2.5. Система критеріїв оцінки глибини розвитку кризи фінансової стійкості

Фінансова стійкість підприємства – це такий стан фінансових ре­сурсів, їх розподіл і використання, який забезпечує розвиток підпри­ємства на основі росту прибутку при збереженні платоспроможності.

Коефіцієнт автономії характеризує частку власного капіталу в загальній сумі джерел формування майна. Його оптимальна величина повинна перевищувати 0,5, тобто про високий рівень фінансової незалежності підприємства свідчить структура капіталу, в якій більше 50 % – це власні кошти.

Якщо зобов’язання підприємства зростають вищими темпами, ніж власний капітал, це призводить до зниження коефіцієнта автономії. Такий стан структури джерел формування майна характеризує створення передумов загрози втрати фінансової стійкості. Визна- чимо кількісні характеристики стадії її зародження: , але за рахунок або , де – коефіцієнт автономії; – темп росту коефіцієнта автономії; – темп росту загальної суми зобов’язань; – темп росту власного капіталу.

Уповільнення процесу нарощення власного капіталу під впливом фактора поточної збитковості переходить у тенденцію його скоро­чення при збереженні динаміки росту зобов’язань. Синхронний вплив указаних двох факторів обумовлює падіння рівня фінансової незалеж­ності нижче оптимального. Тому наростання загрози втрати фінансо­вої стійкості характеризується такими умовами: при за рахунок . При цьому спостерігається уповільнення приросту нерозподіленого прибутку або взагалі його зменшення при вищому темпі росту власного капіталу. Оскільки паралельно наростанню загрози втрати фінансової стійкості розвивається розгортання кризи прибутковості, то характерним явищем є поява непокритих збитків у балансі.

Тривалий характер поточної збитковості своїм наслідком має формування непокритих збитків у балансі, за наявності яких процес зменшення власного капіталу проходить більш інтенсивно. Тому стадії розгортання загрози втрати фінансової стійкості притаманні такі ознаки: при стабільному збільшенні зобов’язань спостері- гається накопичення вищими темпами непокритих збитків, тобто .

Односпрямована дія двох факторів – збільшення зобов’язань при зменшенні власного капіталу – сприяє поглибленню кризи фінансової стійкості, що виражається у суттєвому зниженні коефіцієнта авто­номії. Досягнення ним від’ємної величини характеризує стадію настання загрози втрати фінансової стійкості: . Це свідчить про відсутність чистих активів, обсяг яких визначає спроможність підприємства до відновлення функціонування після звільнення від боргових зобов’язань.

Антикризові заходи по недопущенню втрати підприємством фінан­сової стійкості мають здійснюватися у двох напрямах: зменшення заборгованості та формування чистих активів підприємства. Шляхи їх реалізації передбачають використання інструментів економіко-правого врегулювання цих питань. Поглиблення кризи вважається призупиненим, якщо послідовно забезпечуються:

1) тенденція зменшення питомого дефіциту чистих активів;

2) формування позитивної величини коефіцієнта автономії з динамікою до підвищення.

Ознакою повного усунення загрози втрати фінансової стійкості є частка власного капіталу у розмірі, що перевищує 50 %, при або .

Другим критерієм оцінки загрози втрати підприємством фінансової стійкості є коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами формування оборотних активів. Даний показник використовується при оцінці неплатоспроможності за Методичними рекомендаціями, якими встановлено його нормативне значення 0,1 [25]. Вибір даного показника як інформативного індикатора фінансової стійкості підпри­ємства обумовлено його економічним змістом. Він дозволяє оцінити структуру балансу як задовільну чи незадовільну з метою оцінки фінансової рівноваги, рівня самофінансування, стану платоспромож­ності та ефективного використання матеріальних та фінансових ресурсів.

Динаміка зниження коефіцієнта забезпеченості власними оборот­ними коштами формування оборотних активів є характерною зміною на стадії зародження загрози втрати фінансової стійкості. Причина цього полягає у зменшенні суми власних внутрішніх фінансових ресурсів через скорочення надходжень від основного джерела їх по­повнення – прибутку. Виникнення передумов розвитку кризи фінан­сової стійкості спостерігається при виконанні умови при за рахунок , де – коефіцієнт забезпеченості власними оборотними коштами формування оборотних активів (далі коефіцієнт забезпеченості); – темп росту коефіцієнта забезпеченості.

