1.1. Сутність, причини та етапи розвитку фінансової кризи

Сучасний економічний стан в Україні характеризується ознаками, притаманними трансформаційним процесам ринкових відносин господарювання, а саме: загальною фінансовою нестабільністю на фоні періодичної політичної та соціальної напруженості, інфляцією, що прискорюється, циклічними фазами спаду в галузях економіки.

Щоб забезпечити нормальне функціонування відтворювального циклу підприємства, необхідно здійснювати комплексний вплив на причини, які викликали небажані деформації. Більш ніж помилковими будуть дії, спрямовані на ліквідацію наслідків кризових явищ, а не їх причин. Тому принципово важливим для нашого дослідження є формування понятійного апарату, що відображає кризові процеси.

Гносеологічне дослідження сутності та особливостей терміну «криза» довело, що це одне із найскладніших понять, які мають багато смислових відтінків та інтерпретацій. Оцінити правомірність такого твердження можна за словником іноземних слів радянського періоду, в якому з 23 тисяч слів іноземного походження лише декілька десятків термінів, в тому числі й «криза», мають додаткові відомості по використанню у різних наукових областях (як медичний термін, політичний, економічний тощо) [34]. В даній монографії досліджена економічна природа кризи.

Відношення до кризових явищ в економіці зазнало корінних змін протягом трьохвікового еволюційного розвитку (XVIII–XX ст.). Від повного заперечення кризи при капіталізмі (Дж. С. Мішель, Д. Рікар­до, Ж.-Б.

У 30-80-х рр. ХХ ст. наукова дискусія розвивалась навколо двох поляризованих точок зору: теорії Дж. М. Кейнса про те, що еконо­мічна криза в умовах класичного капіталізму неминуча і випливає з природи ринкових відносин, а її негативні наслідки можна зглад­жувати та «соціалістичного» змісту сутності економічної кризи. Так, в радянській літературі висвітлювалась природа кризи як характерна риса капіталістичного способу виробництва і унеможливлювалось її існування при соціалістичному устрої суспільства. Історичний досвід показав помилковість такого розуміння феномену розвитку систем: радянська держава опинилася не просто на етапі перебудови, а пережила глибокий, системний в своїй основі, кризовий період. Виявилось, що і соціалізму притаманні кризові явища.

Науковий розвиток системного аналізу в період глибоких кризових потрясінь кінця ХХ ст. обумовив формування нових підходів в теорії криз. Над їх розвитком працювали А.А. Богданов, Ю.М. Осіпов, Н.І. Том, інші видатні вчені економісти та їхні послідовники [11; 26; 39]. Обґрунтовані основні положення теорії криз полягали у тому, що періодичне виникнення кризи є неминучим у розвитку будь-якої системи, в тому числі й економічної. Однак єдиного загальновизна­ного підходу до визначення суті кризи у розвитку соціально-еконо­мічної системи у сучасній науковій літературі ще не сформувалося. Проте, узагальнюючи сучасні погляди вчених-економістів щодо визначення поняття «криза», можна виділити три підходи:

1. Криза як випадкове явище, що виникає в результаті несприят­ливих (деформаційних, деструктивних, дестабілізаційних та ін.) фак­торів (обставин, причин та ін.).

2. Криза не тільки як випадкове, а і закономірне явище – залежно від співвідношення сил (швидкості, потужності та ін.), явищ (проце­сів, дій та ін.). Все залежить від обставин та врахування логіки жит­тєдіяльності системи. Цієї точки зору дотримуються у переважній більшості ті, хто вивчає кризові явища на макрорівні. Вони розгля­дають одну «велику» кризу як сукупність численних дрібних кризових проявів. У такій ситуації провідну роль може відігравати поодинокий випадок, що накладає певний відбиток на детермінізм.

3. Криза як закономірне явище (цієї ж точки зору дотримуємося і ми): у відповідності із хвилеподібним характером розвитку економіки після прогресу відбувається регрес. Тому криза розглядається як об’єктивна реальність в діяльності підприємства і, що важливо, вона піддається управлінню. Особливістю цього підходу є можливість прогнозування кризових явищ і розробка дієвого механізму нейтра­лізації їх негативної дії, а також «включення» до масиву антикризових заходів, які в майбутньому будуть попереджувати розвиток кризи на підприємстві.

