Управління коштами

Рух коштів на поточному рахунку підприємства в банку відбувається постійно. Періодичність і сума грошей, що надходять на рахунок, носять ймовірну природу. Відтоки більш прогнозовані, оскільки будь-які перерахування здійснюються з дозволу керівництва підприємства.

Підприємство може відкривати в банку поточні, валютні (мультівалютні), бюджетні, кредитні і депозитні рахунки. При відкритті акредитива і впровадженні «зарплатних» корпоративних проектів з використанням грошових карток банк відкриває окремі рахунки.

Таким чином, управління коштами полягає в підтримці на поточному рахунку такого щодобового залишку, який би забезпечував мінімально необхідну платоспроможність, можливість здійснювати поточну (оперативну) операційну діяльність і одержувати доход у необхідному розмірі по не використовуваним в обороті коштам.

У теорії фінансового менеджменту залишки коштів класифікуються в такий спосіб:

- операційний (трансакційний - гроші для угод) залишок коштів підтримується для забезпечення поточних платежів, зв'язаних з виробничо-комерційною діяльністю по закупівлі матеріально-енергетичних ресурсів, оплаті праці, сплаті податків й ін;

- страховий (резервний) залишок формується для страхування ризику несвоєчасного надходження грошей на поточний рахунок у зв'язку зі збільшенням обсягу дебіторської заборгованості чи утрудненнями в реалізації продукції;

- для здійснення поточних фінансових інвестицій підприємство може створювати залишок коштів у формі їх еквівалентів, тобто коштовних високоліквід- них паперів - це інвестиційний (спекулятивний) залишок коштів;

- банк, що кредитує, може зажадати, щоб підприємство тримало на поточному рахунку незнижуваний компенсаційний залишок, рівний, наприклад, процентним платежам.

Зрозуміло, що на практиці настільки скрупульозно залишки коштів на рахунку не підрозділяють і не враховують у зв'язку з їх взаємозамінністю.

Спрогнозувати рух коштів на поточному рахунку можна, знаючи з визначеним ступенем вірогідності припливи і відтоки грошей у результаті господарських операцій. Нестача коштів змушує підприємство вишукувати способи їх поповнення за рахунок операційної та инвестиційно-финансової діяльності (продаж чи здача в оренду необоротних активів, реструктуризація дебіторської заборгованості у фінансові інструменти, реалізація коштовних високоліквідних паперів й ін).

Надлишок коштів можна покласти на терміновий депозитний рахунок у банку для тривалого збереження і нагромадження відсотків, або вкласти в коштовні короткострокові високоліквідні папери, що легко можна було б звернути при необхідності в гроші. Головне питання тут у тім, що вважати надлишком, або недоліком грошей.

Таким чином, необхідно визначити якийсь мінімальний незнижуваний залишок (страховий), нижче якого опускатися не можна, тому що це означає зниження платоспроможності підприємства.

Для рішення цієї задачі застосовуються два види моделей: Баумоля-Тобіна і МІллера-Орра. Основний концептуальний принцип їх побудови - гроші розглядаються як запас.

Припустимо, що підприємство починає робочий тиждень із запасом грошей на рахунку (залишками) у сумі 2 млн.грн. Щотижня відтоки перевищують припливи засобів на 1 млн.грн. Тоді наприкінці другого тижня сальдо рахунка буде нульовим, а середнє грошове сальдо за 2 тижні складе (2 + 0) : 2 = 1 млн.грн. Наприкінці другого тижня підприємство поповнює свій рахунок депонуванням чергових 2 млн.грн за рахунок реалізації коштовних короткострокових високолікві- дних паперів. Таким чином, якщо цей процес зобразити графічно, те виходить модель, що складається з безлічі «зубів пилки».

Реалізацію чи покупку цінних паперів супроводжують витрати у вигляді комісійного відсотка. Отже, чим частіше здійснюються трансакції з цінними паперами, тим вище будуть комерційні витрати.

Для побудови моделі визначення оптимальної стратегії управління грошовими залишками введемо наступні позначення змінних величин:

C - початкове сальдо коштів, рівне припливам від реалізації цінних паперів;

F - фіксовані витрати, що виникають при продажі цінних паперів для поповнення залишку;

M - загальна кількість коштів, необхідне для здійснення звичайної діяльності підприємства за визначений період часу;

R - витрати упущених можливостей, рівні процентній ставці по легко реалізованих цінних паперах (відсотків річних).

Загальні витрати, зв'язані зі здійсненням стратегії управління грошима визначаються по формулі:

Припустимо, що M= 3600000 гри, R = 20% річних, F = 200 гри. Тоді оптимальне початкове сальдо дорівнює 84853 грн, тобто ця кількість грошей повинна утворитися в результаті реалізації цінних паперів чи одержання позики.

Отже, якщо залишок грошей на рахунку стає рівним нулю, то підприємству необхідно продати цінні папери чи узяти короткостроковий кредит на суму 84853 грн.

Головним недоліком розглянутої моделі є припущення про стійкість і передбачуваність грошових потоків.

Модель Міллера-Орра враховує вірогідний характер грошових припливів і відтоків, але механізм її дії аналогічний моделі Баумоля. Якщо залишки на рахунку перевищують деяку оптимальну величину, то на різницю потрібно закуповувати цінні папери. Якщо залишок грошей знижується до визначеного страхового залишку, обумовленого фірмою, то необхідно запас коштовних короткострокових паперів реалізувати.

Таким чином, у моделі задаються: страховий залишок коштів, максимальний, рівний трьом страховим залишкам і середній залишок. Коли залишок грошей на рахунку досягає максимального значення, зайві кошти (стосовно середнього залишку) переводяться в резерв, тобто переводяться в поточні фінансові інвестиції. Якщо залишок досягає мінімального значення, здійснюється поповнення коштів

до середнього рівня за рахунок продажу цінних паперів, залучення банківського кредиту й інших оперативних фінансових ресурсів. У моделі відхилення грошового потоку від середнього значення задається дисперсією за період.

Таким чином, процес оперативного управління коштами полягає у визначенні планових (оптимальних, визначених за допомогою моделей) значень залишків грошей на рахунку і постійному спостереженні відхилень фактичних значень від планових і застосуванні відповідних заходів по усуненню таких відхилень.

5.6.