ІСТОРИЧНЕ ВИВЧЕННЯ РЕЛІГІЇ

Історичне вивчення релігії - дуже важливий напрям релігіє­знавства як цілісної системи наукового осмислення релігійного феномену. Історичне релігієзнавство досліджує історію виникнення і розвитку релігій в усій повноті їхніх історичних зв’язків.

Історія релігії як релігієзнавча дисципліна започаткована у XVIII ст., коли вчені звернули увагу на історію духовної культури. Так, італійській філософ Д. Віко, застосовуючи принцип історизму до соціальних явищ, указав на історичну природу релігії, права, мистецтва, відзначив спадкоємність у розвитку культури, вплив різноманітних культур одна на одну.

Філософ Д. Юм у праці «Природна історія релігії» довів, що вищі форми релігій розвиваються з нижчих, елементарних. Перехід від політеїзму до монотеїзму він пояснював непомірним поширенням жерцями функцій верховного язичницького божества.

Особливого значення історичному підходові до релігії надавали представники німецької філософії. Поєднуючи філологічний та історичний методи в дослідженні євангельських текстів, Г. Лессінг доводив, що всі релігії є продуктом певних епох. Релігія змінюється залежно від того, якого характеру відносини встановлюються між людиною та природою, між людиною й суспільством.

Опис тих чи інших релігійних систем невіддільний від історії та археології, які допомагають усвідомити динаміку розвитку різноманітних релігій, зв’язок цього розвитку з соціально- політичними та економічними обставинами епохи, повертають до життя прадавні сакральні предмети.

Від кінця XIX ст. суспільні науки (історія, етнографія, лін­гвістика, філософія) нагромадили значний фактологічний і теоретич­ний матеріал про релігію, її виникнення та еволюцію, соціально-істо­ричний характер у різних народів. Усе це було використано для побу­дови теоретичних концептуальних визначень сутності релігії, її соці­ально-історичного походження, хоча з різних методологічних засад. Зокрема, тогочасне релігієзнавство велику увагу приділяло вивченню історичного розвитку релігій. Докладний аналіз окремих історичних факторів, використання новітніх методів дослідження історичних джерел дозволили релігієзнавцям ХІХ-ХХ ст. (Е. Тайлор, Д. Фрезер та ін.) сформулювати концепції виникнення та еволюції релігії.

Напевне, ніде історичний підхід не може бути таким важливим, яким він є при вивченні тієї чи іншої релігії. Незважаючи на те, що релігія за своєю суттю є сакральним життям з Богом і побожна людина при цьому охоче шукає самотності, вона так чи інакше, як релігійна людина, живе в соціумі і прагне до возз’єднання з тими, хто поділяє її погляди і вшановує Бога тим самим способом, що й вона, щоб плекати духовну спільність з іншими.

1.3.