Таким чином, можна стверджувати, що будь-яка криза, якщо вона не носить фатального характеру, включає в себе й антикризову складову. Російський економіст Осіпов Ю.М. проводить аналогію між кризою та хворобою, в якій існує момент видужання [26, с. 22]. При цьому не відбувається повернення економічної системи до колиш­нього нормального стану, вона переходить до нової рівноваги.

Процес розпізнавання кризових ситуацій, що виникають на підприємстві, вимагає їх класифікації за характером прояву. Криза може бути циклічною (регулярною) та нерегулярною. Перша повто­рюється як закономірне явище і дає початок новому циклу. Вона відзначається тим, що охоплює всі сфери життєдіяльності системи, досягаючи значної глибини і тривалості. Основною характеристикою нерегулярної кризи є висока залежність від ймовірності виникнення ризику в діяльності підприємства.

Розгляд фінансової кризи з позицій сучасної теорії та практики організації фінансово-господарської діяльності підприємств показав, що зараз у сучасній фінансовій науці пріоритетною є концепція макси­мізації вартості корпоративних прав (доходів власників) підприємства [12; 26; 37; 41]. Вона започаткована в США у 80-х роках минулого століття і ґрунтується на положенні про залежність ефективності у сфері фінансів від політики управління капіталом та від ринкового статусу підприємства. Отже, фінансова криза може бути обумовлена як прорахунками при формуванні капіталу, так і невдалим менеджментом.

Необхідність впливу, насамперед, на причини кризових явищ зобов’язує використовувати різні підходи та відповідно реагувати на небажані зміни в економічних системах мікрорівня. Тому першо­черговим для відновлення нормального функціонування всієї системи є розуміння механізму зародження фінансової кризи, сформоване через призму теорії життєвого циклу розвитку підприємства.

Концепція циклічності розвитку економічних систем належить до фундаментальних складових категоріального апарату економічної теорії, яка вже понад сто років посідає одне з центральних місць у дослідженнях різних наукових шкіл та напрямків економічної науки. Згідно цієї теорії, кожне підприємство розвивається за певним циклом, в якому виділяють такі фази: етапи росту: виникнення, становлення, піднесення (найвища точка розвитку); етапи спаду: економічний спад, банкрутство та ліквідація (рис. 1.1) [5, с. 112].

На кожній стадії розвитку підприємство має певні параметри, що характеризують умови його функціонування: поточний стан та перспективи. Американські вчені виявили закономірність підйомів та спадів в діяльності підприємства. Вона полягає, по-перше, у періо­дичному виникненні кризових ситуацій на всіх стадіях життєвого цик­лу підприємства, а, по-друге, у математично визначеній для малих та середніх підприємств тривалості фаз спаду та піднесення.

Рис. 1.1. Життєвий цикл, кризові ситуації і банкрутство підприємства

Основні положення «теорії криз», загальні основи якої розроблені та викладені А.А. Богдановим у праці «Тектологія», полягають у тому, що періодичне виникнення кризи є безумовною фазою життєвого циклу економічної системи [11].

Циклічний характер проходження всіх економічних процесів обумовлює об’єктивність появи негативних тенденцій у їх розвитку. Отже, загроза фінансової кризи існує завжди: підприємство може пережити її як кінцевий етап життєвого циклу (ліквідація), так і проміжні кризові ситуації, виникнення яких можливе на будь-якій його стадії. Підвищення ймовірності кризового стану підприємства спостерігається у перехідні періоди його розвитку – між етапами життєвого циклу.

Чи можливо уникнути банкрутства підприємства, згладжуючи цикл у період спаду шляхом планомірної заміни застарілих елементів новими? Серед науковців існує думка про те, що вирівняти хвилеподібні процеси поза межами зусиль людини, а спроби можуть привести тільки до посилення неминучих наслідків. Постає питання про можливість використання знань теорії циклів та криз на практиці. Вище відмічалося, що у розвитку будь-якого підприємства просте­жуються певні закономірності, які можуть відрізнятися швидкістю проходження та амплітудою рівня розвитку. Припинення діяльності підприємства не завжди співпадає з моментом ліквідації самого суб’єкта господарювання (рис. 1.2) [32, с. 31].

Рис. 1.2. Зміна життєвих циклів підприємства:

А, Б, В – життєві цикли функціонування підприємства;

І–VIII – стадії життєвого циклу від зародження до ліквідації діяльності (див.

