3.1. Ідентифікація параметрів фінансової кризи

Оцінка параметрів фінансової кризи має, на наш погляд, важливу теоретичну і практичну значимість. Цей напрям дослідження пов’язаний з побудовою відповідного діагностичного процесу на основі формування інформативних критеріїв описування окремих видів кризових явищ, які виступають стадіями одного інтегрованого явища – фінансової кризи.

Під ідентифікацією параметрів фінансової кризи ми розуміємо дослідження фінансово-господарської діяльності на предмет ранніх ознак та масштабів кризового розвитку з метою вироблення адекватної антикризової політики.

Параметричними характеристиками оцінки фінансової кризи є глибина (стадія і фаза) та швидкість її розвитку. В свою чергу кожна стадія фінансової кризи характеризується двома показниками: певною силою впливу на діяльність підприємства та тривалістю у часі. Сила впливу визначається різноманітністю за економічним змістом «деформацій». Тривалість у часі характеризує стійкість кризи відносно часового фактора. Вона визначається сумарним часом впливу кризової ситуації на функціонування підприємства в цілому. Величина цього показника обумовлена часовою тривалістю кожної стадії розвитку видів фінансової кризи та взаємозв’язком напрацьованого потенціалу підприємства із силою негативних проявів, тобто його спроможністю «витримувати удари економічної прози життя». І перший, і другий показник є рівнозначними і повинні бути врахованими при прийнятті управлінського рішення в кризових умовах.

Визначення стадії кожного окремого виду кризи передбачається здійснювати за критеріями, обґрунтованими у розділі 2 даної мо­нографії.

Оцінка глибини фінансової кризи передбачає проведення спеціалі­зованих розрахунків з метою розпізнавання негативних явищ на підставі встановлених взаємозв’язків та залежностей між економіч­ними процесами. Зазначимо тільки, що розвиток усіх критеріїв проходить паралельно, проте має різну швидкість по вертикалі. В цьому проявляється властивість кризового процесу – одночасний роз­виток негативних проявів на кількох послідовних стадіях. Тому для отримання більш повної характеристики глибини кризи, ми пропо­нуємо розрізняти її на трьох рівнях: досягнутому, розвинутому та започаткованому. Досягнутий рівень характеризується виконанням всіх умов. Їх трансформація продовжується на розвинутій глибині, за якою слідує започаткований рівень кризового процесу. Зауважимо, що по окремо взятому критерію виконаними вважаються всі умови, які передують сформованій стадії у досліджуваному періоді. Глибина розвитку фінансової кризи в цілому залежить від того, наскільки розгорнутим є кожен кризовий процес. Для зручності оцінки наводимо класифікацію етапів розвитку фінансової кризи, кожному з яких відповідає визначений тип фінансового стану підприємства (табл. 3.1).

На етапі активного розвитку фінансової кризи ми пропонуємо виділити сім фаз. Передкризовий фінансовий стан підприємства охоп­лює першу та другу фазу. Відповідно, на них відбувається зародження початкової стадії фінансової кризи – кризи ліквідності, не припинене наростання якої викликає появу перших негативних проявів неплатоспроможності.

З переходом економічної системи на третю фазу завершується стадія накопичення ранніх ознак фінансової кризи – локальних проявів. Окрім вищеназваних, до них приєднуються наслідки трьох видів криз: ліквідності – на стадії розгортання, платоспроможнос- ті – на стадії наростання та прибутковості – на стадії зародження.

Таблиця 3.1

Стадії та фази розвитку фінансової кризи на етапі її активного розвитку

Одночасно знаходження економічної системи на третій фазі харак­теризує її стан поглибленням фінансової кризи.

Стрімкий розвиток фінансової кризи проходить на п’ятій та шостій фазі. Характерним для них є стабілізація у часі негативних наслідків кризи ліквідності. Під їх впливом за участю фактору вертикального спаду відбувається настання неплатоспроможності, що провокує розгортання кризи прибутковості та наростання загрози втрати фінансової стійкості.

