ІСТОРИЧНІ ФОРМИ БУТТЯ РЕЛІГІЇ. ПРОБЛЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ РЕЛІГІЙ
Класифікувати численні релігії світу - завдання дуже непросте.
Чітким, з погляду внутрішньої структури релігії, є поділ на релігії політеїстичні і монотеїстичні. При цьому монотеїстичні релігії, вочевидь, являють собою значно більш культурні, прогресивні й розвинені духовні системи, ніж політеїстичні, не в останню чергу тому, що стверджують чіткі моральні кодекси.
Первісна релігійність є складним конгломератом місцевих звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів, якими позначаються різні етапи людського життя.
До первісних форм релігії належать: магія, фетишизм, тотемізм, анімізм, демонізм, котрі виникли в період формування й розвитку родового ладу (до 40 000 років тому).
У період виникнення соціальної ненрівності формуються племенні релігії. Головну роль відіграють культ племінного вождя та культ духів предків. Виникає політеїзм (від грецьк. poly - багато, theos - бог, тобто багатобожжя) як відображення родоплемінних союзів.
У політеїстичних національно-державних релігіях виникає пантеон богів, які уособлюють різноманітні явища природи і види людської діяльності, різні сторони суспільного, духовного й особистого життя людей.
Монотеїзм (від грецьк. mono - один, theos - бог) - релігія єдинобожжя - виник внаслідок утворення централізованих рабовласницьких держав. Держава з єдиним царем потребувала і релігії з єдиним Богом, який уособлював би дії єдиного правителя. Проте це не завжди і не всюди було так прямолінійно. Монотеїстичні релігії утримують чимало й політеїстичних ознак, зокрема віру в демонів, ангелів, пророків тощо.
На зміну первісним релігійним комплексам приходять етнічні релігії (ранні національні релігії). Вони виникають у рамках окремих народів, які з’являлися дуже нерівномірно. Всіх їх єднає те, що вони сформувалися серед одного народу і зрослися з ним, вирізняються своїм етноцентризмом.
Ранні національні релігії не збереглися, але багато мотивів і обрядів з них увійшли до сучасних релігій.
Приймаючи певну невизначеність та умовність терміну «національні релігії», але не знайшовши кращого, автори підручника «Академічне релігієзнавство» пропонують вживати саме його для позначення таких етнорелігійних утворень, які поширилися серед населення певного народу і діють у межах конкретної держави, тобто в рамках державних народів (етнодержавні релігії, або пізні національні релігії.)
Пізні національні релігії виникли з розпадом рабовласництва і зародженням феодальних відносин. Вони охопили своїй впливом усі соціальні прошарки однієї національності. До таких належать багато нинішніх релігій: індуїзм, джайнізм, сикхізм (Індія), конфукціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу) та інші.
Національна релігія - це не тільки етап у розвитку певного релігійного комплексу, а й характеристика особливостей релігійності того чи іншого народу.
Поворотним пунктом в історії релігії стало виникнення світових релігій: буддизму, християнства та ісламу. Головною особливістю світовихь релігій, що дало змогу їм подолати національні й державні кордони, є їхнє звернення до всіх народів, незалежно від національності та громадянської приналежності.
1.4.
Еще по теме ІСТОРИЧНІ ФОРМИ БУТТЯ РЕЛІГІЇ. ПРОБЛЕМА КЛАСИФІКАЦІЇ РЕЛІГІЙ:
- Тема 11. Онтологія. Філософський зміст проблеми буття
- 7. Проблеми класифікації європейських правових систем
- Ларіонова В.К.. Історія національних (етнічних) релігій. Навчальний посібник-Івано-Франківськ: Видавець І.Я.Третяк,2010.-388 с., 2010
- ІСТОРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЇ
- 9 2.3. Релігія Римської імперії. Культ імператора
- РАННІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ
- Тема 14. Гносеологія. Пізнання й пояснення буття у світі
- ПІЗНІ НАЦІОНАЛЬНІ РЕЛІГІЇ
- Релігія республіканського Риму
- Тема 12. Принципи і закони розвитку буття у світі
- Вважається, що саме релігія і санкціонована нею традиція багато в чому визначають обличчя тієї чи іншої цивілізації.
- Новіші досліди релігії.
- § 3. Критерії класифікації правових систем
- 6.10. Значення класифікації та типології жертв
- ІСТОРИЧНІ ВОДИ
- 3.6. ГОМЕОСТАТ ЯК ФОРМА ЦІЛІСНОГО БУТТЯ ЯВИЩА САМОРЕГУЛЯЦІЇ СОЦІАЛЬНОГО ОРГАНІЗМУ КРАЇНИ