11.6. Управління відходами

Загальні вимоги щодо поводження з відходами встановлює Директива 2006/12/ЕС про відходи[575] (з 12.12.2010 р. втрачає чинність) та Директива 2008/98/ЕС про відходи[576], метою яких є охорона здоров’я людей і навколишнього середовища від негативного впливу збирання, переміщення, утилізації та видалення відходів, включаючи нагляд за цими операціями, та відновлення місць видалення відходів.

Термін “відходи” визначається як будь-яка речовина чи предмет, внесені до переліку категорій відходів, і котрих позбавляється, має намір чи повинен позбавитись їх володар. Деталізований перелік відходів, так званий Європейський каталог відходів, міститься у Додатку до Рішення Комісії 2000/532/ЄC[577].

Європейський каталог відходів — це система класифікації відходів (матеріалів), яка охоплює всі види відходів, включаючи небезпечні. Класифікація відходів за даним каталогом (віднесення до відповідних категорій) здійснюється на основі комбінованого підходу: враховуючи природу відходів (з чого складаються чи що містять відходи) та їх походження (процес чи діяльність, внаслідок якої виробляються відходи). Каталог не є вичерпним переліком відходів. Він періодично переглядається та, відповідно, оновлюється.

Переліки відходів містяться також у додатках до Регламенту Ради № 259/93/ЄЕС про нагляд та контроль за переміщенням відходів. Дані переліки (Червоний та Жовтий (щодо небезпечних відходів) і Зелений (щодо відходів, які не є небезпечними) застосовуються до переміщення відходів і були визначені у відповідності до Базельської конвенції про контроль за транскордонним переміщенням небезпечних відходів та їх видаленням[578].

Поняття «видалення» було розтлумачено у справі EvroTombesy & other та Inter-Envronment Wallonie v Region Wallone[579] і закріплено як сукупність заходів з переробки відходів, при якому продукту переробки повертається первинний стан або він трансформується в якусь корисну речовину або у процес, при якому виділяються корисні компоненти.

Встановлено загальні вимоги щодо управління відходами:

- здійснення утилізації чи видалення відходів без створення загрози для здоров’я людей і без використання процесів та методів, що можуть спричинити шкоду довкіллю (зокрема без загрози для води, повітря, ґрунту та рослин чи тварин; без створення шуму чи неприємних запахів; без негативного впливу на сільську місцевість чи інші важливі місця);

– здійснення діяльності з переробки, зберігання та переміщення відходів лише на основі дозволів відповідних компетентних органів держав-членів, та згідно з цими дозволами;

- здійснення нагляду за видаленням відходів компетентними органами держав-членів.

Директива Ради 1999/31/ЄС про захоронення відходів визначає типи відходів, що підлягають захороненню (побутові, небезпечні, відходи , що не є небезпечними та інертні), процедури отримання дозволу на захоронення відходів, зміст документів на отримання дозволу, умови надання дозволу, процедури здійснення захоронення[581]. У директиві наведена класифікація полігонів для захоронення, визначена мета розроблення та прийняття національної стратегії для зменшення кількості відходів, що біологічно розкладаються, створення системи ціноутворення з метою врахування всіх витрат у розмірах плати за захоронення відходів, розроблення процедур моніторингу та контролю офіційно створених полігонів, розроблення процедури закриття полігонів, проведення технічної оцінки існуючих полігонів та розроблення планів приведення їх у відповідність вимогам Директиви.

Особливі правила встановлені відносно окремих категорій відходів. Порядок поводження з небезпечними відходами встановлює Директива 91/689/ЄЕС про небезпечні відходи[582] (з 12.12.2010 р. втрачає чинність) і Директива Ради 94/67/ЄC про спалювання небезпечних відходів[583].

Видалення небезпечних відходів підприємствами, що їх виробляють, здійснюється на підставі та відповідно до вимог спеціальних дозволів.

Дозвіл на спалювання небезпечних відходів надається лише, за умови, що завод зі спалювання відповідає усім вимогам щодо екологічної безпеки. Дозвіл на спалювання небезпечних відходів містить перелік типів і обсягів небезпечних відходів, які мають спалюватись на заводі, а також вказувати його загальну потужність. Громадськість має право на отримання інформації щодо такої діяльності.

Поводження з пакувальними матеріалами та відходами пакування у Співтоваристві регулює Директива 94/62/ЄС про пакування та відходи пакування[584]. Мета директиви - уніфікація національних заходів контролю відходів пакувальних матеріалів, мінімалізація негативних впливів на навколишнє середовище, забезпечення свободи пересування товарів у ЄС.

Директива охоплює пакування, промислові, побутові чи комерційні відходи пакувальних матеріалів, не зважаючи на від матеріалу, що використовувався починаючи від сировини до товарної продукції.