МЕДИЧНІ ШКОЛИ, ПЕРШІ ДИПЛОМОВАНІ ЛІКАРІ
Литовці у XIV ст. щодо культури значно поступалися перед придніпровськими слов’янами: вони не мали писемності, вироблених форм державного права, не знали багатьох ремесел, що були відомі слов’янському населенню.
Заволодівши величезними західними і південними територіями Русі, що набагато перевищувала Литву кількістю населення, литовці швидко підпали під вплив підкорених. Литовські князі приймають християнство, одружуються з руськими княжнами, руська мова і письмо стають державними. - Відновлюються торговельні й культурні зв’язки з сусідніми народами. Складалися відносно сприятливі умови для розвитку культурного життя, зокрема для розвитку медицини.Крім церковної літератури з’являються слов’янські перекладні книжки, в яких поряд з текстами релігійного змісту подавалися відомості з астрології, математики, творів Гіппократа, Арісто- теля, Галена та коментарі до них.
Найпоширенішим був переклад праці, яка називалася «Галі- ново на Іпократа» — коментарі Галена до праці Гіппократа «Про природу людини» в дуже скороченому переказі. В ній подається вчення про чотири рідини, з яких складається людське тіло: кров, слиз, червону і чорну жовч. Як Всесвіт (макрокосм) за античною теорією складається з чотирьох елементів, так і людина також побудована з чотирьох основних елементів і становить «малий Всесвіт» — мікрокосм.
Другий поширений твір більш практичного змісту «Тайная тайних, або Арістотелеві врата» — псевдоарістотелева праця арабського походження, перероблена в Європі середньовічними схоластами. У творі даються вказівки, як належить лікареві обстежувати хворого, описуються деякі захворювання, подаються поради щодо харчування, житла, одягу, режиму статевого життя.
Чимало медичних відомостей знаходимо в «Проблематах», де докладніше, ніж у всіх відомих стародавніх перекладних писемних джерелах, описано будову і функції людського організму.
Головний мозок, за «Проблематами», є центр усього духовного життя людини. Цікаве зауваження автора, згідно з яким слиновиділення викликає не лише вигляд і запах їжі, а й саме уявлення про неї.Названі рукописні збірки і подібні до них були поширені у невеликій кількості, відомі вузькому колу осіб. За тих часів переписування, пергамент, а пізніше папір коштували дуже дорого, тому власниками рукописів могли бути тільки поодинокі особи. Для подання медичної допомоги феодалам запрошувались дипломовані лікарі, здебільшого іноземці.
З XV ст. почалася підготовка учених лікарів у Польщі, в Краківському університеті. Пізніше лікарів готували в За- мойській академії в м. Замості (коло Львова).
Академія в м. Замості заснована була з ініціативи графа Яна Замойського в 1593 р. Ян Замойський, який сам здобув освіту в Падуанському університеті, вирішив відкрити за зразком цього університету школу в себе на батьківщині. Папа римський Климент VIII затвердив статут академії, надавши їй право присуджувати ступені доктора філософії, права і медицини. Проте король Стефан Баторій, щоб не створити конкурента для Краківського університету, відмовився підтвердити цей папський привілей. Лише в 1669 р. король Михайло Корибут дав Замойській академії всі привілеї університетів і надав професорам академії шляхетських прав. Медичний факультет академії був слабшим від краківського. Викладали в ньому всю медицину один-два професори. З 17 професорів медицини академії 12 дістали докторські дипломи в Падуї, 2 — в Римі і лише троє не були учнями італійських університетів.
Зв'язок Замойської академії з Падуанським університетом протягом усього її існування, був настільки постійним і близьким, що її можна було вважати спадкоємницею цього університету. Варто згадати факт звертання ректора Замойської академії від імені медичного факультету до медичного факультету в Падуї з проханням висловити свою думку про причини виникнення і лікування ковтуна (Plica Polonica)—захворювання, поширеного в ті часи в Галичині, особливо серед гуцулів, які заселяли гірські райони Карпат.
Прохання це знайшло жвавий відгук у Падуї: питання обмірковувалось на спеціальній конференції професорів медичного факультету. Основною причиною захворювання на ковтун падуанські вчені справедливо вважали несприятливі житлово- побутові умови та низьку загальну культуру населення.Студенти Замойської академії об’єднувалися в земляцтва: польське, литовське, руське та ін. На медичному факультеті кількість студентів не перевищувала 45. При академії був шпиталь на 40 ліжок. Замойська академія проіснувала 190 років.
