застосовані спеціальні та загальнонаукові методи історичного дослідження.

У дисертації застосовані також методи систематизації, типологізації і соціологізації, комплексного вивчення предмета, дослідження його еволюційних змін та динаміки. Знайшли своє застосування й спеціальні методи і прийоми історичного пізнання, зокрема: проблемно-хронологічний, діахронний, синхронний, а також ряд підходів, придатних для виділення в історичних джерелах проявів політичної культури.

У дослідженні нам важливо було показати роль і місце П. Рум’янцева- Задунайського в історичному розвитку України. Задля цього використовувались різноманітні методи, які дозволили б вивчити постать самого П. Рум’янцева, а також особливості середовища, в якому доводилось працювати генерал-губернатору. Для комплексного дослідження важливо дослідити життєвий шлях особистості. В цьому плані важливо дослідити хід його життя, що показує історію індивіда, його долю та внесок, який він зробив в історію суспільства, свого покоління, держави, сім’ї, соціальних груп, до яких належав і П.

За твердженнями американського персонолога А. Бандури (1925 - 1988), життєвий шлях особистості цілісний і його недоцільно розбивати на окремі періоди. Так чи інакше, але все ж життя особистості поділяється на певні етапи, фази, стадії, і кожна з цих стадій відрізняється певними мотиваціями та домінуючими тенденціями. Згідно з дослідженнями Ш. Бюлера, життєві етапи не залежать від віку людини, крім того, він вважав, що вік людини до 16-20 років необхідно розглядати окремо від життєвого шляху особи, оскільки в цей період людина тільки набуває певних рис самовизначення. Проте у дисертаційному дослідженні розглядається юнацький вік П. Рум’янцева, що дає змогу зрозуміти, під впливом яких обставин він формувався як особистість. Окрім юнацького віку, Ш. Бюлер також не брав до уваги і вік після 70 років, бо вважав, що в цей період життя людини вже безперспективне, а самовизначення завершене. Важливо дослідити, як особистість П. Рум’янцева розвивалась, як зростала його соціальна активність, рівень суб’єктності, відповідальність, як він творив власну історію, а також етапи його біографії, які він переживав як драму, трагедію, комедію або ж фарс.

У дисертаційному досліджені звернута увага на певний життєвий етап П. Рум’янцева, але задля комплексності дослідження розглядається весь життєвий шлях, щоб зрозуміти, як ті чи інші події впливали на мотивацію особистості в прийнятті тих чи інших рішень. Та й власне яким чином постать, яка вивчається, була прив’язана до території України і чим мотивувалась будуючи, свої відносини з тутешнім населенням.

При написанні дисертаційного дослідження ми спиралися в основному на біографічні (автобіографічні, щоденникові) методи. Їх основою є використання першоджерел, біографій, вивчення продуктів діяльності, літературно- історичних джерел тощо. Біографічний (грец. bios - життя і graphe - пишу) метод - це система методів і способів дослідження, діагностики, корекції і проектування індивідуального життєвого шляху особистості.

філософ Вільгельм Дільтей (1833 - 1911) вважав біографічний метод вищою формою гуманітарного дослідження.

Використовуючи біографічний метод дослідження, необхідно було здійснити контент-аналіз листування, записників, щоденників, сповідей. Важливо було також з’ясувати і показати вплив на П. Рум’янцева різних чинників, проаналізувати відомості щодо кола його спілкування, ліній особистісного вибору і надання переваг, вивчити свідчення очевидців, а також близького оточення генерал -губернатора, спогади сучасників тощо. Все вищеперераховане належить до даних каузометрії (лат. causa - причина).

Одним із найпоширеніших є метод вивчення продуктів діяльності людини. Він включає в себе систему дослідницьких процедур, які спрямовані на збирання, систематизування, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини. У структурі цього методу чинну роль має “Продукт діяльності особистості”, прояви активності особистості у відношенні до суб’єктивного і об’єктивного світу. Перетворювальна або пізнавальна за змістом активність дає можливість вивчити індивідуальність конкретної особистості в кожній з її діянь, які спрямовані на перетворення елементів навколишньої реальності або ж на пізнання світу. Метод вивчення продуктів діяльності людини поєднує кілька аналітичних та дослідницьких процедур, диференціація яких відбувається за ознакою предмета пізнання:

1) аналіз особистих документів - щоденників, листів, автобіографій тощо. Їх якісно-кількісне вивчення надає цінний матеріал для дослідження життєвого шляху особистості, характеристик діяльнісних актів людини в ситуаціях змістових взаємодій та ін.;

2) аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації - записи розмов, дискусій, нарад, різноманітні статути, накази, оголошення, розпорядження, закони, правила тощо. Цей тип дослідницьких та аналітичних процедур застосовувався переважно для вивчення соціальних процесів, явищ та їх проекцій на індивідуальне буття особистості.

Важливим у дослідженні є тлумачення вихідних понять, з’ясування їх співвіднесеності, але це не є основним завданням у нашому дослідженні.

Тож нам знадобилась особлива методологія, придатна для дослідження так званих “ненавмисних свідчень” історичних джерел. Для істориків - позитивістів головне завдання полягало у встановленні істинності фактів, у нашому ж випадку проблема істинності фактів постає як проблема “свідчень” у такому вигляді, як її сформулював один із засновників школи “Анналів” М. Блок: “Навмисні свідчення нав’язують історику власну інтерпретацію подій. Ненавмисні ж зберігають інформацію про реалії, зниклі в минулому, у прихованому вигляді” [194, c.123]

У дослідженні ми керувалися постулатом, згідно з яким минуле “може бути пізнаним не як сума фактів, а як сума інтерпретацій, що шар за шаром огортають кожну історичну подію”. Виходячи з цього постулату, завдяки різним інтерпретаціям державно-політичних, соціально-економічних та культурних процесів, можна побачити загальну картину історичних процесів, оскільки різноманітні інтерпретації не так заперечують одна одну, скільки доповнюють. Тому основним нашим завданням було відшукати якомога більше таких інтерпретацій.

