Управління відновленням основних засобів

Найбільш питому вагу в структурі необоротних активів займають основні засоби, активна частина яких бере участь у створенні продукції, і від того наскільки ефективно вони використовуються, залежить ефективність виробничої діяльності підприємства.

Важливий момент в експлуатації основних засобів - своєчасна заміна застарілого устаткування, реконструкція будинків, пристроїв і споруджень. Інтенсивність відновлення визначається швидкістю фізичного і морального зносу.

Функціональні властивості окремих видів основних засобів погіршуються під впливом фізичного зносу і частково відновлюються за допомогою ремонту в процесі простого відтворення. Моральний знос більш серйозне економічне явище. Якщо його не враховувати і продовжувати експлуатувати морально застаріле обладнання, то згодом підприємство почне програвати конкурентам, через підвищені витрати на виробництва продукції і зниження її якості.

Усунути моральний знос можна двома способами:

а) замінивши старе устаткування на нове з більш якісними техніко- експлуатаційними характеристиками;

б) проводячи модернізацію.

У даному випадку перед фахівцями інженерних і фінансово-економічних служб виникає задача вибору найбільше економічно доцільного варіанта: зробити капітальний ремонт устаткування, капітальний ремонт із проведенням модернізації, або покупка нового обладнання, або лізинг.

На підприємстві діюче устаткування за час експлуатації може капітально ремонтуватися кілька разів. Ціль капітального ремонту - довести техніко- економічний рівень устаткування до початкового стану, хоча цього досягти в більшості випадків не вдається. Як правило, перший капітальний ремонт економічно вигідніше, ніж придбання нової техніки і витрати на нього не більш 35-40% балансової вартості.

Витрати на проведення кожного наступного капітального ремонту прогресивно зростають і стають більше, ніж вартість нового обладнання аналогічного призначення.

1. Капітальний ремонт фізично зношеної машини і її експлуатація протягом ще одного ремонтного циклу.

2. Капітальний ремонт сполучається з модернізацією.

3. Відмовлення від капітального ремонту і придбання нового обладнання.

Для вибору економічно доцільного варіанта визначається коефіцієнт співвідношення витрат (Е ) по формулі:

де Z - витрати на капітальний ремонт;

M - витрати на проведення модернізації;

K - витрати на придбання нового обладнання;

Cl- коефіцієнт, обумовлений співвідношенням продуктивності діючого та нового обладнання;

b - коефіцієнт, обумовлений співвідношенням тривалості ремонтного циклу старої і нової техніки;

S - вартість неповної амортизації устаткування, що списується, (хоча і після установки нового обладнання старе може експлуатуватися в цьому цеху, передано в інший цех чи реалізоване).

Якщо це співвідношення більше 1, то доцільно придбати нове обладнання, якщо менш 1, вигідніше капітальний ремонт. Якщо ж E=I, то рішення, швидше за все, буде визначатися можливостями фінансування.

Коефіцієнти E, розраховані для всієї сукупності устаткування, яке належить капітальному ремонту у визначеному році і, розташовані в порядку зменшування, можуть використовуватися для встановлення черговості заміни устаткування з урахуванням фінансових можливостей підприємства.

Більш точно вибір варіанта здійснюється шляхом порівняння по варіантах дисконтованих грошових потоків і капіталовкладень.

Фінансовий менеджер повинний забезпечити фінансову частину відновлення устаткування за рахунок самофінансування (CF), залучення позикових джерел, або фінансового чи оперативного лізингу.

Для того, щоб підвищити роль самофінансування в технічному переозброєнні підприємства в дивідендній політиці підприємства повинне бути закладене деяке зменшення дивідендних виплат з метою збільшення нерозподіленого прибутку.

Якщо підприємство планує залучити додаткові інвестиції чи кредити, створити позитивний імідж, зміцнити довіру інвесторів, контрагентів по господарських угодах, то воно повинне максимізувати свій бухгалтерський прибуток, який публікується у фінансовій звітності.

І навпаки, якщо компанія збирається зменшити дивіденди вже притягнутим акціонерам, то виникає необхідність мінімізації бухгалтерського прибутку.

Ці задачі можна вирішити шляхом підбора відповідного методу нарахування амортизації і призначення терміну використання основних засобів. Вибирати (чи сполучити) можна з п'яти методів які рекомендуються П(С)БУ 7: прямолінійний (рівномірне перенесення вартості на собівартість створюваного продукту), зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний і виробничий.

Традиційно на українських підприємствах застосовується прямолінійний, найпростіший по виконанню метод списання вартості. Амортизація рівномірно розподіляється по облікових періодах, що забезпечує порівнянність собівартості продукції з доходом від її. Цей метод амортизації доцільно застосовувати для будинків, споруджень, що передають пристроїв, загально виробничого устаткування.

