3.2. Діагностика і моніторингв антикризовому управлінні банківською системою

Категорія антикризового управління встановлює понятійну демар- кацію одного типу управління від іншого. Багатогранність економічно- го, особливо управлінського розуміння зазначеної категорії, на наш по- гляд, обґрунтовується подвійною природою будь якої кризи, яка одноча- сно створює і руйнує, тобто формує передумови і готує умови для пода- льшого розвитку та звільнює від попередньої стратегії бізнесу.

Відповідно до цієї теорії, яка акцентує увагу на руйнівній функції

кризи, пропонують сприймати кризу як ситуацію, яка гостро загрожує суб’єкту господарювання.

Теорії, які розглядають кризу як явище та орієнтовані на руйну-

вання старого і розвитку нового, сприймають його позитивно. Тому в основу покладена не боротьба з кризою, а реструктуризація системи, яка відповідає новим відносинам.

Проблема діагностики в антикризовому управлінні належить до недостатньо дослідженої галузі у вітчизняній економічній науці. Це пояснюється дією досить тривалого періоду господарювання

марксистсько-ленінського вчення, яке виключає кризу при соціалізмі. Використання зазначеної теорії повністю виключає дослідження проблеми антикризового управління, включаючи і антикризову діаг- ностику.

Слід зазначити, що на підставі досліджень у галузі теорії штучно- го інтелекту і інформації, експертних систем, теорії ігор, вірогідності і статистичних рішень, математичної статистики, статистичної теорії розпізнання діагностика вивчалася як особливий процес пізнання. Ме- тодичною і теоретичною основою дослідження в антикризовому управлінні є наукові праці багатьох вітчизняних і закордонних вчених (додаток Ж).

Управління складними системами є антикризовими на етапах фу- нкціонування і розвитку (рис. 3.1), а вміння передбачати, розпізнавати кризу, що наближається, і яку неможливо розглядати як статистичний стан, повинно визначати ефективність управлінських рішень.

Система антикризового управління володіє властивостями, які забезпечують особливий механізм управління: гнучкість і адаптив- ність, здатність до диверсифікації та своєчасного ситуаційного реагу- вання, а також можливості ефективно використовувати потенціал ба- нківської установи та неформальні методи управління.

У першу чергу система антикризового управління повинна базу-

ватися на діагностиці ситуації в банківській сфері. Діагностика стій- кості банківської системи – це аналіз та оцінка ситуації в національній банківській системі, а також виявлення позитивних чи негативних чинників, які спричинять зміни в банківській системі в майбутньому (рис. 3.2).

Результати нашого дослідження свідчать про те, що ефективність

діагностики вища тоді, коли визначено наступні етапи її виконання:

• встановлення належності об’єкта до певного класу або групи об’єктів;

• виявлення відмінностей об’єкта, що діагностується, від об’єктів свого класу шляхом порівняння його фактичних параметрів із ба- зовими;

• розробка методики формування інституціональних норм в якості базових показників.

ФАЗА 1 ФАЗА 2 ФАЗА 3 ФАЗА 4 ФАЗА 5

криза лідерства

криза автономії

криза контролю

криза від бюрократії

криза синергії

Розвиток

за допомогою створення

молода компанія

Розвиток за рахунок управління

Розвиток за рахунок делегування повноважень

зелена компанія

Розвиток за рахунок координації

вік установи

Розвиток за рахунок співробітництва

Рис. 3.1. Модель життєвого циклу установ за Гейнером

Діагностика

Об’єкт – банківська система та її елементи

Мета – своєчасне розпізнавання ознак і природи кризи, подолання

її небажаних наслідків, локалізації кризи, використання елементів

дослідження як заходів превентивної санації, відновлення платоспроможності

Послідовність етапів діагностики:

- визначення стійкості банківської системи на поточний час та на прогнозовану перспективу;

- оцінка ефективності виконання функцій банківською системою в економіці;

- визначення чинників, що спричиняють дестабілізацію банківської системи

на поточний час середньо – та довгострокову перспективу;

- розробка методики інституціональних норм в якості базових показників

Рис.

Залежно від цілей існують різні стратегії антикризового управ- ління, але для кожної з них важливе своєчасне розпізнання кризової ситуації, визначення причин, симптомів і факторів кризи.

Антикризове управління актуалізує функціональні аспекти щодо виявлення та подолання причин, які протистоять оздоровленню бан- ківської установи та відновленню її платоспроможності.

