Планування потреби банку в додатковому капіталі
Останнім часом банки зазнають велику необхідність у залученні додаткового капіталу для підтримки зростання і зменшення рівня ризику для вкладників.
Збільшенню потреби в додатковому капіталі сприяли декілька факторів, що відносяться як до державного регулювання, так і до конкурентного ринку:
інфляція (оскільки збільшуючи величину активів і пасивів банку, вона зменшує в той же час його власний капітал);
нестійкий характер економіки (веде до більшого ризику, пов'язаного зі стабільністю отримання банком своїх доходів);
зріст витрат - особливо виплата відсотків по депозитах, безкоштовні послуги (витрати призводять до зменшення прибутку - головного джерела зростання капіталу);
бажання інвесторів довіряти свої кошти надійній банківській установі з високим рівнем капіталізації.
Процес планування задоволення потреб у додатковому капіталі включає 4 етапи:
I етап. Розробка загального фінансового плану банку.
Банк повинен визначити спектр своїх послуг і бажану прибутковість у довгостроковій перспективі.
При цьому банк повинен визначити, які з цих послуг збільшать його схильність до ризику, особливо ризику коливань у прибутку і ризику банкрутства.
Активи високого ступеня ризику - кредити корпораціям і на житлове будівництво - вимагають для свого забезпечення більшої пропорції банківського капіталу, збільшуючи тим самим потребу в додатковому капіталі.
Активи з низьким ступенем ризику (державні цінні папери) вимагають для свого забезпечення нижчої пропорції банківського капіталу, зменшуючи потребу в капіталі.
Отже, І етап планування потреб банку в залученні додаткового капіталу включає:
розробку гіпотетичних фінансових балансів;
проведення аналізу вірогідних результатів;
попереднє проектування капітальних потреб у припущенні того, що не відбудуться зміни в процедурах проведення банківських операцій і в банківській політиці.
При цьому необхідно, щоб менеджмент був підготовлений до широкого спектра можливих результатів діяльності банку, оскільки довгостроковий капітал є найдорожчим зі всіх джерел банківських ресурсів.
II етап. Визначення величини капіталу, необхідної банку з урахуванням його цілей, передбачуваних нових послуг, прийнятного ступеня схильності ризику і умов державного регулювання.
Існує два типи обмежень відносно капіталу:
одне встановлюється банківськими регулюючими установами;
інше - інвесторами на ринку капіталів.
Дуже великий об'єм акціонерного капіталу (що розглядається з погляду ринку) знижує ефективність залучених коштів і прибутковість їх подальшого інвестування, приносячи банку менший потенційний прибуток і зменшуючи курсову вартість його активів, оскільки інвестори починають чекати нижчу прибутковість банку в майбутньому.
Дуже маленький по відношенню до ступеня схильності ризику об'єм акціонерного капіталу може створити серед інвесторів ринку капіталів враження, що прибутковість банку стає нестабільнішою і що його найбільші вкладники можуть втратити свої кошти. В цьому випадку курсова вартість активів банку починає падати, а вкладники та інші кредитори вимагатимуть вищих доходів на вкладені кошти.
III етап. Визначення величини капіталу, який можна залучити за рахунок внутрішнього джерела - нерозподіленого прибутку.
Менеджмент банку має визначити, яку частку поточного прибутку він виплачуватиме своїм акціонерам як дивіденди, а яка повинна залишитися в банку нерозподіленої для підтримки майбутнього зростання і задоволення капітальних обмежень з боку регулюючих установ.
Банк повинен прогнозувати зростання прибутку, щоб визначити чи може це зростання забезпечити повністю або значною мірою його потреби в капіталі.
IV етап. Оцінка і вибір найбільш відповідного до потреб і цілей банку джерела капіталу.
Вибір найкращого джерела капіталу включає декілька аспектів:
- ринкові умови (якщо необхідна емісія нових акцій або боргових зобов'язань);
- права та інтереси діючих акціонерів;
- ступінь надійності прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.
Наявні джерела капіталу можна розділити на дві категорії:
- внутрішні джерела коштів;
- зовнішні джерела коштів.
2.4.