Вважається, що саме релігія і санкціонована нею традиція багато в чому визначають обличчя тієї чи іншої цивілізації.

В житті суспільства, в історії і культурі народу вона відігравала важливу роль: і християнство, й іслам, і буддизм, і конфуціанство на Далекому Сході - всі ці доктрини разом із місцевими релігіями типу даосизму, синтоїзму, джайнізму настільки чітко визначили обличчя тієї чи іншої цивілізації, що можуть вважатися їх «візиткою».

Релігії Стародавнього Сходу виникли в IV тисячолітті до н.е. в землеробських поселеннях Єгипту, Месопотамії, Еламу, утворених на берегах великих річок Нілу, Тигру, Євфрату, Каруну. Всі вони мали спільні риси як під час виникнення, так і в своєму розвитку.

По-перше, ці релігії були результатом homo sapiens, який перейшов від привласнюючої економіки (збиральництво, мисливство) до виробничої (скотарство, землеробство). Навчившись вирощувати злаки, кочуючі по землі общини скотарів почали отримувати набагато більше продуктів, ніж було потрібно для виживання племен. Займатися землеробством можна було тільки великими колективами, тому що земля в теплому кліматі потребувала штучного зрошення і необхідно було проводити канали. Люди, які жили іригаційним землеробством, перестали мігрувати і оселились у добре захищених поселеннях, які пізніше були обгороджені стінами (звідки і назва «місто»).

На Сході - на відміну від Заходу - людина менше оцінює реальність. Вона приймає її прояви як рівноцінні або такі, цінність яких не залежить від її вибору. Тому на Сході людське буття основується не на цінностях, а на началах, які не можуть визначатися і обиратися особистістю. Першим основним началом східного способу буття є природність. Ідея злитгя з природою доводиться в східній свідомості до ідеї злиття з буттям. Порівняно із Заходом традиційний Схід не живе історично. Він визнає еволюцію суспільства й особистості як момент безкінечного кругообігу природи. Саме в такому переживанні еволюції - глибинне джерело східного фаталізму.