Так, на рисунку 1.2 між життєвими циклами «Б» та «В» існує часовий лаг «Т», тобто підприємство, вичерпавши всі свої резерви за час функціонування у циклі «Б», може продовжити своє життя у циклі «В» лише при умові нового якісного перетворення, а в період «Т» воно переживає кризу. Такий життєвий шлях характерний для підприємств, не адаптованих до змін зовнішнього середовища.

Однак існує й інший шлях. Наслідки кризи можна згладити, якщо своєчасно переорієнтувати напрям діяльності підприємства. Це потре­бує витрачання прибутку, отриманого від успішної діяльності в період зростання та стабільного розвитку підприємства, на дослідження внут­рішнього та зовнішнього середовища з метою підготовки підґрунтя для перепрофілювання діяльності в майбутньому. При цьому стадія розвитку нового виду діяльності повинна співпадати у часі зі стадією появи тенденції спаду у господарюванні суб’єкта. В такий спосіб у розвитку підприємства усувається різкий перехід до якісно нового стану функціонування (див. рис. 1.2 – лінія «О»). Подовження жит­тєвого циклу досягається за рахунок послаблення впливу негативної тенденції на життєздатність підприємства шляхом накладення впливу позитивної тенденції – розвитку нового виду його діяльності.

Проте на рисунку 1.2 представлена ідеальна модель життя підпри­ємства. В дійсності підприємництво завжди пов’язане із численними ризиками. Тому профілактичні заходи для одного виду кризи не вичерпують весь інструментарій антикризового механізму. Практика свідчить, що нерідко при настанні кризової фази підприємство потребує застосування комплексної відновлювальної програми.

На нашу думку, фінансову кризу слід розглядати як цілий комплекс взаємопов’язаних проблем, що виникають у сфері фінансів підпри­ємства. У зв’язку з цим пропонуємо виділити послідовні види прояву фінансової кризи. Її перші негативні ознаки з’являються у вигляді порушення ліквідності – спочатку як окремих складових майна, а потім підприємства в цілому, чим започатковується процес порушення фінансової рівноваги. Оскільки ліквідність визначає якість матеріаль­ної основи платоспроможності, то уповільнення процесу перетво­рення активів у засоби платежу резонансно обумовить порушення розрахунково-платіжної дисципліни суб’єкта господарювання. Відпо­відно уповільнення оборотності майна та дефіцитний чистий грошо­вий потік підривають основи формування прибутку підприємства. Наслідком цього стає дефіцит рефінансування, вимивання власного капіталу перманентними збитками, втрата фінансової незалежності, яка виражається у незабезпеченні зобов’язань підприємства сукупною вартістю активів. Хронічна збитковість при одночасному збільшенні позикового капіталу призводить до зниження вартості підпри- ємства – приведеної до теперішньої вартості потоку виплат кредиторам та акціонерам (власникам). Несвоєчасне застосування адекватних заходів по запобіганню розвитку фінансової кризи може призвести до падіння вартості підприємства нижче за суму зобов’язань кредиторам. Це означає, що акціонерний капітал «зникає». Саме цим характеризується фінансовий крах бізнесу, тобто настає повне банкрутство – банкрутство акціонерів. Вартість підприємства може знизитися до рівня, нижчого навіть за ліквідаційну суму активів. Тоді ліквідаційна маса розглядатиметься як вартість підприємства, ліквідація якого є більш економічно доцільною, ніж його експлуатація. Отже, квінтесенцією розвитку фінансової кризи є банкрутство підприємства, яке веде до його ліквідації, що для власників означає повну втрату вкладеного капіталу.

Вищевикладене дає розуміння того, що фінансова криза – це дисбаланс фінансової рівноваги підприємства, який породжений цик­лічним розвитком взаємопов’язаних та взаємообумовлених кризових явищ і веде до знецінення власного капіталу за відсутності адекватних антикризових заходів.

Відомо, що будь-яка криза проходить шість стадій розвитку: зародження, наростання, розгортання, настання, заспокоєння, усу­нення. Перші чотири стадії об’єднуються в етап активного розвитку фінансової кризи, являючи собою ланцюгову реакцію при відсутності адекватних заходів протидії кризовим процесам. На концептуальній основі описаного розвитку фінансової кризи, нами деталізовано її вертикальні та паралельні взаємозв’язки (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Процес активного розвитку фінансової кризи

Поглиблення кризових процесів характеризується вертикальними зв’язками. При розширенні масштабів розвитку фінансової кризи шляхом активізації її послідовних форм можливе досягнення більшого спектру «деформацій». У разі відсутності адекватних антикризових заходів кожен окремий вид фінансової кризи розвивається за типовою схемою. Ранні ознаки кризи з’являються на стадії її зародження. Вони представляють собою перші негативні наслідки, які вирізняються слабким впливом на стан економічної системи, що не заважає їй продовжувати нормальне функціонування.

