2.3. Система критеріїв оцінки глибини розвитку кризи платоспроможності

Обґрунтуємо п’ять індикаторів, які, на нашу думку, найбільш повно відображають стан платоспроможності підприємства та узгод­жуються із діючою в Україні нормативно-правовою базою її оцінки.

Загальний рівень платоспроможності підприємства характери­зується величиною коефіцієнта покриття. Він характеризує рівень погашення поточних зобов’язань за рахунок оборотних активів, а також частку останніх, яка залишиться для продовження госпо­дарської діяльності підприємства. Методичними рекомендаціями щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства нормативне значення коефіцієнта покриття встанов­лене на рівні 1,5 [25]. Величина даного показника, що нижча за вказану межу, вважається однією з ознак критичної неплатоспро­можності. Ми пропонуємо визнати коефіцієнт поточної ліквідності як перший критерій оцінки кризи платоспроможності. Стадія її зародження буде характеризуватися зниженням коефіцієнта покриття за рахунок при величині, не меншій за нормативну, тобто , де – коефіцієнт покриття; – темп росту поточних зобов’язань.

Подальше зниження загального рівня платоспроможності нижче граничного значення внаслідок зменшення оборотних активів та зростання або менш інтенсивного скорочення поточних зобов’язань відповідає стадії наростання кризи. Тобто при за рахунок або , де – коефіцієнт випередження (відставання) темпу росту оборотних активів порівняно з темпом росту поточних зобов’язань.

Прискорення швидкості розвитку кризи платоспроможності характеризується величиною коефіцієнта покриття, меншою за 1, коли підприємству для погашення поточних зобов’язань не вистачає оборотних активів. У такому випадку розрахунки проводять за рахунок часткової реалізації основних засобів та інших необоротних активів. Особливістю даної стадії проходження кризи платоспромож­ності є висока інтенсивність зменшення оборотних активів при повільному зменшенні поточних зобов’язань або, що гірше, збере­ження динаміки їх зростання. Ця умова узгоджується із станом настання кризи ліквідності, охарактеризованим за першим критерієм: коефіцієнт співвідношення оборотних та необоротних активів на цій стадії є дуже низьким.

Таким чином, про входження кризи платоспроможності у стадію розгортання свідчить виконання нерівностей: при .

За умов безперешкодного розвитку вказаних тенденцій у складі кредиторської заборгованості утворюється сума безспірних вимог кредитора (кредиторів) до боржника у розмірі не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені борж­ником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку. На такій підставі господарським судом порушується справа про банкрутство (п. 3 ст. 6 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» [29]. Це правомірно характеризує настання кризи платоспроможності. Важли­во зазначити, що виникнення простроченої кредиторської заборго­ваності на підприємстві можливе при будь-якому значенні коефіцієнта покриття. Це означає, що існування на підприємстві умов стадії наростання чи розгортання кризи платоспроможності в одночасному поєднанні з наявністю правового обмеження п. 3 ст. 6 Закону свідчить про загрозу юридичного банкрутства боржника [29]. Отже, стан його платоспроможності слід визнавати як незадовільний на стадії настання кризи.

Вжиття заходів, ухвалених судом чи досудової санації буде спрямовано, в першу чергу на погашення вимог кредиторів. Тому стадія заспокоєння кризи платоспроможності буде характеризуватися підвищенням коефіцієнта покриття. Умовою забезпечення такої тенденції є , що досягається при виконанні однієї з двох нерівностей: або .

Процес погашення простроченої кредиторської заборгованості розпочинається на стадії заспокоєння кризи платоспроможності, але може бути не завершений одночасно з нею і тому захопить частину стадії усунення, перехід до якої характеризується встановленням такої нерівності: . Однак обов’язковими умовами подолання кризи платоспроможності є, по-перше, відсутність у її складі прострочених боргів перед кредиторами; по-друге, коефіцієнт покриття повинен знаходитися в інтервалі нормативних значень, нижньою межею якого виступає нормативна величина 1,5, а верхньою – нормальний коефіцієнт поточної ліквідності , що розраховується індивідуально для кожного підприємства або встановлена міжнародними стандартами оптимальна границя 2, тобто .

