2.2. Система критеріїв оцінки глибини розвитку кризи ліквідності

Рання діагностика фінансової кризи є досить складною задачею, вирішення якої вимагає використання системного підходу. Створення системи критеріїв оцінки фінансової кризи полягає у встановленні показників для характеристики стадій її окремих форм, що в комп­лексі визначатиме тип фінансового стану підприємства (див.

Розглянемо форми фінансової кризи за стадіями проходження при безпосередньому встановленні зміни або стану характерних для них критеріїв.

Кризу ліквідності ми пропонуємо оцінювати за наступними п’ятьма показниками.

Структура майна підприємства визначається співвідношенням необоротних та поточних активів. Практичний досвід діяльності віт­чизняних підприємств свідчить, що для сфери виробництва, будів­ництва, транспорту, сільського господарства раціональним вважається склад майна, в якому 60 % необоротних активів та 40 % поточних активів, тобто коефіцієнт їх співвідношення дорівнює 1,5. Для торго­вельних суб’єктів господарювання раціональною вважається зворотна структура активів, в якій 40 % займає необоротна частина, а 60 % – оборотна, при цьому коефіцієнт їх співвідношення дорівнює 0,7.

На стадії зародження кризи ліквідності спостерігається порушення раціональної структури майна підприємства. Це виражається у відхиленні коефіцієнта співвідношення необоротних та оборотних активів від норми у бік зменшення ліквідної частини. Зазначимо, що на початковому етапі кризи ліквідності низька частка оборотних коштів зустрічається частіше, ніж основного капіталу, оскільки кри­зові процеси, в першу чергу, проявляються в поточній господарській діяльності, і тільки їх тривалий характер призводить до негативної зміни довгострокових активів. Тому важливим є паралельне відсте­ження тенденції обсягу виручки від реалізації.

Одним з перших проявів кризи ліквідності, на нашу думку, слід вважати наявність ознак нераціональної структури майна – коли коефіцієнт співвідношення необоротних та оборотних активів є нижчим за 1,5 (0,7) чи зростає в межах від 1,5 до 2 або від 0,7 до 1,5, в залежності від основного виду діяльності підприємства – при одночасному уповільненні зростання суми чистого доходу від реалізації.

На стадії наростання кризи ліквідності відбувається підвищення інтенсивності розвитку виявленого негативного взаємозв’язку двох процесів. Це означає, що до вищевизначених умов нераціональної структури майна приєднуються тенденції зменшення необоротних і оборотних активів, що супроводжується скороченням виручки від реалізації. Справджується нерівність:

,

де – темп росту чистого доходу від реалізації;

– темп росту оборотних активів;

– темп росту необоротних активів.

Із наведеної умови виходить, що найбільш інтенсивно скоро­чується виручка від реалізації при одночасному зменшенні оборотних та необоротних активів, але нижчими темпами. Хоч інтенсивність спадних тенденції наростає, однак від’ємна величина темпу приросту жодного з показників не повинна бути меншою за 50 %. Отже, обмежуюча умова стадії наростання кризи ліквідності не допускає зменшення будь-якого з трьох указаних критеріїв у два рази. Поглиблення їх негативного співвідношення виражається умовою і свідчить про перехід до стадії розгортання.

Якщо в результаті такої взаємопов’язаної динаміки сформується значення коефіцієнта співвідношення необоротної та оборотної частини майна, що перевищує або дорівнює 2 – для виробничих або 1,5 – для торговельних підприємств, цією ознакою буде харак­теризуватися стадія настання кризи ліквідності.

,

де та – коефіцієнт співвідношення необоротних та оборотних активів у звітному періоді та минулому періоді відповідно.