Індивідуальність банківської системи вимагає об’єднання діагнос- тики фінансового стану банку з проведенням заходів превентивної са- нації. У цьому розумінні деталізація поняття “криза” пояснює процесу- альний бік антикризового управління, оскільки фази кризи і стадії кри- зових ситуацій обумовлюють стадії антикризових заходів, а не навпаки.

Перша стадія кризи, як правило, прихована. Це падіння гранич- ної фінансово-економічної ефективності діяльності, показників лікві- дності банку, зниження рентабельності, обсягів отримуваного прибут- ку (криза в широкому розумінні). Внаслідок цього погіршується фі- нансовий стан банку, скорочуються джерела і резерви розвитку.

Антикризове рішення зазначених проблем міститься в перегляді стратегії і тактики банку, що призводить до скорочення витрат, а та- кож штату управлінського апарату, реструктуризації філіальної мере- жі. Однак масштаб і складність проблеми можна визначити і попере-

дити на стадії діагностики, визначивши цілі діагностування, прита-

манні цьому етапу.

Друга стадія кризи – поява збитковості в діяльності банківської установи. Зазначена проблема вирішується шляхом стратегічного управління і реалізується засобом добровільної реструктуризації. У цьому випадку засоби, що використовуються, відрізняються від ін- ших своєю спрямованістю, методами і вимогами вихідної інформації.

Третя стадія кризи означає практичну відсутність власного капі- талу банку. Це негативно впливає на перспективи його розвитку, дов- гострокове і середньострокове планування грошових потоків, раціо- нальне бюджетування і супроводжується обсягами надання банківсь- ких послуг, так як погіршується структура активів банку.

Програма стабілізації фінансового стану банку вимагає терміно-

вих заходів щодо надходження коштів для її здійснення.

Четверта стадія кризи – стан гострої неплатоспроможності. У цій ситуації діагностика з використанням показників достатності капіталу банку, ліквідності, оцінки ризику дозволяє встановити факт фінансової нестійкості банку та можливості її нейтралізації через про- цедуру ліквідації.

Особливість антикризового управління проявляється в поєднанні таких систем: діагностики, попередження, подолання кризи, стратегії реструктуризації, застосування нестандартних методів в управлінні персоналом. З цих позицій антикризове управління можна розглядати як конструктивну реакцію на виявлення в результаті діагностики змін, що загрожують банкрутством або порушенням оптимального функці- онування. Правомірність такого підходу можна підтвердити ефектив- ністю результатів управлінських рішень шляхом співставлення рівня витрат і ступеня досягнення цілей.

При цьому слід підкреслити, що однією із цілей антикризового управління виступає збереження власної ідентичності та нівелювання диспропорції внутрішніх і зовнішніх параметрів банку. Це виступає необхідною умовою його подальшого розвитку і адаптації до динамі- ки зовнішніх умов.

Банківська установа досягає своїх вищих меж і стадій розвитку, підтримує стійку рівновагу, обходить руйнівну тенденцію кризи, імі- туючи, за висловом Кейнса, стан “квазібуму” [4, с. 112].

Економічна діагностика фінансової нестійкості, організаційної дисфункції, на наш погляд, виступають основними поняттями, які констатують процес антикризового управління в цілому. Це свідчить про те, що діагностика є функцією і специфічною стадією антикризо- вого управління.

Таким чином, діагностика – це категорія антикризового управ-

ління, яка характеризується специфічним порядком зв’язків, структу- рою, функціями. Метою діагностики в антикризовому управлінні є своєчасне виявлення ознак і природи кризи, а також локалізації не- бажаного впливу.

Виходячи із аналізу теорій, можна сказати, що діагностика в ан- тикризовому управлінні (банкрутства, фінансового стану, організа- ційної системи і системи управління) повинна бути доповнена мето- дологією інституційного підходу. За допомогою його оцінка здатності банків утримувати напругу кризової ситуації виходить із розпізнання рівня їх корпоративності, інститутів організації і технологій.

Проблема специфічних властивостей діагностики, які мають про-

яв в антикризовому управлінні, містить у собі:

• вивчення нових якостей розвитку банку як об’єкта управління в результаті розвитку фінансової і банківської системи;

• виявлення причинно-наслідкових зв’язків у розвитку об’єктів і суб’єктів банківської системи;

• визначення меж експертного знання менеджера і експертних сис- тем, що використовуються в діагностиці кризи, її попередження і виходу з неї;

• моніторинг за зміною стану ситуації в банківській сфері в умовах високої ентрогенності ринкового макросередовища банків;

• необхідність підвищення ефективності антикризових і прогно-

стичних функцій діагностики.