Дотримання верхньої межі обґрунтовується тим, що дуже високий рівень загальної платоспроможності не забезпечуватиметься адекват­ним рівнем ліквідності оборотних коштів. Наприклад, економічно невиправданим є зростання оборотних активів за рахунок залишків готової продукції чи товарів, які не користуються попитом на ринку або необґрунтованими значними обсягами комерційного кредиту в умовах кризи неплатежів. За такої ситуації достатні, на перший погляд, обсяги оборотних коштів можуть виявитися неліквідними, що, відповідно, зумовить неспроможність підприємства до реального виконання своїх зобов’язань без порушення нормального операцій­ного циклу.

Ознакою розвитку проблем у стані розрахунків підприємства із кредиторами є зростання суми його заборгованості при зменшенні або менш інтенсивному збільшенні обсягу чистого доходу від реалізації. Це обумовлюється тим, що зародження кризи платоспроможності проходить одночасно із наростанням кризи ліквідності, спільною рисою яких виступає скорочення або уповільнення росту виручки. На стадії зародження кризи платоспроможності характерним є виконання нерівностей: або за умов, що , де – темп росту кредиторської заборгованості, а – коефіцієнт випередження (відставання) темпу росту чистого доходу від реалізації порівняно із темпом росту кредиторської заборгованості. Це означає, що в процесі здійснення господарського обороту на підприємстві не забезпечується ефективне використання залучених коштів кредиторів, наслідком чого виступає поступове розширення «боргової ями».

Наростання кризи платоспроможності супроводжується переходом уповільнення росту виручки у тенденцію її зменшення при ста­більному зростанні кредиторської заборгованості. Одночасна дія таких факторів викликає суттєву диспропорцію у співвідношенні темпу росту чистого доходу від реалізації порівняно із темпом росту кредиторської заборгованості. Якщо , тобто, коли темп росту виручки у два рази менший за темп росту кредиторської заборгованості, економічна система перебуває на стадії наростання кризи платоспроможності.

Індикатором поглиблення розладу розрахунково-платіжної дисципліни з кредиторами є перевищення темпу росту простроченої кредиторської заборгованості над відносною зміною її загальної суми при одночасному зменшенні виручки від реалізації: або при , де – темп росту простро­ченої кредиторської заборгованості, а – коефіцієнт випередження (відставання) темпу росту кредиторської заборгова­ності, порівняної з темпом росту її простроченої суми. Сутність відображеного взаємозв’язку тенденцій полягає в тому, що, врахо­вуючи тільки динаміку загальної суми кредиторської заборгованості, не можна робити позитивний висновок, оскільки при цьому у її структурі проходить інтенсивний процес перетворення накопичених поточних боргів у минулому періоді на прострочені зобов’язання звітного періоду у зв’язку з настанням строку сплати по договору. Така ситуація буде провокувати спад господарської активності, який, у першу чергу, виявляється у скороченні виручки.

У пік розвитку негативного співвідношення між і коефіцієнт випередження (відставання) досягає величини, меншої за 0,5. І при наявності у складі кредиторської заборгованості прострочених боргів на суму, рівну або більшу за 300 мінімальних заробітних плат, стан економічної системи визнається на стадії настання кризи платоспроможності.

Покращення якості розрахунків із кредиторами можна відстежити за тенденцією зменшення простроченої кредиторської заборгованості, навіть коли її загальна сума буде зростати. Але при цьому для винесення позитивного висновку обов’язковою умовою є збільшення чистого доходу від реалізації.