Звичайно, жодна з методологій історичного дослідження не зможе забезпечити абсолютної, істинної й вичерпної характеристики аналізованих історичних фактів, подій, процесів та явищ. Хоча, використовуючи більш сучасні методології, можна хоча б наблизитись до історичної істини. Тож основною нашою метою в дослідженні є науковість.

Визначаючи основні інструменти дослідження, ми схильні зупинитися на використанні структуралістського методу. Цей метод дозволяє історичній науці позбавитися нав’язаної їй ролі збирачки конкретних фактів для теоретичних узагальнень соціологічної науки.

Застосування цього підходу вимагає визначення системотворчого чинника. У вивченні діяльності П. Рум’янцева-Задунайського таким чинником виступає бажання вислужитися перед імператрицею задля отримання особистої слави.

З системного підходу випливає принцип консенсусу, взаємозалежності та узгодженості складових історичної цілісності, що вивчається. Ще однією складовою методу є номотетичний (соціологізуючий) підхід. Відповідно до нього, ми розглядаємо людину не як індивідуальність з особливими психофізичними якостями, а як особистість - тобто у її соціальних зв’язках.

У застосуванні до предмета нашого дослідження структуралізму ми поєднуватимемо його з методом історичної антропології. Цей метод дозволив розглядати соціальну, економічну і політичну історію крізь призму особистості. Він також дав можливість поглянути на політичне життя та виконувані соціальними суб’єктами функції з позиції учасників того політичного життя та виконавців тих функцій.

Варто зосередити увагу і на термінах, які використовуються в роботі. Впродовж історії Україну називали по-різному: “Русь”, “Малоросія”, “Україна”. Територію України, яка у XVIII ст. перебувала під зверхністю

Російської імперії, у вітчизняній історіографії прийнято називати “Гетьманщина” - через існування в ній інституту гетьмана. Проте після приходу до влади Катерини ІІ було повністю ліквідовано гетьманський устрій і відтак вживання цього терміна вже було недоречним щодо названих територій, проте в обігу він все рівно застосовується. У російській традиції для позначення території України використовували похідний від назви “Русь” термін “Малоросія”, при цьому сама Росія йменувалась як “Великоросія”, цим самим демонструвалася зверхність над українськими землями російських царів. Та цей термін вживався і для позначення інших українських земель, тому використання його в цій роботі буде не зовсім правильним.

Також викликає певні труднощі підбір терміна для української еліти другої половини XVIII ст. Через сильну близькість до польсько-литовських еліт, для позначення цього соціального прошарку використовувались терміни: “шляхта”, “Значне військове товариство”, “старшина”. Проте вживання цих термінів не зовсім правильне. Термін “старшина” позначав козацьких офіцерів або старших людей, але саме його найбільш широко використовують українські дослідники. “Значним військовим товариством” називали окрему соціальну групу, з якої набирали всіх козацьких урядовців. Термін “шляхта” ж використовували для позначення польсько-литовського нобілітету, а стосовно української еліти цей термін почали вживати у XVIII ст., коли вони почали перетворюватись на згуртовану земельну аристократію. Звичайно, що російський уряд не визнавав за ними статусу “шляхти”, хоча вони й користувались певними окремими правами в Гетьманщині. В силу того, що в Російській імперії українська еліта не була прирівняна до нобілітету, використовувати цей термін теж не можна. Зенон Когут вдався до вживання терміна “нова шляхта” або “знать”, проте ці терміни не прижились в українській історіографії, оскільки є нехарактерними для Російської імперії загалом та українських земель, які перебували під її зверхністю зокрема. Враховуючи все вищевказане, в більшості випадків ми вирішили використовувати більш традиційний термін “старшина”, а де це доречно - застосовували інші вищеперераховані позначення.

Для позначення української еліти, яка ототожнювала майбутнє Гетьманщини в складі Російської імперії ми використовували термін - асимілятори, так як по-суті представники таких поглядів були русифіковані та асимільовані російським соціумом. Тих представників еліти, які виступали за відновлення давніх козацьких прав та відновлення автономії Гетьманщини ми називаємо автономістами або ж традиціоналістами.

Специфіка роботи з нахилом на дослідження ролі особистості в історичних процесах зумовила саме такий набір методологічних інструментів, які дали змогу комплексно та об’єктивно дослідити продукти діяльності П. Рум’янцева-Задунайського і визначити його вплив на історичний розвиток української державності.

Отже, для дослідження адміністративної діяльності П. Рум’янцева було залучено широке коло історичних досліджень, як вітчизняних, так і зарубіжних істориків. Історіографія включає в себе роботи дорядянського, радянського та сучасного періодів. До уваги бралися праці істориків, в чиїх дослідженнях так чи інакше висвітлювалася історія Лівобережної України в 2-ій половині

XVIII ст. Значний інтерес для нас представляли опубліковані та не опубліковані першоджерела. Для дослідження залучені матеріали з архівних установ України та Російської Федерації.

Наукова робота ґрунтується на принципах історизму, наукової об’єктивності, плюралізму, системності та ідеологічно неупередженого підходу до складних явищ суспільного життя. Оскільки в центрі нашого дослідження стоїть особистість, чи не найважливішим методом, який ми використовували - біографічний. Крім того використані методи: синтезу та аналізу, структуралізму, систематизації, типологізації, історико-порівняльний та історико-хронологічний.