Хімічне забруднення та відходи

Оскільки хімічне забруднення може зруйнувати довкілля3, ЄС має намір мінімізувати його наслідки. Основними методами контролю за хімічним забрудненням є управління маркетингом, виробництвом, імпортом та перевезенням небезпечних продуктів.

Напр., Директива 77/311 (ЄС), OJ 1977 L 105, доповнена Директивою 82/890 (ЄС), OJ 1982 L 378 стосовно рівня шуму, який відчуває водій трактора.

Напр., Директива 78/1015 (ЄС), OJ 1978 L 349, доповнена нещодавно Директивою 89/235 (ЄС), OJ L 98 щодо мопедів; Директива 84/537 (ЄС), О.) 1984 L 300, доповнена Директивою 85/409 (ЄС), О.) 1985 L 223 стосовно пневматичних бетоноломів і кирок; Директива 84/538 (ЄС), OJ 1984 L 300, зміни і доповнення до якої містяться у Директиві 87/252, OJ 1987 L 17, та Директива 88/181, OJ 1988 L 81, що стосується газонокосарок.

Доказом є масове знищення риби у Рейні 1986 р.

4              O.J 1967 L 196.

5              OJ 1976 L 262.

Директива 67/548 (ЄС) доповнювалась сім разів, остання поправка — Директива 91/32 (ЄС), OJ 1992 L 154, 18 разів змінювалась, останньою є Директива за 1993 p., OJ L 110. Директива 76/769 (ЄС) змінювалась 11 разів, а 12-та поправка (OJ 1991 С 46), 13-та (OJ 1992 С 157) та 14-та (OJ 1993 С 116) вносяться нині.

313

ристання яких забороняється або суворо обмежується в межах ЄС, а країни Співтовариства зобов'язуються накладати жорсткі санкції на тих, хто імпортує або експортує їх.

Директива "Севезо"1, назва якої пов'язана з інцедентом2 у Севезо, передбачає створення поліції ЄС для запобігання промислових катастроф, а також заходи щодо обмеження шкоди для людей і довкілля внаслідок такої аварії. її змінювали двічі3: друга поправка значно посилила її і розширила сферу дії. Третя поправка розглядається у Комісії. Вона має спростити директиву і розширити ступінь інформації, яку виробники повинні оприлюднювати, щоб це відповідало Директиві 1990 р. стосовно права суспільства на інформацію у галузі довкілля4.

Найбільша проблема ЄС у галузі екології — це кількість відходів, яка перевищує у країнах Співтовариства 2 млрд тонн на рік. З цієї кількості ЗО млн тонн — хімічні відходи, що створюють великі проблеми для довкілля через супутні ризики (такі як токсичність, погіршення якості води та загроза здоров'ю). Тому в ЄС існує розвинуте законодавство щодо відходів, особливо таких, що визнані токсичними або шкідливими.

Основною турботою Співтовариства за останні роки було "мандрування відходів", тобто після усунення внутрішніх кордонів вільне пересування відходів у рамках ЄС. Таке становище може створити дві значні проблеми. По-перше, велика кількість відходів постійно рухається в межах Співтовариства з усіма відповідними ризиками від цього. По-друге, деякі країни Є С можуть стати місцем для складування відходів з інших держав-членів з усіма похідними ризиками для їхнього довкілля5.

1 Директива 82/501 (ЄС), OJ 1982 L 230. 2 Катастрофа, що спричинила широкомасштабне забруднення території

навколо заводу у Севезо діоксинами, які є надзвичайно канцерогенними речовинами. Продовженням драми було перевезення кількох цистерн із забрудненими матеріалами з місця цієї аварії з Італії до Франції, де вони зникли, внаслідок чого в ЄС поновилися дебати про відповідальність за збитки, спричинені такими аваріями та їхніми наслідками.

Директива 87/216 (ЄС), О] 1987 L 85 (виправлення технічних помилок); Директива 88/610 (ЄС), OJ 1988 L 336.

4 Директива 90/313 (ЄС), OJ 1990 L 158.

Враховуючи нинішню підтримку урядом переробки ядерних відходів у Великій Британії, зокрема у Селафілді, учасники руху за охорону довкілля особливо занепокоєні впливом "мандрування відходів".

