Розділ II МЕДИЦИНА В ПЕРІОД ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРОБЛЕНОСТІ РУСІ ТА РОЗВИТКУ ФЕОДАЛЬНО- КРІПОСНИЦЬКИХ ВІДНОСИН (XIII-XVII СТ.)

Для дальшого розвитку давньоруської держави не було сприятливих умов. Відсутність міцної централізованої влади, постійні збройні сутички між князями за землі і міста, зокрема й за Київ, не сприяли розвиткові господарства і культури, зокрема розвитку медицини.

Тяжкий період в історії Русі настав з нашестям Батия, який у грудні 1240 р. захопив Київ. Найменше потерпіли від кочівників західні руські землі — Волинь і Галичина.

Утворене пізніше Галицько-Волинське князівство відіграло велику роль у захисті руських земель від завойовників із Заходу. Розвиток культури у цьому князівстві був на той час на досить високому рівні. Архітектурні пам’ятки, що збереглися до наших часів, та розкопки свідчать про те, що в головних містах цього краю було багато ремісників різних спеціальностей, а серед них, безперечно, і ремісники-лікувальники.

У Густинському літописі знаходимо чимало записів, що стосуються медичної справи, зокрема досить докладні описи хвороб. У 1287 р. подано такий опис недуги князя Володимира Васильовича: «Володимиру же князю больну сущу... рана неисцелимая... лежащу в болести 4 лета, болезнь же суще скажем: нача ему гнити исподня устна, первого лета мало, второго третьего больмо нача гнити... исходящему же четвертому лету и наставше зиме и нача больми немочи, и опада ему все мясо с бороды и зубы и исподняя вигнища вси и челюсть бородна перегни и бысть видети гортань; и не вкушая по семь недель ничего же».

Літописець подає яскраву картину запущеного захворювання на рак нижньої губи з ураженням навколишніх органів.

За нашесть кочівників кількість покалічених, хворих, взагалі осіб, що потребували опіки, значно збільшилася. Але глибокий загальний занепад економічного і культурного життя народу гальмував розвиток лікувальної справи.

Наприкінці XII ст., борючись проти смертельної загрози з боку німецьких лицарів, роздроблені литовські князівства об’єдналися в сильну ранньофеодальну державу. Литовські князі, використовуючи палке прагнення руського народу до визволення від золотоординського ярма, порівняно легко підкорили в 1362 р. майже всі західні руські землі. Перед цим польські феодали захопили в 1349 р. галицькі землі, а угорські — Закарпатську Русь.

З цих часів історичні шляхи Київщини, Поділля і Галичини протягом кількох століть відрізняються від історії розвитку слов’ян, що заселяли північно-східні землі, які почали згуртовуватися навколо Москви і з часом утворили могутню централізовану державу.

Тривала політична відокремленість, посилення економічних зв’язків усередині північно-східних, південно-західних і західних земель стали в XIV—XV ст. основною причиною утворення з єдиного давньоруського етнічного кореня трьох народів — російського, українського і білоруського.