Відновлення на підприємстві процесу нарощення оборотної части­ни майна та відтворення його необоротної частини характеризує стадію заспокоєння кризи ліквідності. При цьому допускається змен­шення необоротних активів унаслідок вжиття антикризових заходів та амортизації їх матеріально-речового складу. Тому ця стадія визна­чається зменшенням коефіцієнта співвідношення необоротних і оборотних активів. Підґрунтям формування такої тенденції має бути виконання нерівностей: за рахунок або , де – коефіцієнт випередження (відставання) темпу росту виручки порівняно з темпом росту необоротних активів; – коефіцієнт випередження (відставання) темпу росту виручки порівняно з темпом росту оборотних активів.

Відновлення раціональної структури майна характеризується величиною коефіцієнта співвідношення необоротної та оборотної його частини у межах 1,5–1,2 – для виробничих та 0,7–0,5 – для торго­вельних підприємств. Досягнута величина даного показника може коливатися у визначених межах і бути нижчою за них з огляду на специфіку діяльності підприємства при обов’язковому збереженні стійкої тенденції: .

Наступним критерієм оцінки кризи ліквідності нами обрано наявність залежалих запасів готової продукції, товарів на складах підприємства.

Причина появи залежалих товарно-матеріальних цінностей полягає у тому, що нарощення обсягів виробництва не відповідає темпам зростання ринку збуту через невідповідність асортименту, ціни, якості продукції або зменшення платоспроможного попиту споживачів, втрату ринкової ніші внаслідок конкурентної боротьби тощо. Для торговельних підприємств – це економічно непродумані завищенні обсяги закупівлі товарів при обмежених можливостях їх збуту з вище вказаних чи інших причин.

На стадії зародження кризи ліквідності характерним є явище перевиробництва, яке спершу проявляється як більш інтенсивне зростання залишків готової продукції (товарів) відносно темпу зростання виручки від реалізації, тобто: , де – темп росту залишків на складі готової продукції або(та) товарів. Указане співвідношення є наслідком перевищення темпу росту обсягу виробництва продукції над обсягом її реалізації. Це означає, що підприємство «працює на склад» через прорахунки у маркетинговій політиці.

Якщо на цьому етапі не вжити відповідних заходів по усуненню причин труднощів зі збутом, то зниження темпів приросту чистого доходу від реалізації поступово переходить у його скорочення. При цьому тенденція росту залишків готової продукції може зберігатися або їх зниження буде менш інтенсивним. Такі ознаки характерні для стадії наростання кризи ліквідності:

або

при ,

де – коефіцієнта випередження (відставання) темпу росту виручки від реалізації порівняно з темпом росту залишків готової продукції (товарів).

Наступний стан даного критерію на стадії розгортання кризи ліквідності – це перевищення темпу росту залишків готової продукції (товарів) над аналогічним показником динаміки виручки більше, ніж у два рази, тобто .

Настання кризи ліквідності характеризується такими явищами як затоварювання складів, досягнення піку розвитку кризи перевироб­ництва. Їх кількісне вираження відображається у високій питомій вазі залежалої продукції (більше 50 %), а також у співвідношенні темпів росту обсягів реалізованої та випущеної продукції меншому за 1.

Заспокоєння кризи перевиробництва має здійснюватися шляхом зменшення залишків готової продукції на складі через відкриття нових ринків збуту, часткового списання, переробки, утилізації та ін. При цьому одночасно здійснюються заходи по перепрофілюванню діяльності з метою узгодження фінансового та виробничого потен­ціалу підприємства з потребами ринку. Наслідком застосування таких заходів буде зменшення залишків продукції (товарів) на складі одночасно із зростанням обсягів реалізації, тобто .

Із досягненням оптимального залишку запасів продукції (товарів) як резерву продажу для підтримання стабільного зростання обсягу реалізації криза ліквідності за другим критерієм може вважатися як усунена. Такий стан економічної системи характеризуватиметься нерівністю: , де – обсяг виробленої продукції.