Взаємообумовлюючий та взаємопосилюючий зв’язок названих стадій призводить до виникнення боргових зобов’язань перед кредиторами з терміном прострочення більше трьох місяців у розмірі, що перевищує 300 мінімальних заробітних плат та появи ознак неплатоспроможності [29]. Тому правомірно можна стверджувати, що при наростанні загрози втрати фінансової стійкості на п’ятій фазі інститут банкрутства як юридичний механізм має підстави для взяття під контроль подальше функціонування підприємства-боржника.

Ідентифікація глибини розвитку фінансової кризи на шостій фазі відповідає критичним умовам, які несуть в собі потенційну загрозу функціонуванню підприємства в перспективі. Настання кризи прибут­ковості та розгортання загрози втрати фінансової стійкості пов’язані через кумулятивне зростання непокритих збитків у балансі, яке по­роджує інтенсивний процес вимивання власного капіталу при стійкій неплатоспроможності підприємства.

Пік розвитку фінансової кризи – це стадія настання банкрутства, якій відповідає повна втрата фінансової стійкості, яка характери­зується відсутністю на підприємстві чистих активів. Це означає, що в розпорядженні боржника знаходиться майно в обсязі, недостатньому для задоволення всіх вимог кредиторів. Законодавчо визначеним єдиним виходом з такої ситуації для підприємства є його ліквідація (п. 5 ст. 7 та п. 1 ст. 51 Закону України «Про відновлення платоспро­можності боржника або визнання його банкрутом»). Це відбувається на стадії настання загрози втрати фінансової стійкості, у зміст якої ми вкладаємо законодавчо встановлене поняття банкрутства – визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури [29].

Якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він вважається таким, що не має боргів, і може продов­жувати свою підприємницьку діяльність. Господарський суд може винести ухвалу про ліквідацію юридичної особи, що звільнилася від боргів, лише у разі, якщо в неї залишилося майнових активів менше, ніж вимагається для її функціонування згідно із законодавством (п. 3 ст. 32 вище вказаного Закону) [29].

У стані банкрутства підприємство може опинитися при ігноруванні всіх попередніх фаз розвитку фінансової кризи або через невірний вибір антикризової стратегії, неадекватність тактичних цілей санації реальним загрозам, прорахунки в оперативній програмі запобігання розвитку негативних явищ. Розбалансованість внутрішнього фінансо­вого механізму негативно позначається на спроможності підприємства до самостійного виходу з кризової ситуації.

Подолання фінансової кризи проходить в два етапи:

1) відновлення платоспроможності досягається по завершенні виплати заявлених вимог кредиторів та налагодженні розрахунково-платіжної дисципліни шляхом ефективного контролю за дотриманням договірних умов та податкового законодавства;

2) відновлення фінансової рівноваги характеризується досягнен­ням порогу беззбитковості, необхідного рівня самофінансування при формуванні та підтриманні раціональної структури капіталу.

Якщо прийняти безкризовий стан економічної системи за нуль, то процес локалізації фінансової кризи графічно буде описуватися на від’ємній вісі абсцис. У зв’язку з цим фази стадій заспокоєння та усунення кризи матимуть від’ємні значення. В таблиці 3.2 класи­фіковано етап подолання фінансової кризи за стадіями та фазами її розвитку.

Таблиця 3.2

Стадії та фази розвитку фінансової кризи на етапі її локалізації

Оцінку швидкості проходження кризових явищ можна проводити графічним способом.

Рис. 3.1. Швидкість розвитку фінансової кризи

Найбільший часовий інтервал може дорівнювати року. Але при одноразовому дослідженні за рік значно знижується ймовірність виявлення ранніх проявів фінансової кризи. Тому її діагностику в рамках системи раннього виявлення та подолання доцільно проводити поквартально з переходом, у разі виявлення інтенсивного розвитку кризових процесів, до помісячної оцінки.