Узагальнюючи підходи до поняття діагностики як елемента анти- кризового розпізнання причин виникнення кризових явищ у банку, їх попередження і профілактики в майбутньому, слід підкреслити, що в діагностиці присутні інструментальні ознаки антикризової техноло- гії. Це вимагає введення в науковий оборот ідеї інституціонального і корпоративного змісту діагностики.

Діагностика в антикризовому управлінні повинна розпізнавати інституціонально-нормативне середовище функціонування банку і до- повнювати тим самим профілактику банкрутств і заходи фінансового оздоровлення.

Поряд з тим аналіз умов і чинників підвищення ефективності ан- тикризового управління банком призводить до необхідності введення класифікації типів і видів діагностики в антикризовому управлінні

(рис.

На наш погляд, діагностика стійкості банківської системи – це аналіз та оцінка ситуації в національній банківській системі, а також виявлення позитивних чи негативних чинників, які спричинять зміни в банківській системі в майбутньому.

Діагностика банківської системи повинна базуватися на таких напрямках:

• визначення стійкості банківської системи на поточний час та на прогнозовану перспективу;

• оцінка ефективності виконання функцій банківською системою в економіці;

• визначення чинників, що спричиняють дестабілізацію банківської системи на поточний час, середньо- та довгострокову перспективу.

Діагностика стійкості банківської системи повинна здійснювати- ся під час проведення моніторингу стійкості банківської системи. У свою чергу фінансовий моніторинг банківської системи виступає час- тиною наглядових функцій центрального банку. Основна його мета – забезпечення органів державного управління і банківської системи інформацією, що відображає результати діяльності банківського сек-

тора та вплив чинників, які визначають стійкість банківської системи.

Діагностика в антикризовому управлінні

напрямок

Діагностика як елемент регулярного менеджменту

Діагностика як елемент превентивної санації

Діагностика кризового стану

типи

Діагностика, яка встановлює відключення

від норми

Діагностика, що дозволяє визначити належність до конкретного класу або групи

Діагностика, що до- зволяє оцінити об’єкт як унікальну сукуп- ність ознак (при від- сутності базових показників)

Експрес-

види діагностика

Загальна діагностика

Комплексна діагностика

Системна діагностика елементів системи

результат

Діагноз стану об’єкта діагностики

Виявлення симптомів, причин виникнення проблем,

можливих перспектив

Рис. 3.3. Класифікація типів і видів діагностики

Основними завданнями фінансового моніторингу є:

• збір і накопичення інформації, яка віддзеркалює основні показники економічного розвитку країни в контексті динамічного розвитку банківської системи;

• збір і накопичення інформації, яка віддзеркалює діяльність банків-

ської системи;

• аналіз і прогноз показників фінансової стійкості національної бан-

ківської системи;

• оцінка системних ризиків банківської системи;

• виявлення і оцінка ступеня впливу основних чинників, які визна-

чають стійкість банківської системи;

• оцінка ефективності заходів, які здійснюються в рамках державно-

го регулювання банківської системи.

З метою забезпечення ефективного функціонування системи мо- ніторингу стійкості банківського сектора, на наш погляд, повинні ви- конуватися наступні принципи:

• принцип наукового обґрунтування використання у процесі моніто- рингу методик, що означає необхідність постійного удосконалення методичного забезпечення моніторингу стійкості банківської сис- теми. Слід відзначити, що на сьогодні не існує єдиного, загально- визнаного методологічного підходу до оцінки стійкості банківсько- го сектора;

• моніторинг стійкості банківської системи повинен здійснюватися безпосередньо як у банківській системі України в цілому, так і в регіонах країни – відповідно до регіональних банківських секто- рів. Зазначений принцип передбачає урахування специфічних рис розвитку регіональних банківських систем. Зазначені відмінності передбачають нерівномірність впливу зовнішніх і внутрішніх чин- ників на стійкість банківських структур у різних регіонах;

• моніторинг стійкості банківської системи повинен базуватися на принципі неперервності, який означає, що робота, пов’язана зі збо- ром і оцінкою інформації, повинна проводитися постійно, а не пе- ріодично;

• принцип зіставлення вихідних даних і результативних показників моніторингу. Він означає, що вихідні дані, які складають інформа- ційну базу моніторингу стійкості банківської системи, повинні бути зіставлені на різних відрізках часу. Для цього необхідно забезпечу- вати постійні форми звітності банківських установ і суб’єктів гос- подарювання економіки. Крім того, повинна забезпечуватися мож- ливість однозначної інтерпретації вихідних даних моніторингу, тобто результативних показників стійкості банківської системи;

• принцип доступності висновків і результатів моніторингу свідчить про необхідність розгляду та обговорення документально зафіксо- ваних висновків моніторингу усіма зацікавленими користувачами інформації про банківську систему.