Із подальшим розвитком вказаних тенденцій коефіцієнтом забезпе­ченості досягається величина, менша за його нормативний рівень. Період, у якому сформувався , відповідає стадії нарос­тання кризи фінансової стійкості.

Процес вихолощування власного капіталу проходить під впливом кумулятивного зростання непокритих збитків, які, в першу чергу, формують дефіцит власних оборотних коштів. За таких умов величина коефіцієнта забезпеченості набуває від’ємного значення. Це означає, що весь власний капітал авансовано у матеріальні цінності довгостро­кового використання. А фінансування поточного господарського обороту здійснюється повністю за рахунок позикових коштів, частина яких спрямована на покриття необоротних активів. За кількісними характеристиками такий стан економічної системи можна встановити при справедливості таких нерівностей: або при .

Пік розвитку кризи фінансової стійкості досягається при встановленні дефіциту чистих активів за рахунок перевищення розміру непокритих збитків над загальною сумою інших складових власного капіталу. Це означає, що майна боржника не достатньо для погашення вимог усіх кредиторів. За величиною коефіцієнта забезпеченості стадія настання загрози втрати фінансової стійкості визначається при виконанні нерівності , де – величина коефіцієнта забезпеченості по модулю; – коефіцієнт співвідношення необоротних та оборотних активів.

Дефіцит власних оборотних коштів може існувати як при позитивній, так і при негативній величині чистих активів. Головний чинник – це розмір власного капіталу. Коли позитивна величина чистих активів стає меншою за суму необоротних активів, про що вже йшла мова, формується дефіцит власних оборотних коштів. Звідси є зрозумілим, що розмір цього дефіциту – це вартість необоротних активів, зменшена на суму власного капіталу. В такому випадку співвідношення дефіциту власних оборотних коштів із сумою оборотних активів по абсолютній величині буде менше за частку необоротних активів у розрахунку на 1 грн тієї ж бази. Якщо власний капітал від’ємний, то на його обсяг збільшується дефіцит власних оборотних коштів. Тоді у структурі дефіциту власних внутрішніх фінансових ресурсів присутні два елементи – непокриті довгострокові активи та нестача чистих активів. Тому модульна величина коефі­цієнта забезпеченості буде вища порівняно з показником структури майна.

Про заспокоєння кризи фінансової стійкості свідчить динаміка зростання коефіцієнта забезпеченості, навіть коли він залишається від’ємним. Основою формування такої тенденції є три фактори:

1) зменшення дефіциту власних оборотних коштів за рахунок отримання санаційного прибутку та(або) відновлення поточної прибутковості;

2) збільшення оборотних активів у зв’язку із нарощенням обсягів діяльності;

3) утворення в досліджуваному періоді позитивної величини власних оборотних коштів.

Отже, умови заспокоєння кризи фінансової стійкості є таки- ми: за рахунок або внаслідок подолання дефіциту власних оборотних коштів.

Усунення загрози втрати фінансової стійкості характеризується величиною коефіцієнта забезпеченості, що перевищує його норма­тивне значення при більш інтенсивному зростанні власних оборотних коштів відносно темпу росту оборотних активів, тобто за виконання нерівності або тимчасової умови, коли .

Третій критерій – коефіцієнт інвестування. Він показує рівень покриття необоротних активів власним капіталом. Оптимальне зна­чення даного показника повинно перевищувати 1, що свідчить про наявність власних коштів, вкладених в оборотні активи.

До перших проявів загрози втрати фінансової стійкості слід віднес­ти зменшення коефіцієнта інвестування за рахунок уповільнення росту чи зменшення власного капіталу порівняно з інтенсив- ністю збільшення необоротних активів. Виконання нерівностей: , але при або – характеризує стадію зародження кризи фінансової стійкості ( – коефіцієнт інвестування; – темп росту коефіцієнта інвестування).

