Тема 11. Онтологія. Філософський зміст проблеми буття

План

1. Категорія буття та її філософський зміст. Основні форми буття.

2. Поняття матерії в історії філософії.

3. Простір та час - форми існування матеріального світу.

4. Рух як спосіб існування матерії, форми руху матерії.

Література

1. Березовский П.И. Понятие материи в системе категорий диалектического материализма / Отв. ред. А.М. Гендин. – Красноярск: Изд-во ун-та, 1982. – 231 с.

2. Виноградский В.Г. Социальная организация пространства: философско-социологический анализ. – М.: Наука, 1988. – 187 с.

3. Дубровский В.Н. Концепции пространства и времени. Физический и философский аспекты. – М.: Наука, 1991. – 168 с.

Основні поняття:

Буття світу — чиста можливість, що має абсолютні характеристики руху, простору й часу і зберігає свою невизначеність.

Буття у світі— філософська категорія для позначення реальності, що існує в конкретному русі, і що перебуває в конкретному просторі й часі.

Час— форма здійснення буття, що характеризується тривалістю існування буття й послідовністю зміни його станів.

Рух— усяка зміна; у вузькому значенні — зміна положення тіла в просторі й у часі; у філософськомузначенні — спосіб існування буття.

Дух— філософське поняття для позначення формотворного початку. У філософії ідеалізму дух розглядається як першооснова, у філософії матеріалізму— синонім свідомості.

Закон— необхідний, суттєвий, стійкий, повторюваний зв'язок явищ буття у світі.

Закономірність— форма вираження Закону відносно розуміння й пояснення буття у світі.

Матерія— поняття, протилежне духу. У філософії античності— це субстрат, пасивний початок. У філософії Нового часу— різновид субстанції. У філософії марксизму— «…філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, що дана людині у відчуттях, що... відображається нашими відчуттями, існуючи незалежно від них».

Причинність (каузальність)— певна форма зв'язку між окремими становищами структурно організованого буття у світі.

Простір— форма прояву буття, що характеризується довжиною, структурністю, взаємозв'язком і взаємодією елементів конкретної системи.

Субстанція— сутність; щось незмінне; те, що існує завдяки самому собі й у самому собі; те, що виступає підґрунтям реального буття у світі.

1. Категорія буття та її філософський зміст. Основні форми буття.  Буття належить до числа тих системотворчих понять, які покладені в основи філософії багатьма мислителями як минулого, так і сучасного.

Перший аспект проблеми буття: а) Що існує? – Світ. Всесвіт; б) Де існує? – Тут і скрізь, всюди; в) Як довго він існує (Коли)? – Тепер і завжди. Суть проблеми полягає в існуванні суперечливої єдності неминучого, вічного і минулого, змінного буття окремих речей, станів, людських та інших істот.

Внутрішня логіка проблеми буття веде філософів від питання про існування світу «тут» і «тепер» до питання про його існування «скрізь» і «завжди». Звідси випливав другий аспект проб леми буття – питання про єдність світу. Загальна відповідь на це питання сутності буття в даному аспекті має бути така: існування всього, що є, було і буде, є об'єктивною передумовою єдності світу. Нарешті, третій аспект проблеми буття пов'язаний з тим, що світ у цілому і все, що в ньому існує, є сукупною реальністю, дійсністю, яка має внутрішню логіку свого існування, розвитку і реально представлена нашій свідомості діями окремих індивідів і поколінь людей.

Філософський смисл поняття буття тісно пов'язаний з поняттями небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями.

В категорії буття об'єднуються такі основні ідеї:

- світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

- природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

- за об'єктивної логіки існування і розвитку світу, наявності різних форм свого існування, утворюється сукупна об'єктивна реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов'язані його форми:

- буття речей, тіл, процесів, яке в свою чергу поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

- буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

- буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об'єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;

- буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.

2. Поняття матерії в історії філософії. В історії філософії спочатку поняття "матерія" ототожнювалось із конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина тощо).

Узагальнюючи здобутки минулих часів, Арістотель у книзі "Метафізика" писав, що "більшість перших філософів вважали початком усього лише матеріальні начала, а саме, те, з чого складаються всі речі, із чого, як першого, вони виникають і на що як останнє, вони, гинучи, перетворюються, причому сутність хоч і залишається, але змінюється в своїх проявах, — це вони вважають елементом і початком речей". Якщо для філософів стародавнього світу матерія — це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії та форми як духовного першопочатку, то для Р. Декарта (XVII ст.) матерія — це складова частинка предмета (тіла), а саме: тіло разом з формою. Р. Декарт визначає матерію як субстанцію самоіснуючого буття, атрибутом якої є протяжність із її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірною. І. Ньютон додає до Декартового визначення матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість згідно із законами динаміки); вага, зумовлена дією закону всесвітньої гравітації. Причому інертність та вага потім об'єднуються ним у поняття маси, яка виступає основним атрибутом матерії і одночасно мірою її кількості. П. Гольбах визначає матерію як все те, що пізнається чуттєво, при цьому джерелом чуттєвого знання є відчуття форми, кольору, смаку, звуку та ін. Він доводить розуміння матерії до гносеологічного узагальнення. На думку Г. Гельмгольца, матерія — це все, що існує об'єктивно (незалежно від свідомості людини). Матерія як філософська категорія визначає найбільш суттєві властивості реального буття світу — пізнаного і ще не пізнаного. До таких суттєвих ознак належать: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість та інше.

Отже, в історії розвитку філософської думки поняття матерії проходить складний шлях розвитку, постійно уточнюється, поглиблюється, збагачується новими властивостями, відображає рівень розвитку пізнання людиною світу. Поширене визначення матерії як філософської категорії для означення об'єктивної реальності, що дана людині у її відчуттях, відображається нашими відчуттями та свідомістю й існує незалежно від них, певною мірою є обмеженим, оскільки зосереджується на гносеологічних аспектах матеріального, не враховуючи притаманний йому онтологічний зміст.

Узагальнене визначення категорії "матерія" має базуватися на тому, що це — об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і пізнаванне людиною.