2.3. Використання монетарних інструментівв антикризовому управлінні банківською системою

При формуванні концепції антикризового управління банківсь- кою системою доцільно враховувати вплив монетарних інструментів, які застосовує Національний банк України для стабілізації грошового та кредитного ринку, що в свою чергу позначається на фінансовій стійкості банківської системи.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня

розвитку економічних взаємовідносин у державі та поділяються на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Вибір методів та інструментів грошово-кредитної політики пови- нен бути прерогативою центрального банку, тобто відмінність страте- гічних та проміжних цілей від тактичних цілей грошово-кредитної по- літики полягає в тому, що тактичні цілі – це компетенція виключно центрального банку держави.

Як свідчить практична діяльність, проведення грошово-кредитної політики в Україні підпорядковується кільком цілям (рівень обмінно- го курсу національної валюти щодо іноземних валют, рівень інфляції, темпи зростання окремих монетарних агрегатів). Отже, можна ствер- джувати, що в Україні діє різноплановий монетарний устрій.

Оскільки грошово-кредитна політика є основною складовою систе-

ми загальнодержавної економічної політики, її роль у розвитку економі- чних процесів дуже важлива. Грошово-кредитна політика базується на прогнозній економічній та фіскальній політиці. На підставі прогнозних макроекономічних показників, Закону України “Про Державний бюджет України” на відповідний період Національний банк України розробляє основні засади грошово-кредитної політики на відповідний рік.

Грошово-кредитна політика може проводитися за допомогою ад-

міністративних, ринкових та змішаних методів регулювання.

Адміністративні методи управління грошово-кредитним ринком застосовувалися в соціалістичній економіці, для якої характерним було те, що органи державного управління безпосередньо втручалися в еко- номічні процеси (йдеться про планування, встановлення цін, співвід- ношення національної та іноземних валют, капітальні вкладення тощо).

Ринкові методи грошово-кредитної політики – це регулювання грошово-кредитного ринку шляхом застосування ринкових механізмів без втручання державних органів управління.

Змішані методи проведення грошово-кредитної політики вико- ристовуються в країнах, які стали на шлях економічних перетворень (постсоціалістичні країни).

Можна стверджувати, що управління грошово-кредитним ринком

в Україні здійснюється змішаним методом (застосовуються ринкові інструменти й адміністративні важелі) (додаток Ж).

Під час реалізації грошово-кредитної політики як на початку її формування, так і нині виникають проблеми, пов’язані з різним тлу- маченням цілей монетарної політики (монетарного устрою), що не дає змоги визначити чітку стратегію її проведення.

Розробка ефективної грошово-кредитної політики та дослідження її впливу на рівень економічного зростання в державі має важливе зна- чення для будь-якого суспільства. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах пошуку шляхів стабілізації економічного розвитку в країнах, де економіка знаходиться на стадії трансформаційного періоду. Грошово-кредитна політика має розглядатися як джерело економічних зрушень, підвищення реальної заробітної плати і відповідно рівня життя

населення; виступає засобом стримування інфляційних процесів, що відповідає стратегічним цілям грошово-кредитної політики.

Світовий досвід свідчить, що підбір ефективних інструментів грошово-кредитної політики впливає на підвищення конкурентоспро- можності суб’єктів господарювання та сприяє економічному зростан- ню країни в цілому. Тому питання визначення фінансових чинників у розрізі компонентів грошово-кредитної політики, що впливають на економічне зростання в державі, є актуальним для дослідження.

Слід зазначити, що під чинником економічного зростання в еко- номічній літературі розуміють ті явища і процеси, які визначають розміри збільшення реального обсягу виробництва, шляхи підвищен- ня ефективності і якості економічного зростання.

У науковій літературі існують різні класифікації чинників еконо-

мічного зростання за тими чи іншими критеріями [29].

Залежно від типу економічного зростання виділяють екстенсивні та інтенсивні чинники.