Унаслідок розвитку поточної збитковості, яка формується на стадії розгортання кризи прибутковості, спостерігається зменшення влас­ного капіталу шляхом скорочення суми нерозподіленого прибутку. У зв’язку з цим формуються фактори більш інтенсивного впливу на скорочення коефіцієнта інвестування. На стадії наростання загрози втрати фінансової стійкості тенденція зменшення даного показника зберігається, навіть при значенні , але поглиблюються деструктивні процеси, що породжують його негативну динаміку, а саме: .

Безперешкодний розвиток указаних тенденцій призводить до . Це характеристика явища дефіциту власних оборот­них коштів, поява якого відбувається на стадії розгортання кризи фінансової стійкості. Одночасно спостерігається підвищення швид­кості кризових тенденцій. Кількісною їх оцінкою може бути коефі­цієнт випередження (відставання) темпу росту власного капіталу порівняно з темпом росту необоротних активів, а саме: .

Набуття коефіцієнтом інвестування від’ємного значення з динамі­кою до збільшення відповідає стадії настання загрози втрати фінансової стійкості, оскільки свідчить про встановлення глибокого порушення фінансової рівноваги, при якому на підприємстві відсутні чисті активи. Причиною розвитку кризового дисбалансу на цій стадії може бути одна з двох нерівностей: чи , де – темп росту дефіциту власних коштів.

Подолання кризи фінансової стійкості – тривалий процес. Його каталізатором може бути тільки мобілізація внутрішніх резервів. Тому санаційна спроможність підприємства фактично являє собою виробничий, фінансовий та маркетинговий потенціал, який має бути задіяний для виходу підприємства з кризи з метою збереження власниками свого капіталу та господарської самостійності. Ознаками заспокоєння кризи фінансової стійкості є зменшення абсолютної величини від’ємного коефіцієнта інвестування з наступним досяг­ненням позитивного значення та відновлення тенденції його росту на основі .

Ознакою повного усунення загрози втрати власниками свого капіталу є перебування коефіцієнта інвестування в оптимальних межах (більше 1) при стабільному зростанні його величини за рахунок або .

Дослідження взаємозв’язку між тенденціями розвитку прибутко­вості, самофінансування та вартості власного капіталу дозволяє виді­лити шість його станів на різних стадіях кризи фінансової стійкості. Фінансовий результат підприємства, отриманий у поточному періоді, визначає суму приросту або зменшення нерозподіленого прибутку у балансі. При хронічній поточній збитковості на підприємстві фор­мується тенденція зменшення нерозподіленого прибутку, яка з пере­ходом у накопичення непокритих збитків викликає зменшення влас­них оборотних коштів з наступним утворенням їх дефіциту. Неконт­рольований кризовий процес призводить до втрати власниками вкла­деного капіталу. Це досягається при перевищенні суми зобов’язань суми активів, що свідчить про правомірний перехід до кредиторів вирішального голосу при визначенні майбутньої долі боржника.

Трансформаційні форми зв’язку між темпами росту чистого прибутку (збитку), нерозподіленого прибутку (непокритого збитку), наявності (дефіциту) власних оборотних коштів, вартості (дефіциту) чистих активів на стадіях розвитку загрози втрати фінансової стійкості мають вигляд:

- на стадії зародження: . Наведена нерівність відображає, що при зменшенні чистого прибутку сума нерозподіленого прибутку продовжує збільшуватися, але спад його накопичення викликає уповільнення росту власних оборотних коштів та чистих активів. При появі поточних збитків вказана умова набуває вигляд: ;

- на стадії наростання: . За даною умовою зростання поточної збитковості обумовлює зменшення нерозподіленого прибутку, яке, в свою чергу, провокує скорочення власних оборотних коштів та чистих активів, але з нижчою інтенсивністю. При формуванні непокритих збитків умова змінюється: ;

- на стадії розгортання: . Хронічний характер поточної збитковості провокує накопичення непокритих збитків у балансі, які вихолощують власний капітал. Це виступає домінуючим чинником утворення дефіциту власних оборотних коштів, при якому сформульована нерівність записується так: ;