Як відмічалося вище, повне погашення прострочених боргових зобов’язань завершується тільки на стадії усунення кризи платоспроможності. Додатковою умовою слід вказати справед- ливість однієї з двох нерівностей: або . Вони характеризують активізацію госпо­дарського обороту, яка виявляється у вищій інтенсивності зростання виручки порівняно з темпом росту залучених ресурсів від кредиторів. Це означає, що у фінансуванні поточної діяльності зростає роль власних коштів, а використання залучених ресурсів забезпечує достатній рівень ефективності господарювання для проведення своєчасних розрахунків із кредиторами.

Неплатоспроможність проявляється як неузгодженість грошових потоків, наслідком якої є дефіцит чистого руху грошових коштів. Передумовою дисбалансу грошових потоків виступає перевищення витрат над доходами. Внаслідок цього відбувається зменшення суми чистого грошового потоку, тобто , де – темп росту чистого грошового потоку. Ця умова є характерною ознакою зародження кризи платоспроможності.

Наступною трансформаційною формою такого негативного явища є формування дефіцитного чистого руху грошових коштів, а саме: . Тому, якщо у попередньому періоді величина чистого руху грошових коштів характеризувалася позитивною величиною, а в звітному стала негативною, це означає перехід економічної системи у стадію наростання кризи платоспроможності.

У випадку, коли при порівнянні величин чистого руху грошових коштів, узятих за два послідовних періоди, виявляється зростання дефіциту чистого грошового потоку, тоді можна робити висновок про розгортання кризи платоспроможності. Дефіцит грошових коштів негативно позначається на стані розрахунків підприємства з креди­торами. Його наслідком виступає несвоєчасна сплата підприємством своїх боргових зобов’язань. Таким чином формується сума простро­ченої кредиторської заборгованості. Величина дефіциту чистого руху грошових коштів у розрахунку на 1 грн прострочених боргів перед кредиторами на стадії розгортання кризи платоспроможності коли­ватиметься в межах від нуля до «–1» .

Критичним, на нашу думку, слід визнати співвідношення розміру дефіциту чистого грошового потоку у рівному або більшому обсязі із сумою простроченої кредиторської заборгованості . Це свідчить про відсутність на підприємстві найбільш ліквідних активів для термінового покриття не сплачених у належний строк зобов’язань. І якщо сума дефіцитного чистого руху грошових коштів буде більшою за 300 мінімальних заробітних плат (300 МЗП), то підприємству не уникнути процедури банкрутства. Отже, при відбувається входження на стадію настання кризи платоспроможності, а повна реалізація її наслідків спостерігатиметься, якщо .

Ознакою заспокоєння кризи платоспроможності є зменшення дефіцитного чистого грошового потоку або формування його пози­тивної величини при . Повне погашення простроченої кредиторської заборгованості за умов відновлення стабільної тенденції росту чистого грошового потоку свідчить про усунення кризи платоспроможності.

Взаємозв’язок неефективного використання оборотних коштів із порушенням якості та структури джерел їх формування можна охарактеризувати за двома показниками поточною фінансовою потребою та вивільненням з обороту (додатковим залученням в оборот) оборотних коштів.

Поточна фінансова потреба – це різниця між загальною сумою запасів і дебіторської заборгованості та розміром кредиторської заборгованості. Тобто, вона характеризує необхідний обсяг додатко­вого залучення ресурсів, який може бути покритий за рахунок власних оборотних коштів та(або) довгострокових зобов’язань, та(або) корот­кострокових банківських кредитів.

Ефективне використання оборотних активів виявляється у приско­ренні їх оборотності, результатом якого є вивільнення з обороту коштів. Цей процес створює базу для самофінансування підприємства, оскільки вивільнені кошти беруть участь у наступному госпо­дарському обороті, що забезпечує зменшення поточної фінансової потреби позикових ресурсів. Окрім того, з прискоренням оборотності накопичується прибуток, чим забезпечується реалізація розширеного відтворення власних матеріальних активів підприємства.