У якості третього критерію характеристики кризи ліквідності, на нашу думку, доцільно вибрати забезпеченість виробництва матеріаль­ними оборотними коштами (виробничі запаси, тварини на вирощу­ванні та відгодівлі, незавершене виробництво). Її можна оцінити шля­хом порівняння зміни динаміки обсягу діяльності (вартості випущеної продукції – для виробничих підприємств, суми реалізації товарів, робіт, послуг – для підприємств інших галузей) з інтенсивністю та напрямом тенденції розвитку матеріальних оборотних коштів.

До перших проявів виникнення проблеми незадовільного рівня забезпеченості матеріальними оборотними коштами господарської діяльності підприємства слід віднести: по-перше, перевищення темпу росту оборотних активів унаслідок подовження виробничого циклу над темпом росту обсягу випуску продукції; по-друге, тенденцію скорочення оборотних коштів переважно за рахунок виробничих запасів та(або) тварин на вирощуванні та відгодівлі, навіть за умов зростання незавершеного виробництва. Одночасно на стадії зарод­ження кризи ліквідності буде спостерігатися уповільнення зростання обсягу діяльності, що в подальшому, без застосування адекватних запобіжних заходів, переходить у тенденцію зменшення.

Так, стадія наростання кризи ліквідності визначається такою нерівністю: , де – темп росту матеріальних оборотних коштів. Наведене порівняння свідчить про перевищення інтенсивності спадної динаміки обсягу діяльності відносно темпу зменшення фондів обороту. При цьому у складі останніх скорочуватися будуть не тільки виробничі запаси, а й незавершене виробництво. В залежності від тривалості виробничого процесу певний час може підтримуватися рівень випуску готової продукції за рахунок доведення до кінцевого стану незавершеного виробництва. При відсутності або незначних залишках такого резерву обсяг випуску продукції буде скорочуватися.

Слід зазначити, що на даній стадії існує інший варіант розвитку кризи ліквідності, коли при зменшенні виробничих запасів та(або) тварин на вирощуванні і відгодівлі спостерігається значне зростання незавершеного виробництва через недостатність конкретних видів сировини чи матеріалів (запасних частин, комплектуючих, напівфаб­рикатів та ін.) для завершення процесу випуску продукції. У такій ситуації також буде спостерігатися скорочення обсягів діяльності. Але в будь-якому з двох випадків указана нерівність залишається справедливою.

Поглиблення кризи ліквідності виражається у такому співвідно­шенні темпів росту обсягу діяльності та суми матеріальних оборотних коштів: , де – коефіцієнт випе­редження (відставання) темпу росту обсягу діяльності порівняно з відносною зміною фондів обороту. У разі, якщо інтенсивність спаду обсягу діяльності підприємства у два рази перевищує темп зменшення матеріальних оборотних коштів, стан економічної системи визна­ається на стадії розгортання кризи ліквідності.

Незабезпеченість господарського обороту мінімально необхідним нормативом запасів характеризує пік розвитку кризи ліквідності. Такий стан оцінюється за незначним залишком чи взагалі відсутністю виробничих запасів та(або) тварин на вирощуванні і відгодівлі, неза­вершеного виробництва при неповному завантаженні потужностей або повній зупинці виробництва, або суттєвому згортанні госпо­дарської діяльності.

Заспокоєння кризи ліквідності за третім критерієм розпочинається з уповільнення динаміки скорочення фондів обороту та обсягу діяльності чи зростанні останнього, тобто або . Внаслідок цього складається оптималь­не співвідношення між темпами зміни обсягу діяльності та фондів обороту – більше 1. Це виступає основою для відновлення процесу поповнення матеріальної оборотної бази господарської діяльності. На цій стадії не обов’язковою умовою є приріст обсягу виробництва. Проте такий стан економічної системи повинен зберігатися недовго. Його можна вважати тимчасовим явищем, пов’язаним із «вливанням» оборотного капіталу на початковому етапі господарського обороту.

У подальшому справедливою має стати така нерівність: . Це свідчитиме про ефективне використання вкладених в оборот ресурсів, що відповідає ознакам усунення кризи ліквідності.