- на стадії настання активність поглиблення кризових тенденцій спадає і набуває стійкого характеру, що виявляється у перевищенні темпу росту суми поточного збитку над обумовленим ним, але менш інтенсивним ростом непокритих збитків у балансі які, підтримують зростання дефіциту власних оборотних коштів () і призводять до формування нестачі чистих активів (). Продов­ження розвитку негативних тенденцій виражається наступною нерів­ністю: , де – темп росту дефіциту чистих активів;

- на стадії заспокоєння відбувається послідовне відновлення поточної прибутковості – , нероз­поділеного прибутку – , власних оборотних коштів – , чистих акти- вів – ;

- на стадії усунення справедливою буде нерівність . Зростання чистого прибут­ку викликає збільшення нерозподіленого прибутку, наслідком якого є розширення обсягу власних оборотних коштів та зростання чистих активів.

П’ятий критерій оцінки загрози втрати фінансової стійкості – кое­фіцієнт концентрації зобов’язань. Економічний зміст даного показ­ника характеризує рівень позикового капіталу в загальній вартості джерел формування майна. Оптимальне значення коефіцієнта має бути нижчим за 0,5, тобто частка зобов’язань в загальній сумі капіталу не повинна перевищувати 50 %. Із зростанням його величини підвищується ризик втрати підприємством фінансової самостійності у вирішенні господарських питань життєдіяльності.

Передумовами зародження кризи фінансової стійкості є інтенсив­ніший ріст суми позикового капіталу порівняно із швидкістю збіль­шення вартості майна підприємства. Значення коефіцієнта кон­центрації зобов’язань знаходиться в межах норми , але має тенденцію зростання під впливом . Тривале збереження останньої умови призво­дить до перевищення оптимального значення коефіцієнтом концентрації зобов’язань – – це свідчить про входження розвитку кризи у стадію наростання. Зауважимо, що тимчасовою причиною росту коефіцієнта концентрації на ранніх стадіях кризи фінансової стійкості може бути .

Загрозу втрати фінансової стійкості посилює зменшення майна при стабільному зростанні позикового капіталу. Якщо справджується нерівність , а величина коефіцієнта концентра­ції зобов’язань знаходиться в межах від 0,5 до 1, то стан економічної системи перебуває на стадії розгортання кризи.

Досягнення коефіцієнтом концентрації зобов’язань критичного значення – більше 1 – із збереженням тенденції до зростання характеризує пік розвитку загрози втрати фінансової стійкості. Оскільки перевищення зобов’язань над вартістю майна говорить про недостатній обсяг останнього для покриття всієї заборгованості. Зниження і повернення питомої ваги зобов’язань у межі від 50 % до 100 % реалізується через встановлення коефіцієнта випередження (відставання) темпу росту активів порівняно з темпом росту зобов’язань на рівні, вищому за 1, тобто . Вказаними умовами характеризується заспокоєння кризи фінансової стійкості: збереження нерівності при досягненні коефі­цієнтом концентрації зобов’язань величини, меншої за 0,5 – ознаки усунення загрози втрати власниками свого капіталу та збереження господарської самостійності підприємства.

У додатку Д в табличній формі подано методику визначення стадії розвитку загрози втрати фінансової стійкості відповідно до стану п’яти оціночних критеріїв.

Запропонована система критеріїв оцінки фінансової кризи відноситься до категорії експрес-діагностики, оскільки розрахунок проводиться на підставі даних публічної звітності підприємства. Це забезпечує доступність інформаційної бази, скорочує витрати часу на її підготовку, дозволяє зробити процес дослідження регулярним. За функціональним спрямуванням система є комплексною, тому що включає аналіз чотирьох аспектів фінансового стану – ліквідність, платоспроможність, прибутковість, фінансова стійкість – і ха­рактеристику на їх основі ситуації банкрутства. Їй притаманна важлива риса для збереження підпорядкованості її змісту функціо­нальній меті – це гнучкість при введенні в рамки будь-якої еконо­мічної системи, оскільки запропонований перелік критеріїв у складі системи може бути оновлений, розширений, уточнений, специфіко­ваний, приведений у відповідність до нових змін законодавства щодо регулювання питань банкрутства та антикризового управління. Акцент методики зроблено на параметри, що мають динамічний характер, а не статичні розрахунки, що особливо важливо при відстеженні проявів фінансової кризи на ранніх стадіях та в стадії її активного розвитку.