314

Політика ЄС стосовно відходів визначається заявою Комісії від 1989 р.1, де йдеться про п'ять Програм дії: превентивні заходи щодо відходів; повторне використання або повернення в обіг, збирання та транспортування, знешкодження та знезараження. В цілому відповідно до цих напрямів ЄС намагається скоротити кількість відходів через застосування нових технологій, збільшити повторне використання та повернення в обіг, забезпечити переробку відходів якомога ближче до джерел їхнього походження, зробити жорсткішими норми щодо їхнього спалення і використання поховань, а також очистити звалища, що існують у межах Співтовариства.

З точки зору законодавства, у Директиві 75/442 (ЄС)2 вперше визначались основні напрями щодо збирання, знешкодження, переробки і обробки відходів, що знайшло відображення у рамковій Директиві 91/156 (ЄС) 1991 р.3 Вона не охоплює деякі види відходів, у тому числі небезпечні відходи, які включено до Директиви 78/319 (ЄС) щодо токсичних і небезпечних відходів4, або радіоактивні відходи, відповідно до яких існує окрема програма Співтовариства. Інші спеціальні директиви приймалися стосовно повторного використання контейнерів для рідких субстанцій5 і очищення стічних вод у містах6; передбачено скласти директиви щодо скидання і спалювання відходів у морі7 та скидання на звалищах8.

Законодавство про відходи, як і водне законодавство, є досить спірним, переважно через витрати на його виконання,

1              SEC (89) 934.

2              OJ 1975 L 194.

OJ 1991 L 78. Цей процес затримався у зв'язку зі справою С-155/91 Commission v. Council [1991] ECR 1—939, де Комісія доводила, що на відміну від рішення Ради Директива має грунтуватися на ст.ІООа, а не на ct.130s і, таким чином, повинна бути визнана недійсною.

4              OJ 1978 L 84, замінена 12 грудня 1993 р. на Директиву 91/689 (ЄС),

OJ 199l'L377.

5              Директива 85/339 (ЄС), OJ 1985 L 176.

6              Директива 91/271 (ЄС), OJ 1991 L 135.

Рекомендації до Директиви OJ 1985 С 245, доповнені у OJ 1988 С 72. Ця директива, яка має покласти край скиданню відходів у море, підтримувалася Великою Британією впродовж кількох років.

8 OJ 1991 С 190, доповнений у СОМ (93) 275.

315

що передбачає необхідне обладнання або зміни попередньої практики, і це призвело до зволікання з його впровадженням з боку країн ЄС.

Нова проблема пов'язана з тим, що відходи не є типовим товаром у звичайному розумінні, хоч можливість торгувати ними існує. В результаті, по-перше, виник вищезгаданий конфлікт між Радою та Комісією стосовно того, чи певні директиви щодо відходів мають грунтуватися на ст.100, сприяючи гармонізації єдиного ринку, чи на ct.130s, як проблема довкілля. По-друге, Європейський суд розглядав ряд справ стосовно того, чи суперечить заборона на імпорт та експорт відходів з метою їхнього подальшого знешкодження принципам вільного руху товарів1.

У справах, пов'язаних із забороною на експорт, суд підкреслював: треба показати, що така заборона йде на користь довкіллю. Критерієм має бути зменшення рівня забруднення в межах Співтовариства. Будь-яка заборона, яка скоріше тільки обмежує забруднення через знешкодження відходів однією з країн ЄС, а не через переміщення їх у межах Співтовариства, не зменшує загальний рівень забруднення і, отже, є незаконною.

Заборона імпорту відходів є досить проблематичною. У рішенні в справі Walloon Import Ban2 щодо цієї проблеми є більше питань, ніж відповідей, тобто Європейському суду не вдалося знайти аргументу на користь своєї постанови, згідно якої Бельгія може на законних підставах заборонити імпорт відходів з-за кордону з метою охорони довкілля.

Напр., справа 172/82 Syndicat national des labricants raffincurs d'huile de graissage [1993] ECR 555 та справа 118/86 Ncrtsvocderfabrick Nederland [1987] ECR 3883.

2              Справа C-2/90, Commission v. Belgium [1992] ECR 1-4431.

3              Справа С-145/93, Buralux SA.

4              O.J 1993 L 30.

5              Згідно ст. 215(2).

Вони стверджують, що Рада зловживала своїми повноваженнями, приймаючи Регламент, оскільки це було зроблено в інтересах Франції, яка намагалася не допустити імпорту відходів з інших країн ЄС.