Накопичення причин інтенсифікації розвитку кризи викликає підвищення швидкості її проходження. Ця властивість кризового процесу проявляється як поглиблення одного виду кризи та виникнення наступного негативного явища (див. рис. 1.3 – від кожної стадії можливий одночасний рух вправо і вниз).

Як правило, майже непомітним є часовий лаг між послідовним переходом кризи ліквідності у кризу платоспроможності, а остан- ньої – у кризу прибутковості, потім – до втрати фінансової незалежності та банкрутства підприємства. Кожний попередній вид кризи, будучи частиною фінансової кризи, доповнює та прискорює розвиток наступної. На рисунку 1.4 представлено життєвий цикл підприємства в умовах фінансової кризи.

Рис. 1.4. Крива життєвого циклу підприємства при послідовному розвитку фінансової кризи

Із поглибленням кризових процесів ускладнюються умови вижи­вання, знижується внутрішній економічний потенціал підприємства, втрачається час для здійснення ефективних антикризових заходів, розширюється коло проблем категорії термінового вирішення. Тому допущення розвитку кризових процесів на кожній наступній стадії буде в геометричній прогресії збільшувати витрати на вжиття антикризових заходів при відповідній швидкості скорочення часу для їх реалізації. У зв’язку з цим виникають дві взаємопов’язані проблеми: ідентифікація фінансової кризи та її усунення. Перша з них – най­більш складна і важлива, оскільки для вирішення другої проблеми необхідно своєчасно виявити негативні тенденції, визначити їх ранні ознаки, зрозуміти характер.

Рисунок 1.5 описує етап подолання негативних явищ, який реалі­зується за принципово аналогічною схемою: заспокоєння кожної наступної форми фінансової кризи відбувається після усунення попе­редньої. Це визначає особливість антикризових дій – однонаправ­леність з розвитком фінансової кризи. Саме у такий спосіб забез­печується вплив на причину кризи, а не на її наслідки.

Рис. 1.5. Локалізація розвитку та ліквідація фінансової кризи

Узагальнення теоретичного досвіду сучасних науковців щодо пи­тань загальної типології причин кризового стану, дослідження приро­ди фінансової кризи дозволяє запропонувати наступну класифікацію факторів, що обумовлюють її розвиток (таблиця 1.1) [5, с. 31–35; 9, с. 494–495; 19, с. 391–392; 22, с. 29–40; 38, с. 14–15; 47, с. 14–18].

Таблиця 1.1

Оцінка типових причинно-наслідкових зв’язків розвитку фінансової кризи*

Продовження таблиці 1.1

Продовження таблиці 1.1

Примітка.* Умовні позначення: «+» – має суттєвий вплив; «//» – ускладнює загальний перебіг кризи; «–» – прямий вплив відсутній.

Будь-який окремо взятий з вище вказаних факторів не можна розглядати як єдину безпосередню причину виникнення фінансової кризи на тій чи іншій стадії життєвого циклу підприємства, і тим більше – його банкрутства. Вони мають тісний взаємозв’язок і впливають на розвиток негативних процесів фінансового стану підприємства. За таких умов підвищується значимість своєчасної діагностики фінансової кризи.

Кожну стадію розвитку фінансової кризи можна вважати наслідком сукупного впливу факторів, найбільш суттєвим серед яких є кожний попередній етап. Симптоми впливу несприятливих явищ, як правило, обумовлюють паралельний розвиток декількох видів фінансової кризи. Внаслідок тісного взаємозв’язку між факторами кризи поява одного з них у діяльності підприємства викликає інші негативні процеси, результатом чого є лавиноподібне падіння внутрішніх та зовнішніх позицій підприємства. Ситуація, що супроводжується послідовним ослабленням ознак фінансового благополуччя, дістала назву ефекту падаючого доміно. Вона характеризує загальний процес входження підприємства у фінансову кризу, симптоми якої відпові­дають описаним вище стадіям: зниження ліквідності, погіршення платоспроможності, виникнення збитковості, вимивання власного капіталу, фінансове розорення. Деталізація наслідків розвитку фінан­сової кризи передбачає визначення критеріїв для характеристики окремих її видів, що буде проведено у другому розділі нашого дослідження.