Важливою складовою оборотних активів підприємства є кошти у розрахунках із дебіторами. Від стану їх мобільності залежать розра­хунки з кредиторами, обсяг чистого грошового потоку, ліквідність майна в цілому. Дослідження якості цієї групи активів обрано нами четвертим критерієм оцінки кризи ліквідності. Воно передбачає виявлення передумов виникнення та динаміки суми дебіторської заборгованості, не сплаченої в належний строк.

Як індикатор стадії зародження кризи ліквідності слід вказати можливість існування нерівності: де – темп росту дебіторської заборгованості. Звідси витікає, що передумовою формування прострочених сум боргових зобов’язань дебіторів є перевищення темпу росту загальної суми коштів у розрахунках із споживачами та замовниками над інтенсивністю зростання чистого доходу від реалізації. Ймовірним є також варіант із зменшенням останнього. Економічна логіка даного взаємозв’язку виходить з того, що за наявності тенденції росту дебіторської заборгованості більшими темпами, ніж обсяг реалізації, у розрахунках збільшується частка наданого комерційного кредиту. Це призводить до підвищення залежності підприємства від фінансового стану його боржників, а необґрунтоване розширення продажу шляхом відстрочки в платежах зменшує поточний рівень ліквідності оборотних коштів у цілому. До того ж збільшуються обсяги заборгованості, що потенційно може стати простроченою.

Характерним для стадії наростання кризи ліквідності є виконання однієї з двох нерівностей: чи при , де – коефіцієнт виперед­ження (відставання) темпу росту чистого доходу від реалізації порівняно з відносною зміною суми коштів, що знаходяться у розрахунках із дебіторами. Однаковою умовою для обох варіантів є зменшення обсягу реалізації. Різниця полягає в одночасному зростанні або зменшенні суми дебіторської заборгованості. Більш інтенсивне скорочення обсягів реалізації відносно темпу зменшення коштів у розрахунках із дебіторами обумовлюється наявністю постійної (стій­кої) суми боргів, що знижує рівень мобільності цієї групи оборотних активів. Як правило, нею виступає прострочена дебіторська заборго­ваність, оскільки термін надання комерційного кредиту, що виникає в ході нормального операційного циклу, не може перевищувати строк, рівний дванадцяти місяцям. При визначенні в договорі терміну опла­ти, більшого за один рік, згідно Положення (стандарту) бухгал­терського обліку № 10 «Дебіторська заборгованість» такі борги по­винні обліковуватись у складі необоротних активів у статті під назвою «Довгострокова дебіторська заборгованість».

Якщо описаний випадок характеризується відносною синхрон­ністю коливань суми продажу та боргових зобов’язань дебіторів, то другий варіант є гіршим для підприємства, тому що зменшення чистого доходу від реалізації, що супроводжується зростанням дебіторської заборгованості, свідчить про зниження рівня ліквідності поточних розрахунків через високу частку неоплаченої продукції в обсязі її відвантаження при збереженні хронічної несплати боргів, сформованих у попередніх періодах.

Інтенсивний розвиток невідповідності у темпах зростання між обсягом реалізації та сумою дебіторської заборгованості призводить до встановлення такого співвідношення між ними, коли величина коефіцієнта випередження (відставання) є меншою за 0,5, тобто: . Такий стан економічної системи відповідає стадії розгортання кризи ліквідності.

В умовах бездіяльності підприємства щодо припинення розвитку четвертого критерію кризи ліквідності, результатом тільки його спостереження є концентрація домінуючої частки оборотних коштів у простроченій дебіторській заборгованості (більше 50%). В такий спосіб відбувається настання кризи ліквідності з характерною їй низькою якістю коштів у розрахунках із дебіторами через неможли­вість своєчасного їх вивільнення з обороту. Для більш повного розуміння причин такої ситуації важливо оцінити рівень організації претензійно-позовної роботи юридичної служби підприємства.