Незважаючи на скромні можливості медичних факультетів Кракова і Замости, вони відіграли певну позитивну роль у поширенні наукових медичних знань серед населення. Кількість
випускників цих шкіл, особливо українців і білорусів, була невелика, вони йшли на службу до феодалів, у резиденції єпископів, осідали в більших містах, обслуговували, звичайно, заможні верстви населення'.
Окремі випускники, діставши звання ліценціатів медицини в Кракові чи За- мості, продовжували навчання в університетах Італії, де здобували вчений ступінь доктора медицини. З таких докторів медицини є відомості про Юрія Дрогобича, Георгія-Франциска Скорину та Пилипа Ляшковського.
Георгій-Франціск Скорина. (З гравюри 1517 р.).
Юрій Дрогобич-Котермак (1450—1494) під ім’ям Георгія- Михайла сина Доната з Дрогобича був записаний у 1468 р. студентом Краківського університету; здобув ступінь бакалавра у 1470 р., магістра — у 1473 р. Не задовольняючись цією освітою, він вирушає в далеку Італію і вступає до відомого в ті часи Болонського університету. Жилося Котермакові на чужині нелегко. Зберігся лист його, в якому 6 лютого 1478 р. він пише землякові Миколі Чепелю: «Хотів би я мати хоч один спокійний день, коли б їв свій хліб без смутку і важкої турботи; я прибув до Болонської школи, маючи мало грошей. Багато міг би досягти, якщо не мусив би турбуватись про найнеобхідніше». В 1478 р. він дістає звання доктора філософії, а в 1482 р.— доктора медицини.
Вже в ці роки він викладає астрономію, а на 1480—1482 рр. його обирають одним з ректорів університету по факультетах медицини і вільних інститутів. По святкових днях він читає почесні лекції з медицини. З 1488 р. Котермак викладає медицину в Краківському університеті. До наших часів збереглася (по одному примірнику в Краківській бібліотеці і в бібліотеці Тюбінгена) надрукована в Римі Котерма- ком книжка під заголовком «Прогностична оцінка поточного 1483 р. магістра Георгія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини Болонського університету щасливо виконана». Це перша в історії друкована книжка нашого співвітчизника; вийшла вона в світ 7 лютого 1483 р.Ю, Дрогобич вірив у могутність людського розуму. «Хоч І далеко від очей простори неба, та не такі віддалені від розуму людського»,— читаємо в його «Judicium prognosticon». Майже все своє свідоме трудове життя він провів за межами батьківщини.
Інакше склалася доля Георгія-Франциска Скорини (»1490—1551). Родом він був з Полоцька (Білорусія). Вчився на медичному факультеті Краківського університету в період 1504—1508 рр., пізніше в Італії. В 1512 р. в Падуан- ському університеті після блискучого захисту дістав диплом доктора медицини. Протоколи засідань «найсвятішої колегії» університету про цей захист збереглися в архівах Падуанського університету до наших днів. В 1517— 1519 рр. Скорина в Празі перекладає і друкує білоруською мовою Псалтир і Біблію. Переклад цих книг мав у ті часи велике значення.
В особі Г. Скорини ми маємо не лише одного з перших дипломованих докторів медицини, який дістав це звання в найвидатнішій школі тогочасної Європи, а й палкого патріота своєї батьківщини, який дбав про поширення грамоти в народі. Повернувшись на батьківщину, Скорина відкриває у Вільно (Вільнюс) друкарню, працює лікарем при віденському єпископі, пізніше — королівським садівником-ботаніком у Празі.
Серед українських учених пізніших часів слід згадати Єпі- фанія Славинецького. Закінчивши Київську братську школу, він вчився за кордоном, потім працював викладачем у Києво- Могилянській колегії, став ченцем.