На будь-якій стадії розвитку фінансової кризи існує можливість відновлення нормального ритму функціонування у ринковому середовищі. Відомо, що чим «старіша» проблема, тим важче вона піддається вирішенню. Однак навіть на стадії банкрутства збереження суб’єкта господарської діяльності є реальністю при наявності марке­тингових перспектив та інвестора. В українській практиці законотво­рення напрацьовано правовий механізм відновлення платоспромож­ності боржника. Але існують перешкоди його ефективному вико­ристанню: по-перше, він потребує удосконалення і тому перебуває у стані розвитку; по-друге, його «підключення» до підприємства-борж­ника здійснюється переважно на кінцевій стадії фінансової кризи.

Після вивчення наукових основ «теорії криз» ми дійшли висновку, що будь-який перехід (або перетворення) системи з одного стану в інший передбачає суттєві деформації чи зміни внутрішнього та зовнішнього характеру. В межах таких перетворень система має можливість перейти на більш високий або на більш низький рівень розвитку. Справджується закон переходу кількісних змін у якісні. В першому випадку досвід і потенціал системи, яка піддається трансформаційним процесам, практично зберігаються і використо­вуються для подальшого накопичення «ресурсів» та «сил», але вже більш високого порядку. Тобто відбувається стрибок у розвитку системи, що виражається у переході на новий якісно вищий рівень функціонування через проходження кризової фази. Адже подолання негативних явищ вимагає мобілізації всіх видів ресурсів, найбільш повної реалізації потенціалу та винайдення революційних ідей, спрямованих на збереження життєздатності структури в нових умовах. У другому випадку потенціал системи втрачається повністю або зменшується в абсолютному вираженні, що в наступному періоді викликає необхідність його відновлення до вже досягнутого раніше рівня. Відставання системи від свого напрацьованого потенціалу ускладнює процес адаптації до нових умов, а пов’язані з цим втрати у часі призводять до неспроможності використання перспективних напрямів розвитку.

У зв’язку з цим антикризове управління має передбачати захист інтересів власників, спроможних відновити функціонування госпо­дарської одиниці, повернувши ресурси у виробничий сектор для збільшення валового національного продукту та збереження держа- ві – платника податків, а соціуму – робочих місць. Запобігти лавинному розвитку негативних тенденцій до досягнення ними стадії банкрутства можливо за умов впровадження системи раннього вияв­лення та подолання фінансової кризи підприємства. Вона дозволяє шляхом своєчасного вжиття антикризових заходів при мінімізації додаткових витрат, скорочення втрат часу та захисту інтересів власників забезпечити нормальне функціонування кожного окремого господарюючого суб’єкта, що в масштабах економіки сприятиме досягненню балансу внутрішніх відносин відтворювального циклу.

Виходячи з вищевикладеного, можемо сформулювати такі виснов­ки:

- функції фінансової кризи в еволюції системи полягають у підриві основ застарілих елементів, відкритті шляху для становлення нових, збереженні та збагаченні генотипу системи;

- взаємодія кризових процесів у суміжних сферах проявляється резонансно, посилюючи інтенсивність спаду та розширюючи спектр негативних наслідків;

- фінансова криза на підприємстві може посилюватися або взагалі породжуватися впливом кризових явищ на макрорівні;

- теорія криз доводить можливість прогнозування циклічного розвитку кризи з урахуванням стадії життєвого циклу підприємства і вже на основі оцінки поточного стану та перспектив передбачає розробку стратегії і тактики антикризового управління;

- процес фінансової кризи є складною трансформацією одного виду кризи в інший з формуванням на цій основі лавинного розвитку негативних явищ, наслідком яких є банкрутство підприємства;

- у ритмі циклічної динаміки фінансова криза піддається управлінню, тобто розвиток негативних явищ можна регулювати через скорочення їх тривалості та зменшення втрат;

- можливість подолання фінансової кризи визначається потенціа­лом життєздатності економічної системи та ресурсами часу;

- підготовка та своєчасне вжиття необхідних антикризових захо­дів має спиратися на адекватну реальності класифікацію етапів роз­витку фінансової кризи та причин її виникнення, на вивчення досвіду подолання кризових ситуацій, на управлінські дії по забезпеченню виходу підприємства з кризового стану, на кваліфіковані кадри з цих питань.