Тема 12. Принципи і закони розвитку буття у світі

План

1. Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку.

2. Філософські категорії як інструмент пізнання світу.

3. Категорії діалектики.

4. Закони діалектики.

Література

1. Ватин И.В., Кохановский В.П. Диалектический метод и социальная реальность. – Ростов н/Д.: Изд-во Ростовского ун-та, 1990. – 176 с.

2. Развитие как регулятивный принцип / В.П. Кохановский, Е.Я. Режабек, М.С. Орынбеков и др.; Отв. ред. В.П. Кохановский. – Ростов н/Д.: Изд-во Ростов. ун-та, 1991. – 104 с.

3. Энгельс Ф. Диалектика природы. – М.: Политиздат, 1987. – 349 с.

Основні поняття:

Детермінізм— вчення про первісну визначеність всіх явищ і процесів у світі з боку Бога (теологічний детермінізм); з боку людини (антропологічний детермінізм); з боку космосу (космологічний детермінізм). Центральною ідеєю детермінізму є положення про такий зв'язок явищ, коли одне явище з необхідністю породжує інше.

Індетермінізм— вчення про те, що у світі існують явища, для яких відсутня причина (онтологічний індетермінізм) або вона є, але її не можна визначити (методологічний  індетермінізм).

Зміна— будь-яке набуття об'єктом нових ознак і властивостей або ж втрата тих, що є в наявності.

Якість— така визначеність об'єкта буття, завдяки якій він є саме цією, а не іншою реальністю.

Когерентність (лат. бути зв'язаним)— вчення про взаємозв'язок явищ буття у світі. Основна ідея когерентності полягає у ствердженні онтологічної укоріненості взаємозв'язку явищ буття у світі.

Кількість— характеристика однорідності об'єкта, співвідношення загального й одиничного в явищах світу при відносній байдужності до їхньої якості.

Причина (лат. causa)— те, без чого не було б наслідку. Це закономірний зв'язок між окремими станами структурно організованого буття у світі.

Розвиток— певний тип зміни, коли об'єкт буття знаходить нову якісну визначеність.

Революція— тип розвитку, при якому між якісними станами об'єкта існує різкий перехід. Тому революційний тип розвитку іноді називають стрибкоподібним.

Телеологія — вчення про доцільність не тільки поводження людини, але й розвитку природних явищ, історичних подій.

Еволюція— тип розвитку, що характеризується плавністю, поступовістю в зміні станів, відсутністю різких якісних стрибків.

1. Буття як загальний зв’язок та взаємодія. Ідея розвитку. Спостерігаючи за реальною дійсністю, ми відзначаємо, що в світі все знаходиться в процесі розвитку, взаємного зв’язку та  взаємодії.  В світі немає нічого, що було б самодостатнім. Тому невипадково у філософії розроблено принцип взаємозв’язку (когерентності), який і є підставою для висновку про те, що всі форми буття в світі проявляються через загальний зв’язок. Зміст принципу когерентності  доповнюється поняттям взаємодії, що дозволяє фіксувати процеси впливу різних явищ світу одне на одного, досліджувати їх взаємну обумовленість.  Для взаємодії, як і для взаємозв’язку, характерне   ускладнення в залежності від рівня структурної організації світу. Так, на рівні неживої природи провідними формами взаємодії є гравітаційна та електромагнітна, на рівні живої природи – енергетична та інформаційна. Тільки через взаємодію об’єктів можна виявити їх сутність, їх якісну визначеність, їх розвиток. І принцип взаємозв’язку, і принцип взаємодії підтверджують, що жодне явище світу не можна пояснити із нього самого, воно розкриває свою сутність, джерело, механізм та спрямованість свого розвитку виключно через з’ясування зв’язків та основних форм взаємодії даного явища з іншими явищами світу. В процесі філософського аналізу  взаємозв’язку та взаємодії різних явищ, процесів в світі необхідно зосередити свою увагу на категорії “розвиток”. Розвиток -  це незворотні,  спрямовані та закономірні зміни, які приводять до появи нової якості. Так, наприклад, політ стріли демонструє рух, а ріст злакового стебла - розвиток.

Загальною теорією розвитку усього сущого, яка адекватно відображає його еволюцію у своїх законах, категоріях та принципах є діалектика.  Найважливішими вимогами, або принципами діалектичного підходу до аналізу дійсності є, по-перше, всебічність аналізу; по-друге, дослідження об’єктів у розвитку, саморусі; по-третє, включення у повне визначення об’єкту усіх моментів, що дає практика; по-четверте – конкретно-історичний підхід, тобто врахування умов місця і часу, зв’язків і відносин, в яких знаходиться предмет у даний час. Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння його сутності, відображає реальні процеси в природі, суспільстві і мисленні такими, якими вони є в дійсності. Оскільки увесь навколишній світ перебуває у русі, зміні і розвитку, діалектика неминуче має виходити з цієї загальності. Вона і відтворює у мисленні всі процеси дійсності в узагальненій формі з урахуванням їхньої суперечливості, змін, плинності, взаємопереходів, становлення нового. Тому діалектика і має категоріальний апарат, закони і принципи, які адекватно відображають у мисленні зміни та взаємопереходи. У наш стрімкий час як ніколи необхідна нестандартність, гнучкість мислення, рухливість понять, що здатні відобразити рухливість самої об’єктивної дійсності. Діалектика як логіка мислення цілком відповідає цим вимогам сучасності.