На стадії зародження кризи платоспроможності відбувається зростання кредиторської заборгованості. І якщо інтенсивність цього процесу вища за темп росту суми запасів і дебіторської заборго­ваності, то спостерігається зменшення обсягу поточної фінан- сової потреби . Тому, можна записати такі умови: при , де – темп росту поточної фінансової потреби; – темп росту суми запасів та дебіторської заборгованості. Це узгоджується з умовами наростання кризи ліквідності, так як саме вона є передумовою зародження кризи платоспроможності. По-перше, обумовлюється ростом залежалих товарно-матеріальних цінностей та простроченої дебіторської заборгованості (другий та четвертий критерій оцінки кризи ліквідності). По-друге, одночасно утворюється сума додатково залучених в оборот коштів внаслідок уповільнення оборотності залишків готової продукції (товарів) та дебіторської заборгованості, яке, в свою чергу, виявляється у , що відповідає першому критерію кризи ліквідності на стадії наростання. Додаткове залучення коштів в оборот відбувається за рахунок власних джерел та(або) довго- чи короткострокових кредитних ресурсів. Звичайно, за умов недостатності власних коштів зростає потреба у позиковому капіталі. Це сприяє збільшенню заборгованості підпри­ємства при зниженні ефективності використання оборотних коштів, що, в свою чергу, є підґрунтям зниження загального рівня його платоспроможності.

Причини існування динаміки зменшення поточної фінан- сової потреби з часом змінюються, а саме починає підтримуватися за рахунок або . Характерна ознака неефективного використання оборотних коштів – уповільнення швидкості їх оборо- ту – зберігається. При цьому не обов’язковим є зростання суми додатково залучених в оборот коштів. Різниця між першою і другою стадією кризи платоспроможності за розвитком даного критерію полягає в тому, що у складі оборотних коштів починають домінувати такі негативні тенденції як зменшення фондів обороту, скорочення поточної дебіторської заборгованості через звуження кола споживачів в умовах неспроможності забезпечити в повному обсязі їх попит, спаду ділової активності при стійкому процесі «старіння» боргових зобов’язань дебіторів із зростанням у їх структурі частки прострочених сум. Формування описаних явищ проходить на стадії розгортання кризи ліквідності, яка виступає основою наростання кризи платоспроможності.

Якщо у минулому періоді обсяг поточної фінансової потреби характеризувався позитивною величиною, а у звітному став негативним – це ознаки переходу розвитку кризи платоспроможності у стадію розгортання. Коефіцієнт випередження (відставання) темпу росту суми запасів і дебіторської заборгованості порівняно з темпом росту кредиторської заборгованості може тривалий час коливатися від 0,5 до 1 або швидко досягти значення, меншого за нижню межу. Внаслідок цього формується така нерівність: , де – сума кредиторської заборгованості, – сума запасів ТМЦ та дебіторської заборгованості. Таким чином, розрахункова величина поточної фінансової потреби набуває знак «мінус», тобто . Це означає, що розмір кредиторської заборгованості досяг критичної межі, при якій у підприємства недостатньо сукупної вартості запасів та дебіторської заборгованості для її погашення. В такій ситуації додаткове залучення позикових ресурсів призведе до поглиблення неплатоспроможності підпри­ємства. По-іншому – в господарському обороті підприємства задіяно надмірний обсяг коштів кредиторів, тобто мова йде не про потребу, а надлишок позикових ресурсів. Одночасно це супроводжується зростанням суми додатково залучених в операційний цикл оборотних коштів внаслідок уповільнення швидкості їх обороту. Ця тенденція залишається характерною і на наступній стадії поглиблення неплатоспроможності.

Настання кризи платоспроможності характеризується зростанням суми поточного фінансового надлишку, що викликається інтен- сивним ростом кредиторської заборгованості: , де – темп росту поточного фінансового надлишку креди­торської заборгованості. При низькій ефективності використання оборотних коштів підприємство виявляється неспроможним забезпе­чити своєчасне погашення вимог кредиторів, які постійно зростають. В результаті на підприємстві формується прострочена сума боргових зобов’язань кредиторам, яка дорівнює або перевищує 300 мінімальних заробітних плат – норму, що встановлена чинним законодавством як підстава для порушення справи про банкрутство такого боржника.