Наведені на рисунку 3.1 теоретично можливі варіанти свідчать, що чим більш полога крива, тим стрімкіший характер має розвиток фінансової кризи: лінія «А» відображає інтенсивне, лінія «Б» – по­вільне розгортання негативних тенденцій, лінії «В» та «Г» – напрям локалізації кризового розвитку.

Якщо сила прояву негативних наслідків має прямий зв’язок з інтенсивністю їх виникнення, то потенціал підприємства, навпаки, виступає буфером на шляху кризового розвитку. Мобілізація резервів підприємства створює адекватну захисну реакцію, що не дозволяє поглиблюватися сформованим негативним процесам. Своєчасна розробка та впровадження ефективної антикризової програми є дієвим заходом запобігання неконтрольованому розгортанню фінансової кризи. Це реалізується через систему раннього виявлення та подолання, яка спрямована на уповільнення швидкості розвитку кризових процесів до повної їх ліквідації.

Зв’язок швидкості розвитку фінансової кризи та етапів життєвого циклу підприємства, на яких вона проявляється, можна розкрити через введення поняття «ефекту фонтану» (рис. 3.2).

Рис. 3.2. «Ефект фонтану» кризових явищ на кривій життєвого циклу підприємства

Воно означає, що на початкових етапах життєдіяльності підпри­ємство прагне до зростання, швидкість якого буде стримуватися розвитком фінансової кризи. Але існує ризик того, що перевищення швидкості наростання кризових процесів призведе до припинення функціонування підприємства вже на етапі його становлення. Разом з активізацією діяльності зростає стійкість підприємства до руйнівного впливу наслідків фінансової кризи. На етапах спаду активності господарювання поява кризових явищ прискорює спад діяльності підприємства. З вищевказаного слідує висновок про те, що опера­тивність антикризових заходів має бути вища при становленні підприємства та завмиранні його діяльності.

При здійсненні адекватних антикризових заходів крива розвитку фінансової кризи буде зміщуватися у сторону вісі ординат (див. рис. 3.1 – лінії «В» та «Г»). Її перехід на сторону від’ємної вісі абсцис означатиме спад активності негативних процесів та локалізацію кризи. Точку перетину вісі ординат при зміні знаку фази фінансової кризи з «+» на «–» можна називати переломною (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Характер поведінки фінансової кризи

Повторне досягнення вісі ординат означатиме вихід підприємства з кризи (див. рис. 3.3 – безкризова точка). Нестійкість економічної сис­теми до впливу негативних чинників може спровокувати новий кризовий виток. Таким чином, графік розвитку та локалізації фінан­сової кризи являє собою спіраль навколо вісі часу. Після відхилення стану економічної системи вправо (етап активного кризового роз­витку) її приведенню до рівноваги передує рівнозначне відхилення вліво (етап локалізації кризи). Зменшення витків спіралі свідчить про дієвість реалізації на підприємстві антикризових заходів, вироблених системою раннього виявлення та подолання фінансової кризи.

Спираючись на вищевикладене, виділимо чотири фактори, від яких залежить інтенсивність розвитку фінансової кризи та її усунення: сила впливу першопричин її виникнення; наявність фінансового, виробничого та маркетингового потенціалу суб’єкта господарювання; своєчасність застосування адекватних заходів протидії розгортанню та ліквідації негативних процесів; етап життєвого циклу підпри- ємства.

Розроблена підсистема виявлення фінансової кризи спрямована на розпізнавання ранніх проявів та стадій поглиблення кризових про­цесів. Отримані з її допомогою результати кризової діагностики призначені для використання підсистемою подолання фінансової кризи з метою вироблення адекватної антикризової програми щодо запобігання внутрішнім деструктивним процесам та недопущення ситуації банкрутства на підприємстві.