Слід відзначити, що при проведенні оцінки фінансової стійкості необхідно розглянути питання інформаційного забезпечення: інфор- маційну базу та інформаційні потоки. Інформаційну базу для аналізу і оцінки стійкості банківської системи складають: бухгалтерська звіт- ність банківських установ; бухгалтерська і статистична звітність під- приємств і організацій; статистична інформація про соціально-еконо- мічний стан країни в цілому, включаючи інформацію про діяльність домашніх господарств; параметри бюджету регіонів і країни в цілому; прогнози соціально-економічного розвитку регіонів і країни в цілому; прогнози розвитку окремих галузей економіки регіону і країни.

У свою чергу інформаційні потоки в системі моніторингу стійко- сті банківської системи пов’язують між собою організації і інститути, які надають первинну інформацію для аналізу, центри обробки інфо- рмації та кінцевих користувачів інформації.

Актуальним питанням організації системи моніторингу є її мето- дичне забезпечення. У цьому процесі повинен використовуватися ши- рокий спектр математичного інструментарію: моделі на основі класи- чних методів математичної статистики, сучасні методи математичного моделювання і статистики, динамічні моделі на основі системи рів- нянь і часткових похідних, моделі системного аналізу, дискретної ма- тематики, теорії ігор. Оскільки одним із завдань моніторингу стійкості банківського сектора є оцінка системних ризиків, необхідно також широко використовувати сучасні прийоми і інструменти ризик- менеджменту.

Дискусійним питанням методичного забезпечення системи моні- торингу стійкості банківської системи залишається питання вибору оціночних показників (індикаторів). Зазначені показники характери- зують галузь стійкості банківської системи, перехід за межі якої бу- дуть оцінюватись як прояв нестабільності, нестійкості. Розглянемо основні підходи до вибору індикаторів стійкості банківської системи, які існують у вітчизняній та зарубіжній практиці.

У зв’язку з тим, що в останні роки значно збільшилася кількість виникнення системних криз фінансових систем окремих країн, наслід- ки яких впливають на розвиток світового фінансового простору, між- народні органи регулювання прийняли рішення про необхідність роз- робки індикаторів, які спроможні не тільки кількісно оцінити стій- кість фінансової, у тому числі банківської системи, але і передбачати вірогідність виникнення небезпечних ситуацій.

У травні 1999 року Міжнародний валютний фонд спільно із Сві-

товим банком ініціював розробку таких показників у межах Програми щодо оцінки фінансового сектора FSAP (Financial Sector Assessment Programmer). Окрім того, МВФ провів опитування центральних банків та інших регулюючих органів різних країн з метою визначення показ- ників найбільш важливих у межах моніторингу системних ризиків у фінансовій системі та банківському секторі. Зазначені індикатори отримали назву “показники фінансової стійкості” (FSI’s – Financial Soundness Indicators), або ПФУ [96]. Підсумком проведеної роботи стало видання в 2004 році МВФ Керівництва по показниках фінансо- вої стійкості (Compilation Guide on Financial Soundness Indicators) [96]. Перелік показників фінансової стійкості містить у собі дві частини. Перша – базові показники, які забезпечують необхідний мінімум для аналізу фінансового сектора та розраховуються виключно за даними

звітності банків. Друга частина – додаткові показники, які розрахову- ються на підставі звітності банків та інших суб’єктів фінансового ри- нку (табл. 3.6).

Таблиця 3.6

Система показників фінансової стійкості банківської системи [100]

Група показників Показники Основна група показників (Core Set) Показники достатності капіталу • відношення капіталу до зважених активів з урахуванням ризику;

• відношення капіталу першого рівня до зважених активів з урахуванням ризику; Показники якості активів • відношення простроченої заборгованості до загального обсягу наданих кредитів;

• відношення простроченої заборгованості, за винятком резервів до капіталу;

• галузева структура кредитного портфеля;

• відношення великих ризиків (кредитних, валютних,

позабалансових зобов’язань) до капіталу; Показники дохідності і рентабельності • рентабельність активів;

• рентабельність капіталу;

• відношення чистих процентних доходів до валового доходу;