На запрошення царя Олексія Михайловича переїхав разом з Арсенієм Сатановським до Москви для виправлення за першоджерелами релігійних книг. Йому належить переклад слов’янською мовою (1658) скороченого підручника анатомії Андреаса Везалія під заголовком: «Врачевська анатомія с латинська, от книги Андреа Вессалия Брукселенска». Переклад було зроблено, очевидно, для першої медичної школи, відкритої у Москві в 1654 р. До наших днів переклад не зберігся, очевидно, згорів під час однієї з численних пожеж дерев’яної Москви. Збереглися рахунки, які свідчать про те, що Єпіфанію було заплачено за виконаний ним переклад. Йому належить також книга про здорове виховання дітей — «Гражданство обычаев детских». Єпіфаній Славинець- кий разом з Арсенієм Сатановським і монахом Ісаєм переклали слов’янською мовою ще космографію, в якій пояснювалися системи Птолемея та Коперника. Єпіфаній Славинецький у Москві очолював викладання «вільних наук» у школі при Андріївському монастирі, яка була заснована і утримувалася коштом Ф. Ртищева. На прохання останнього він уклав слов’я- но-грецький словник. Помер Єпіфаній Славинецький у Москві в 1675 р.У 1701 р. за указом Петра І Київська колегія (заснована у 1632 р.) дістала титул і право академії.
Київська академія відіграла значну роль у підготовці медичних кадрів у зв’язку з організацією шпитальних медичних шкіл. У доповіді Комісії з нагоди нового законоуложення в 1798 р. відзначається, що протягом лише 14 років (з 1784 по 1798 р.) з Київської академії вступили до медичних шкіл понад 300 осіб. Пізніше кадри для медичних шкіл готували здебільшого колегії в Чернігові, Переяславі та Харкові. До медичних шкіл ішли переважно найздібніші учні.
З часом курс у Київській академії дедалі більше розширюється. З початку другої половини XVIII ст. до програми введено всесвітню історію, тригонометрію, фізику, астрономію, викладаються архітектура, малярство, іноземні мови. З 1802 р. в академії запроваджено курс медицини.
У «медичному класі», як свідчать списки, навчалися 150—167 учнів.
Викладання велося за досить широкою програмою: анатомія вивчалася за підручником Шаршмідта, фізіологія — за Галлером, хірургія — за Гайстером. Ці підручники використовувались і в медичних школах. Викладачами були доктори медицини з губернської медичної інспекції, а з 1846 по 1871 р. курс судо-
Головний будинок Києво-Могилянської академії в XVII ст.
вої медицини і медичної поліції викладав колишній професор Санкт-Петербур- зької медико-хірургічної академії Петро Пелехін. Введенням такого курсу медична колегія сподівалась поширити знання основ медицини серед освічених верств населення.
Правила шкільної гігієни в уставі академії було подано у віршах:
Сосуд води свежія в школу приносите,
Стол і лавка часто вами да моются,
Да приходящим в школу не гнусно видются,
Сім бо познается ваша лічная лепота,
Аще у вас будет школьная чистота...
В 1780 р. згоріла майже дощенту бібліотека академії. Вогонь знищив тисячі книжок і неповторних рукописів. З 2500 книжок, переданих бібліотеці митрополитом, видатним культурним діячем Петром Могилою, збереглося всього три. Через ЗО років, у 1811 р., бібліотека, до якої було за спеціальним наказом завезено цінні історичні збірки з різних міст України та монастирів, знову згоріла. Коли пригадати, що в 1787 р. згоріла і бібліотека Києво-Печерської лаври, в якій зберігалися літературні пам’ятки та рукописи світового значення, то стане особливо очевидним, яких непоправних втрат зазнала історія культури нашого народу.
У Київській академії навчалися понад тисячу учнів. При великому гуртожитку була лікарня, в якій лікували ченці. За їхніми рецептами в аптеках відпускали ліки. Дипломів ченці не мали, і тому на початку XIX ст. за наказом Лікарської управи ректорат академії вперше запросив дипломованого лікаря.
Про стан учнів у медичних школах того часу пише О. Ф. Шафонський (1740—1811), автор медико-топографічного опису Чернігівського намісниптвя
(1780): «Обыкновенно студенты, жившие в бурсе, к сожалению и общему стыду, ходячи по всему городу под окошками, духовные песни поют и за то от жителей денежное и съестное подаяние получают. Смотря на сие бедственное состояние, должно всю справедливость и похвалу сему юношеству в том отдать, что многие из оного добровольно и охотно все время горести, скудности и нужды для того только несут, чтобы чему-нибудь научиться. Из сих-то бедняков Россия всегда имела ученых и достойных людей в духовном и светском звании и особливо во врачебной науке».