Дієвість здійснення адекватних заходів по запобіганню зниження або відновлення рівня ліквідності коштів у розрахунках із дебіторами можна оцінити за коефіцієнтом випередження відставання темпу росту обсягу реалізації порівняно з інтенсивністю динаміки дебі­торської заборгованості. Так, якщо виконується умова , то перехід кризи ліквідності на стадію заспокоєння вважається завершеним. Зауважимо, що це співвідношення може бути справед­ливим навіть при зменшенні обсягів реалізації менш повільними темпами відносно вищої інтенсивності зниження дебіторської заборгованості. Це означає, що головним інструментом подолання даного виду кризи є активізація роботи по реструктуризації боргів дебіторів.

Наступною умовою виконання має бути . Збереження останньої нерівності повинно зберігатися до повної ліквідації зі складу дебіторської заборгованості прострочених боргів, після чого наступає стадія усунення кризи ліквідності, характеристикою якої виступає виконання такої нерів­ності: . Обов’язковим при цьому є дотримання вимог забезпечення контролю за якістю розрахунків з метою своєчасного виявлення проблемних боргів і відстеження причин росту дебіторської заборгованості. При знаходженні економічної системи на стадії усунення кризи ліквідності допускається збільшення боргових зобов’язань дебіторів як закономірного наслідку диверсифікації ринку збуту.

Негативним явищем у діяльності підприємства вважається тенден­ція до зменшення сукупних активів. Саме цим характеризується зародження передумов до згортання діяльності. Тому потрібно відстежувати динаміку майна одночасно зі зміною чистого доходу від реалізації.

Перша стадія кризи ліквідності супроводжується уповільненням темпів росту активів або їх зменшенням. Типовими причинами цього стають: амортизація основних засобів при відсутності процесу їх розширеного відтворення, вимивання оборотного капіталу через використання запасів без забезпечення їх регулярного поповнення, порушення договірних зобов’язань постачальниками та споживачами тощо. Одночасно залишається позитивна динаміка виручки від реалізації, але при порівнянні її послідовних темпів росту відмічається суттєве уповільнення інтенсивності зростання. Поступово така динаміка переходить у зменшення чистого доходу від реалізації за умов збереження тенденції скорочення балансової вартості майна. Ці характеристики властиві економічній системі, яка знаходиться на стадії наростання кризи ліквідності.

Зміну п’ятого критерію на перших двох стадіях розвитку кризи ліквідності можна охарактеризувати через нерівності:

1) стадія зародження: або при та , де – темп росту активів підприємства; – коефіцієнт прискорення (уповільнення) темпу росту виручки від реалізації; – коефіцієнт прискорення (уповільнення) темпу росту балансової вартості майна;

2) стадія наростання: .

Поглиблення кризового процесу проявляється як перевищення інтенсивності спаду виручки від реалізації над швидкістю скорочення активів, тобто . У такому випадку необхідно визначити коефіцієнт випередження (відставання) темпу росту чис­того доходу від реалізації відносно темпу росту активів. При заданих умовах його величина буде меншою за 1, але не нижчою за 0,5. У межах цього інтервалу проходить розгортання кризи ліквідності, а саме: .

Тривалий характер існування тенденції зменшення активів при одночасному скороченні обсягів діяльності призводить до настання кризи ліквідності. Такий стан економічної системи характеризується одночасним виконанням нерівностей: , відповідно при .

Індикатором заспокоєння кризи ліквідності виступає формування позитивної динаміки зміни активів за умов прискорення темпу росту виручки від реалізації, тобто за рахунок або . У залежності від інтенсивності прояву результатів антикризових заходів відновлення тенденції росту обсягу діяльності може випередити формування динаміки росту майна. Тоді стан заспокоєння кризи ліквідності буде описуватися нерівностями: при .

За умов відновлення тенденції росту активів при стабільному розширенні діяльності (,) виконується нерів­ність , яка свідчить про усунення кризи ліквідності.

У додатку Б наведено таблицю із методикою визначення стадії кризи ліквідності відповідно до кількісної оцінки зміни кожного з п’яти названих критеріїв.