• відношення непроцентних доходів до валового доходу Показники ліквідності • відношення ліквідних активів до сукупних активів;

• відношення ліквідних активів до короткострокових зобов’язань Показники чутливості до ринкового ризику • структура активів за термінами;

• структура зобов’язань за термінами;

• відношення чистої валютної позиції до капіталу Додаткові показники (Encouraged Set) Загальний стан банківської установи • відношення капіталу до активів;

• географічна структура кредитного портфеля;

• відношення сукупних вимог похідних фінансових інструментів до капіталу;

• відношення сукупних зобов’язань похідних фінансових інструментів до капіталу;

• відношення доходів від торгівлі цінними паперами до сукупного доходу;

• відношення витрат на утримання персоналу до непроцентних доходів;

• різниця між ставками за кредитами і депозитами;

• відношення банківських депозитів до кредитів;

• відношення кредитів в іноземній валюті до загального обсягу кредитів;

• відношення зобов’язань в іноземній валюті до загального обсягу зобов’язань;

• відношення чистої позиції за акціями до капіталу Показники ринкової ліквідності • середня різниця між ціною попиту і пропозицією на ринку цінних паперів;

• середньоденний показник обороту на ринку цінних паперів

Слід зазначити, що рекомендований МВФ перелік показників фі- нансової стійкості достатньо повно оцінює діяльність комерційних банків з точки зору їх мікроекономічної ефективності.

Узагальнення та аналіз існуючих підходів до розробки індикато- рів стійкості банківського сектора дозволили структурувати їх насту- пним чином.

По-перше, це індикатори, які оцінюють виконання банківською системою основних функцій на макроекономічному рівні. У зазначену групу доцільно включити такі показники:

• показники динаміки розвитку банківського сектора (капітал, акти- ви, кредити, депозити), співвідношення з макроекономічними по- казниками (ВВП, доходи населення) розвитку країни;

• динаміка питомої ваги активів банківського сектора у ВВП стосов-

но рівня монетизації економіки;

• індекс перерозподілу ресурсів між контрагентами, індекс перероз- поділу ресурсів за термінами, індекс трансформації ресурсів за те- рмінами;

• показники стану розрахунків в економіці: структура дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств і організацій, коефіцієнт монетизації економіки, обсяг неоплаченої картотеки за банківськи- ми рахунками клієнтів в разі відсутності коштів на кореспондент- ських рахунках банків, обсяг неоплаченої картотеки на кореспон- дентських рахунках банків.

По-друге, індикатори, за допомогою яких можна оцінити ефекти- вність банківської системи (достатність капіталу, якість активів, до- хідність та прибутковість, ліквідність, чутливість до ризику). У зазна- чену групу доцільно також віднести показники: відношення великих ризиків до капіталу, спред між ставкою за кредитами і депозитами, відношення чистої відкритої позиції за акціями до капіталу.

По-третє, індикатори, які оцінюють здатність банківської систе-

ми, протистоять дії внутрішніх і зовнішніх чинників: рівню концент-

рації банків, залежності банківської системи від міжбанківських кре- дитів, питомій вазі кредитного портфеля в активах, мультиплікатору розширення депозитної бази, питомій вазі іноземного капіталу в бан- ківській системі.

У цілому слід зазначити, що в країнах із розвиненою економікою, зазначені індикатори мають оптимальні значення, які підтверджують стійкість банківської системи. Якщо темпи розвитку економіки Украї- ни не збігаються з темпами розвитку банківської системи, ці індика- тори повинні коригуватися з урахуванням динаміки і циклічності ета- пів розвитку ринкових відносин у державі.

Підсумовуючи усе вищевикладене, слід зазначити, що створення системи моніторингу стійкості банківської системи є важливим стра- тегічним завданням, в першу чергу це стосується органів банківського нагляду Національного банку України. На сьогодні у своїй діяльності Національний банк України для оцінки фінансової стійкості банківсь- кої системи використовує рейтингову систему CAMELS, але значно слабкими компонентами щодо оцінки є аналіз надходжень та чутли- вість банківської системи до ринкових ризиків. Можна сказати, що ці компоненти оцінюються більш інтуїтивно, ніж на підставі кількісного і якісного аналізу.

Тому, на нашу думку, слід розробити окрему систему діагности-

ки і моніторингу фінансової стійкості банківської системи, яка б нада- вала можливість оцінити розвиток банківської системи України (на регіональному і державному рівнях) з урахуванням макро- і мікро- особливостей, що в свою чергу дає підстави для визначення антикри- зових заходів.