Авторитарний режим
є державно-політичним устроєм суспільства, за якого встановлюється режим особистої (групової) влади за формальною участю народу, передбачає велику концентрацію влади в руках однієї особи або окремих груп, обмеження прав і свобод громадян, військово-політичний контроль.
Головними рисами авторитаризму слід вважати: надмірну централізацію, строгу ієрархію у відносинах між суб'єктами влади, пряме спирання на військово-каральний апарат. Крім того, авторитарні режими сучасності мають ряд важливих ознак:
1. У центрі н на місцях відбувається концентрація всієї влади в руках однієї особи (групи) чи державного органу та водночас відбувається відчуження народу від реальних важелів влади.
2. Принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову практично ігнорується.
3. Роль представницьких органів влади обмежена, хоча вони можуть існувати.
4. Політичні права і свободи громадян значною мірою обмежені; закон здебільшого захищає інтереси держави; роль суду викривлено, поряд з ним діють позасудові органи.
5. Держава припускає існування легальної опозиції, але всемірно намагається звузити можливості її дії.
6. У країні може існувати декілька партій, але «карликових» і невпливових; їх політична роль мізерна, вони мають лояльно ставитися до влади; політичний плюралізм — імітується.
7. Принципів виборності державних органів та підконтрольності посадових осіб з боку населення майже немає.
8. Методи державного управління здебільшого командні, адміністративні, але терор і масові репресії практично не застосовуються; режим часто звертається до соціальної демагогії.
9. Держава відмовляється від тотального контролю над усіма сферами суспільного життя.
10. Зберігається часткова цензура (зокрема над ЗМІ), в режимі «напівгласності» дозволено критикувати окремі недоліки державної політики.
11. У суспільстві домінує офіційна ідеологія, але дозволяються й інші ідейні течії за умови лояльності до режиму влади.
12. Церква формально відокремлена від держави, але фактично підтримує правлячий клас та перебуває під державним контролем.
13. Силові структури практично непідконтрольні суспільству та використовуються нерідко у суто політичних цілях; особистість не має гарантій безпеки у взаємовідносинах із владою.
14. Державний сектор економіки досить великий і жорстко регулюється державою; вільне приватне підприємництво дозволяється, але не є високоефективним; громадянське суспільство може існувати, але залежить від держави. У суспільстві та державі процвітає корупція, кумівство, плановість; норми моралі в основному консервативного, традиційного характеру. Права національних меншин суттєво обмежені. Соціальною опорою влади є більшість населення, що поділяє офіційну ідеологію; легітимність лідера ґрунтується на силі, вольових якостях, інколи на харизмі.