На цьому етапі відновлення платоспроможності боржника слід здійснювати за участю кредиторів шляхом прощення та(або) відстрочки та(або) розстрочки платежів при одночасній реалізації заходів по підвищенню ефективності використання оборотних коштів, що, безумовно, пов’язано із забезпеченням їх вищої якості. Підтвердженням цього виступає паралельний зв’язок між стадією усунення кризи ліквідності та стадією заспокоєння кризи платоспро­можності. Ознаками останньої будуть:

1) зменшення обсягу поточного фінансового надлишку креди­торської заборгованості;

2) формування суми вивільнених з обороту коштів унаслідок прискорення їх оборотності;

3) зміна негативної величини поточної фінансової потреби у минулому періоді на позитивну – у звітному періоді за рахунок зменшення кредиторської заборгованості при такому обмеженні: .

Отже, встановлення є характеристикою завер­шення стадії заспокоєння кризи платоспроможності. Однак її усунення вимагає не просто досягнення умови , потрібно, щоб виконувалось рівняння:

,

де – сума власних оборотних коштів, яка обов’язково повинна зростати;

– сума залишку грошових коштів;

– сума довгострокових зобов’язань;

– сума короткострокових банківських кредитів.

Представимо баланс підприємства у вигляді схеми з відобра­женням вказаного внутрішнього співвідношення (рис 2.1).

Рис. 2.1. Графічне зображення фінансової рівноваги підприємства

Якщо у складі позикового капіталу підприємства будуть відсутні довго- та короткострокові кредитні ресурси, то обсяг поточної фінансової потреби повинен бути меншим від величини власних оборотних коштів тільки на суму залишку грошових коштів. Важ­ливою умовою подолання кризи платоспроможності виступає підви­щення ефективності використання оборотних активів, що виражається у прискоренні швидкості їх обороту та утворенні суми вивільнених коштів. Ця задача має вирішуватися на стадіях заспокоєння та усунення кризи ліквідності, які передують відновленню платоспро­можності.

Спроможність підприємства своєчасно розраховуватися з кредито­рами – один з головних елементів фінансової діяльності підприємства. Вона розглядає кредиторську заборгованість як резерв, яким можна скористатися, якщо потрібні грошові кошти. Дійсно, гроші, вкладені у виробництво, не можуть бути вивільнені для покриття короткочасної її нестачі. Звичайно, мова не йде про розпродаж виробничих запасів в умовах кризи. Так само і з дебіторською заборгованістю – можна домагатися змін у взаємовідносинах з дебіторами, але це потребує часу. Інша справа – кредиторська заборгованість: момент оплати піддається управлінню, в критичній ситуації можна досягти домовле­ності з кредитором про перенесення терміну погашення боргу, тобто кредиторська заборгованість як опосередкований фактор регулювання поточних грошових коштів повинна враховуватися при характерис­тиці фінансової діяльності.

Із позиції управління грошовими коштами політика у відношенні немонетарних активів в певною мірою може бути віднесена до рішень тактичного і навіть стратегічного характеру, тоді як принципи управ­ління кредиторською заборгованістю мають безпосереднє відношення до регулювання поточної фінансової діяльності в плані циркуляції грошових коштів на підприємстві. Така оцінка дається з допомогою показника тривалості фінансового циклу (рис. 2.2).

Фінансовий цикл характеризує середню тривалість між відтоком грошових коштів у зв’язку зі здійсненням поточної виробничої діяльності та їх припливом як результатом виробничо-фінансової діяльності. З наведеної на рисунку 2.2 схеми видно, що операційний цикл характеризує виробничо-технологічний аспект діяльності підпри­ємства, а фінансовий цикл – її фінансову компоненту. Безумовно, операційний та фінансовий цикли взаємопов’язані. Але вони описують різні сторони процесу функціонування підприємства як господарюючого суб’єкта.

