Сутність корпоративного управління

Сучасні тенденції розвитку національної економіки України вимагають формування нових підходів та технологій управління діяльністю акціонерних товариств, що належать до корпоративного сектору. Ефективність корпоративного управління стає вирішальним фактором успішної роботи акціонерних товариств у ринкових умовах. Корпоративне управління визначає, як саме власники контролюють та координують роботу менеджерів, встановлюючи механізм установки цілей, планування, досягнення поставленої мети, звітності, а також відповідальність менеджерів за результати своєї діяльності. Проблеми корпоративного управління пов’язані з відокремленням прав власності від прав управління (контролю) в умовах розпорошеності між численними акціонерами титулів прав власності.

Вперше до проблем корпоративного управління звернулися у ЗО -X рр. XX ст. А. Берле та Г. Мінс. Незважаючи на це, основної популярності як серед академічних, так і бізнес-кіл дана категорія набула лише за останні 40 років.

Поняття “корпоративне управління” широко використовується в західній економічній літературі і досить швидко запроваджується в Україні. Це пояснюється поширеною формою корпоративного господарювання і власності, необхідністю управління нею і активним розвитком колективної власності в Україні. На сьогодні не існує єдиного визначення корпоративного управління ні в зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі.

Поняття “корпоративне управління” походить від грецького слова “kyberman ”, що означає правити, направляти, управляти.

Основні підходи щодо визначення сутності “корпоративного управління” наведено в таблиці 2.1.

Корпоративне управління слід розглядати у вузькому та широкому значеннях.

У вузькому розумінні корпоративне управління полягає у спрямуванні управлінської діяльності на забезпечення інтересів власників - акціонерів.

У широкому значенні корпоративне управління - це спосіб впливу на систему взаємовідносин між органами управління безпосередньо виробництвом, інвесторами, трудовим колективом і державою, яка регламентується законодавчими і нормативними актами, внутрішніми нормативними документами і положеннями, з метою підвищення ефективності господарювання отримання очікуваного прибутку.

Ключовим завданням корпоративного управління є побудова такої системи управління акціонерним товариством та моделі взаємовідносин корпорації із ключовими групами її акціонерів, яка дозволить покращити рівень життя та благополуччя суспільства.

До основних завдань корпоративного управління відносять:

• створення і забезпечення ефективного механізму аналізу поточного і стратегічного управління, прийняття управлінських рішень та контроль за діяльністю товариства;

• забезпечення однакового і справедливого підходу до всіх акціонерів;

• балансування інтересів акціонерів, менеджерів, працівників, клієнтів, партнерів і постачальників акціонерного товариства, тобто зацікавлених осіб, держави і суспільства.

Структура корпоративного управління відповідає умовам і особливостям кожної конкретної країни та складається під впливом таких чинників:

• законодавчої бази, що регулює права й обов’язки сторін, які беруть участь у корпоративному управлінні;

• практики ділових взаємозв’язків, що складаються у країні;

• статуту корпорації та її внутрішніх документів.

Ефективність корпоративного управління досягається з урахуванням інтересів усіх учасників корпоративних відносин (рис. 2.1), до яких належать власники підприємства - акціонери, наймані менеджери, а також інвестори і кредитори підприємства.

Рисунок 2.1 - Інтереси учасників корпоративних відносин

Ефективність корпоративного управління неможливо забезпечити без певних компромісних рішень між акціонерами, управлінцями та кредиторами. Акціонери зацікавлені в максимізації сукупного доходу від володіння акціями, що включає отримані дивіденди та доходи від зростання курсової вартості акцій. Якщо перший вид доходу визначається акціонерами на загальних зборах, то величина доходу від ринкової капіталізації підприємства залежить певним чином від ефективності роботи правління.

У свою чергу, менеджери зацікавлені насамперед у розвитку підприємства і максимізації реінвестування прибутку, що надасть додаткові можливості для кар’єрного зростання та підвищення заробітної плати, в той час як виплати дивідендів лише скорочують фонд розвитку підприємства та зменшують власні інвестиційні ресурси. Ефективність роботи найманих менеджерів визначається стабільністю роботи підприємства, тому вони намагаються підтримувати на підприємстві стійкий фінансовий стан та зміцнювати конкурентні позиції на ринку. Дивідендні виплати можуть погіршити ліквідність і платоспроможність підприємства при дефіциті платіжних засобів, а знижуючи розмір нерозподіленого прибутку, відповідно й власного капіталу, при низькому значенні коефіцієнта автономії - послабити фінансову незалежність підприємства.

Незадоволені дивідендною політикою акціонери можуть продати свої акції на фондовому ринку, що може призвести до зміни кола най- впливовіших осіб серед власників, що зумовить і переобрання членів правління. Таким чином, можна стверджувати, що вимоги різних груп учасників корпоративних відносин до розподілу прибутку та інших важливих питань підприємства досить суперечливі. Тому реалізація корпоративного управління має бути здійснена на основі взаємодії акціонерів, правління та зовнішніх інвесторів і кредиторів та збалансування їх інтересів.

Щодо інтересів акціонерів - власників капіталу AT, то для них важливо дотримання контролю за виконанням менеджерами своїх головних обов’язків. Основна їх мета - одержання максимального доходу на вкладений капітал. Перед акціонерами стоять такі важливі питання: як вплинути на поведінку менеджерів, які керуються особистими вигодами, як спонукати менеджерів ефективно управляти фірмою, як убезпечитися від некваліфікованих управлінців.

Інтереси управлінців AT полягають у потребі надмірно високих винагород; придбанні предметів розкоші (наприклад, дорогі службові автомобілі); невиправданому розширенні організації з метою підвищення власного соціального статусу; безпосередньому привласненні в тій чи іншій формі грошових коштів інвесторів та ін.

Аналізуючи інтереси інвесторів та кредиторів, бачимо, що вони несуть ризики, пов’язані із внеском до діяльності корпорації власних коштів. Інвестора будуть цікавити перспективи прибутковості та зміцнення бізнесових позицій AT на ринку. Як відомо, ринок інвестицій характеризується найвищим рівнем конкуренції.

Якщо діяльність акціонерного товариства буде успішною, то це позитивно позначатиметься на нормі прибутку інвестора, який одержує частку в доході в обмін на інвестиції. Інвестори готові прийняти на себе більший ризик за умови отримання більшого прибутку. Якщо ж

прибуток є неспівмірним із ризиком, то інвестування в бізнесовий проект стає невигідним.

Таким чином, бачимо, що в різних учасників корпоративних відносин виникають окремі інтереси стосовно діяльності AT. Для більш ефективної діяльності підприємства необхідно, щоб між учасниками була взаємодія, а вони спрямовували всі свої зусилля на покращення діяльності AT та збільшення його прибутковості.

2.2