ЗАСНУВАННЯ ПАРИЗЬКОЇ ХІРУРГІЧНОЇ АКАДЕМІЇ
Як зазначалося в попередніх розділах, з часів, коли панувало схоластичне викладання на медичних факультетах, хірурги вважалися лише допоміжними медичними працівниками. Навіть тих, хто закінчував хірургічну школу — коледж св.
Козьми в Парижі,— не вважали лікарями. Закінчуючи цю школу, випуск- ники давали таке зобов’язання: «Клянусь, що завжди коритимусь деканові факультету в усіх пристойних і чесних справах, виявлятиму пошану і повагу до всіх докторів цього факультету, як це повинні робити учні». Основна маса хірургів навчалась не в школах, а в майстернях цирульників, як звичайного ремесла.Постійні війни, в зв’язку з якими виникала потреба в хірургах для лікування поранених, значне поширення сифілісу, який лікували також хірурги, піднесли значення їх в очах населення і правлячих кіл. Використавши слушну нагоду — вдале вилікування французького короля Людовіка XIV від фістули прямої кишки,— двірські хірурги Марешаль і Ла-Петроні дістали дозвіл на відкриття в Парижі спеціальної вищої школи, яку вони назвали академією. Відкриття Хірургічної академії (1731) викликало різкий протест професорів і студентів медичного факультету Паризького університету. Але вуличні демонстрації і протести не могли протистояти впливові хірургів, які були першими камердинерами короля.
В 1745 р. Хірургічну академію було прирівняно до медичного факультету університету. Ця дата в історії хірургії вважається епохальною: спочатку у Франції, а потім і по інших країнах хірургічна наука займає в медичних вищих школах належне їй місце, а хірурги зрівнюються в правах з лікарями.
У ці ж роки самостійною спеціальністю стало зуболікування. У Франції було офіційно введено звання дантиста, яке присвоювалося після складання відповідного іспиту. Видатним хірургом і зубним лікарем у XVIII ст. був француз П. Фошар (1690— 1762). йому належить видання (1728) першої в історії медицини праці, в якій систематизовано відомі на той час знання, що стосувалися лікування зубів та захворювання порожнини рота взагалі.
Фошар був винахідником штучних зубів зі штифтами, обтураторів, пломбування зубів золотою, свинцевою і олов’яною фольгою. У Франції зубний лікар Мутон почав виготовляти (1756) золоті коронки. В цьому ж році німецький лікар П. Пфафф описав воскові зліпки щелеп для виливки зубних протезів. У 1836 р. американський лікар Спунер для некротиза- ції пульпи застосував миш’як. Важливим фактором для розвитку зуболікування був винахід в Америці ножної бормашини (Морисон, 1870). Класичн-і праці з гістології зубів з описом одонтобластів в дентинних канальцях і перших щипців, відповідних анатомічній формі зубів, належать англійцю Д. Томсу.Швидкому розвиткові зуболікування як і лікуванню щелепно-лицевих захворювань, наприкінці XIX ст. сприяло поєднання підготовки дантистів з вищою медичною освітою. Стоматологія відокремилась у самостійну хірургічну спеціальність.
Першим керівником Паризької хірургічної академії був видатний хірург Жан Пті (1674—1760). Пізніше в академії працювали П’ер Дезо (1744—1795), Франсуа Шопар (1743—1795), які організували в паризьких госпіталях перші хірургічні клініки і почали видавати перший хірургічний журнал. Імена цих
хірургів зберігаються до наших днів в анатомо-топографічній номенклатурі та десмургії (трикутник Пті, замок Шопара, пов’язка Дезо).
Еще по теме ЗАСНУВАННЯ ПАРИЗЬКОЇ ХІРУРГІЧНОЇ АКАДЕМІЇ:
- 8.3. Свобода ділового заснування у Співтоваристві
- Заснування підприємств
- 8.3.1. Свобода ділового заснування компаній
- Заснуванне „Головної Руської Ради“ у Львові. -
- 2.4. Процедурні правила застосування ст. 81 і ст. 82 Договору про заснування Європейського Співтовариства
- Анатомія і хірургія
- 3.4. Права і обов’язки комерсанта
- 3.4. Права і обов’язки комерсанта
- ВІДКРИТТЯ КЛІТИНИ. ЦЕЛЮЛЯРНА ПАТОЛОГІЯ
- Терапевтичні школи на Україні
- М. Й. Штефан. Цивільний процес. Видання 2-ге, перероб. та доп., 2001, 2001
- Оснуванне „Народного Дому“ у Львові, 1849.
- 2.25. Відродження кримінології в Україні
- 5. Філософія Г.С. Сковороди
- В. М. Гайворонський, В. П. Жушман. Господарське право України. За редакцією В. М. Гайворонського і В. П. Жушмана. Харків «Право» 2005, 2005