Рис. 2.2. Трансформація грошових коштів в оборотних активах

Для дослідження кризових явищ інтерес представляє фінансовий цикл, оскільки він дозволяє оцінити стан платоспроможності підпри­ємства на предмет наявності затримки оплати ресурсів залучених для поточного господарського обороту.

На основі схеми запишемо алгоритм розрахунку тривалості фінансового циклу : , де – період обороту запасів товарно-матеріальних цінностей (у днях); – період обороту дебіторської заборгованості (у днях); – період обороту кредиторської заборгованості (у днях); – тривалість операційного циклу.

Треба відмітити, що збільшення тривалості операційного циклу, без сумніву, є негативною тенденцією. У відношенні фінансового циклу безапеляційного судження винести не можна. Застосовуючи факторний аналіз зміни тривалості фінансового циклу, охарактери­зуємо його стани на різних стадіях розвитку кризи платоспромож­ності.

Початок формування негативного явища проходить як збільшення тривалості фінансового циклу за рахунок більш інтенсивного збільшення операційного циклу порівняно із відносною зміною періоду погашення кредиторської заборгованості. В свою чергу, тривалість операційного циклу збільшується внаслідок погіршення ефективності використання запасів та стану розрахунків із дебіторами. Це виявляється в уповільненні їх оборотності, що формується на стадії наростання кризи ліквідності.

Умова оцінки зародження кризи платоспроможності за п’ятим критерієм є такою: внаслідок перевищення абсолют­ного приросту тривалості операційного циклу над збільшенням (зменшенням) періоду погашення кредиторської заборгованості, де – темп росту тривалості фінансового циклу.

Подовження виробничого циклу обумовлює затримку процесу трансформації ресурсів у розрахунки, вивільненню коштів з яких перешкоджає криза неплатежів споживачів. У такий спосіб фор­мується додаткова потреба у залученні коштів кредиторів. Поступово зростання кредиторської заборгованості набирає масштабів. Це упо­вільнює її оборотність настільки, що збільшення операційного циклу стає менш інтенсивним. Так розпочинається скорочення фінансового циклу, яке, з огляду на провокуючі його причини, вважається негативним процесом. Тому п’ятий критерій на стадії наростання кризи платоспроможності виражається як: при або , де та – величина абсолютної зміни тривалості операційного циклу та періоду обороту кредиторської заборгованості відповідно.

Якщо при розрахунку тривалості фінансового циклу у звітному періоді отримується його від’ємна величина, а в базовому він характеризувався позитивним значенням, то це означає, що розвиток кризи платоспроможності перейшов у стадію розгортання. Наявність від’ємного значення тривалості фінансового циклу свідчить про недостатність здійснення одного господарського обороту для початку розрахунків із кредиторами, тобто підприємство здійснює наступний операційний цикл без повного повернення кредиторської заборгова­ності, яка була використана для фінансування обороту, що завер­шився. У такий спосіб формується «боргова яма», характерною особливістю якої є виникнення прострочених платежів. Отже, при для підприємства зростає ризик накопичення критичної суми несплачених своєчасно боргів (більше 300 мінімальних заро­бітних плат), що дозволить кредиторам вирішувати подальшу долю боржника. Така ситуація на підприємстві свідчитиме про настання кризи платоспроможності.

Реалізація заходів по зупиненню кризового процесу повинна бути спрямована на зменшення періоду обороту кредиторської заборго­ваності шляхом її реструктуризації та збільшення виручки на основі підвищення ефективності використання оборотних активів. Про адекватність обраної антикризової тактики буде свідчити зменшення від’ємного значення тривалості фінансового циклу по модулю з наступним досягненням позитивної величини.

Усунення неплатоспроможності характеризується тенденцією збільшення фінансового циклу за рахунок більш інтенсивного скоро­чення періоду погашення кредиторської заборгованості порівняно із зменшенням тривалості операційного циклу.

Система критеріїв оцінки кризи платоспроможності наведена у додатку В.