Фахівці вважають, що найшвидшу амортизацію забезпечує кумулятивний метод. Тому його доцільно застосовувати для амортизації об'єктів, підданих швидкому моральному старінню. Приблизно рівні результати дають методи звичайного і прискореного зменшення залишкової вартості.

Виробничий метод доцільно застосовувати для амортизації устаткування, на швидкість зносу якого впливає інтенсивність експлуатаційних навантажень.

Якщо власних фінансових ресурсів недостатнє підприємство може застосовувати змішане фінансування (власні ресурси плюс позикові), або залучати позикові джерела. При цьому повинна зважуватися задача придбання устаткування в чи власність по лізингу (оренда), що може здійснюватися у формі оперативного, фінансового, поворотного й іншого видів лізингу.

Відповідно до закону України «Про лізинг» (1998 р.) лізинг - це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи притягнутих фінансових засобів. Вона полягає в наданні лізингодавцем у виняткове користування на певний строк лізингоотримувачу майно, що є власністю лізингодавця чи здобувається їм у власність з доручення й узгодженню з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

Американське і японське законодавство трактують лізинг як придбання лізинговими компаніями машин і устаткування, що яка-небудь корпорація бажає взяти в них в оренду.

Таким чином, лізинг можна розглядати як форму підприємницької діяльності, зв'язану з придбанням майна у виробляючих його підприємств і наступною здачею в оренду на терміновій, платній і поворотній основі. Головні особливості лізингу в тім, що, по-перше, іншої особі передається не право власності, а право користування і, по-друге, що лізинг має двоїсту природу. З однієї сторони це вкладення засобів на терміновій платній і поворотній основі. Тут лізинг відповідає поняттю комерційного кредиту. З іншої сторони здійснюється операція не з капіталом не в грошової, а в матеріально-речовинній формі. У цьому аспекті лізинг відповідає процесу інвестування.

Згідно господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

У діючому українському законодавстві фігурує два види лізингу - фінансовий і оперативний.

Під фінансовим лізингом розуміється договір лізингу, відповідно до якого лі- зингоотримувач одержує в платне користування об'єкт лізингу на тривалий термін, який дорівнює строку амортизації або менш за нього.

При оперативному лізингу лізингодавець може здавати те саме майно в оренду багаторазово і різним лізингоодержувачам. Термін лізингової угоди значно коротше періоду фізичного зносу (сезонне, разове, цільове використання) і сервісне обслуговування бере на себе лізингодавець. Тому ставки лізингових платежів звичайно високі. Орендар по основних засобах, отриманим в оренду, амортизацію не нараховує, тому що вони залишаються на час оренди на балансі орендодавця.

Практика показує, що оперативний лізинг кращий, коли:

- орендар не бажає нести ризики з володіння майном;

- орендар не упевнений у своїй тривалій платоспроможності;

- в орендаря недостатньо коштів для покупки об'єкта чи ні необхідної застави, щоб узяти кредит у банку;

- виробництво носить сезонний характер чи характеризується умовами експлуатації устаткування в шкідливому середовищі.

Лізинг як спосіб фінансування для підприємства має як переваги, так і недоліки [6].

Переваги лізингу полягають у наступному:

- розширюється обсяг діяльності, з'являється можливість збільшення ринкової вартості підприємства за рахунок одержання додаткового прибутку з орендованих, а не придбаних у власність основних засобів;

- на первісному етапі експлуатації основних засобів відбувається економія фінансових ресурсів, тому що лізингові платежі розтягнуті в часі, а ефективне використання орендованого устаткування дозволяє одержати додатковий доход, що може використовуватися для лізингового платежу.

- при оперативному лізингу знижується ризик утрати фінансової стійкості, тому що орендоване устаткування не зараховується до складу основних засобів і не збільшує зобов'язання підприємства;

- тому що орендна плата включається до складу собівартості, то знижується величина оподатковуваного прибутку і податок на прибуток.

Недоліки лізингу:

- збільшується собівартість продукції, тому що розмір орендної плати, як правило, набагато вище амортизаційних відрахувань, що знижує рентабельність продукції і послабляє конкурентну позицію підприємства;

- при фінансовому лізингу прискорена амортизація може бути здійснена тільки за згодою лізингодавця;

- модернізація орендованого устаткування можлива тільки за згодою лізингодавця, що звужує потенціал орендаря по удосконалюванню орендованих фондів;

- більш висока вартість лізингових платежів у порівнянні з витратами по обслуговуванню довгострокового кредиту;

Фінансовий менеджер при підготовці й ухваленні управлінського рішення про спосіб фінансування відновлення основних засобів повинний зробити економічне обґрунтування по варіантах: власні засоби, власні і притягнуті (позикові) засоби, короткостроковий кредит, довгостроковий кредит, оперативний, або фінансовий лізинг. Порівняння варіантів здійснюється за методикою оцінки ефективності інвестиційних проектів, наведеної в параграфі 7.2 даного посібника.