Просвітницько-раціоналістичний період розвитку політичної думки.
Занепад грекоримської цивілізації й утворення феодальних держав у середньовічній Європі, де християнська Церква займала панівне становище, призвело до істотної зміни суті та змісту політичної думка.
Вона у середньовічній Європі перебувала під впливом теології. Догмати Церкви виступали одночасно і політичними аксіомами і правовими нормами. Центральним пунктом середньовічних доктрин був принцип "нема влади не від Бога, існуюча влада Богом установлена". Найбільшого поширення в ХІІ-ХШ ст. набула доктрина "двох мечів", якими володіла Церква. Один меч вона зберігала при собі, інший вручала володарям, щоб ті могли вершити земні діла і водночас виконувати волю Церкви. В епоху Нового часу, із зародженням капіталістичних відносин, політична філософія намагалася звільнитися від теології, раціонально пояснити природу політичних явищ. У рамках просвітницько-раціоналістичного періоду можна виділити такі основні політичні концепції: макіавеллізм, державний суверенітет, розподіл влади, правова держана і громадянське суспільство, марксизм.Н.Макіавеллі у праці "Володар" заклав основи світського розуміння держави і політики. Він намагався звільнити політику від релігійних і моральних основ. Сутність всякого віровчення, на думку П.Макіавеллі, важлива не з точки зору його істинності, а з точки зору суспільної вигоди, використання з метою виконання рабської повинності чи для формування високих якостей вільної людини. Філософ відстоював гасло "мета виправдовує засоби", а це означає, що правитель задля слави і могутності держави може порушувати моральні норми. Н.Макіавеллі допускав аморальність правителя лише у випадку смертельної небезпеки для Вітчизни. В усіх інших випадках правитель повинен прагнути бути чесним і справедливим. Ідеалом державного правління для Н.Макіавеллі була змішана республіканська форма Стародавнього Риму. Проте їй повинна передувати одноосібна диктатура для приборкання свавілля аристократів і наведення порядку. Основні принципи політики, обґрунтовані Н.Макіавеллі, можна узагальнити таким чином; для того, щоб управляти, треба знати істинні причини вчинків людей. їхні бажання н інтереси; в політиці треба завжди сподіватися гіршого, а не ідеально кращого; влада не повинна зазіхати на майно підданих, оскільки це породжує ненависть; правитель повинен поєднувати в собі якості лева, щоб силою зламати ворогів, і лисиці, щоб уникнути хитро розставлених противниками пасток; правитель повинен вміти тримати народ у страху, щоб забезпечити лад у державі; народ, обираючи посадових осіб, здатний зробити кращий, ніж правитель, вибір; тиранія правителя значно страшніша, ніж тиранія народу.