Залежно від того, чи визначають чинники динаміку сукупної про-

позиції або попиту, їх можна поділити на такі групи (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Чинники економічного зростання

Групи чинників Склад групи чинників Чинники пропозиції 1. Кількість і якість природних ресурсів.

2. Кількість і якість працездатного населення.

3. Наявність основного капіталу.

4. Рівень технології, що застосовується для виробництва продукції Чинники попиту Зростання споживчих, інвестиційних та державних видатків Чинники розподілу Порядок розподілу доходів між суб’єктами господарської діяльності,

розподіл виробничих ресурсів за галузями, підприємствами та регіонами країни Інші чинники 1. Соціальна та культурна атмосфера в суспільстві.

2. Політична ситуація в країні

До першої групи входять чинники, що безпосередньо впливають на фізичний обсяг виробництва з метою забезпечення різноманітності пропозицій щодо товарів і послуг.

До другої групи належать чинники попиту. Для реалізації потен- ційного обсягу виробництва необхідно, щоб на нього був потенційний попит з метою використання обсягу продукції, що збільшується.

До третьої групи входять чинники розподілу. Зростаючий обсяг ресурсів слід розподіляти таким чином, щоб отримати найбільший об- сяг продукції.

До четвертої групи належать чинники, кількісний вимір яких не- можливий. Наприклад, рівень бюрократизації та корумпованість дер- жавної влади, відношення до власності, ділова культура.

Існують і інші підходи до класифікації чинників економічного зростання.

Для України зазначені чинники можна розподілити як за група-

ми, так і на внутрішні і зовнішні (табл. 2.8).

Основні чинники економічного зростання в Україні

Таблиця 2.8

Група чинників Внутрішні чинники Зовнішні чинники Чинники попиту Внутрішній споживчий попит.

Державні видатки Кон’юнктура світових цін на ринках сировини Чинники пропозиції Інвестиції в основний капітал.

Збільшення пропозиції грошей Приплив фінансових ресурсів Інші чинники Удосконалення законодавчої бази Світовий розподіл праці,

глобалізація

Таким чином, грошово-кредитну політику слід розглядати як ме- ханізм управління грошовою пропозицією або як механізм створення умов доступу для економічних суб’єктів господарювання до кредитів банківської системи в обсягах і під відсоткову ставку, яка б відповіда- ла економічним цілям.

У цьому аспекті складовими грошово-кредитної політики, на наш погляд, є: політика регулювання кількості грошей в обігу; політика ре- гулювання загального рівня відсоткових ставок в економіці; політика регулювання рівня і динаміки курсу національної валюти до іноземної.

Виходячи з вищезазначеного, вирішення питання про активізацію грошово-кредитної політики з метою стимулювання економічного зростання викликає необхідність визначення меж і наслідків можли- вого впливу активізації на економіку держави, перш за все на динамі- ку виробництва і темпи зростання цін (табл. 2.9).

Протягом чотирьох років українська економіка демонструє досить високі темпи зростання. Така динаміка зростання має вагомі економічні передумови. Вона стала результатом, передусім, глибоких ринкових перетворень, а також ефективної економічної політики, спрямованої на

забезпечення стабільної макроекономічної ситуації в українській еко- номіці. Йдеться про стабілізацію національної грошової одиниці, від- чутне підвищення монетизації економіки, забезпечення мінімальної дефіцитності Державного бюджету, суттєве зростання позитивного са- льдо поточного рахунку платіжного балансу, вагоме скорочення дер- жавного боргу, в т.ч.

Упродовж року спостерігалося неухильне зростання кумулятив-

них темпів збільшення реального ВВП – з 0,9 % у січні до 7 % у ціло- му за рік (2,7 % за 2005 р.). Зростання світового попиту та відповідно цін на метал стимулювало прискорення промислового виробництва –

6,2 % за 2006 р. (у 2005 р. – 3, 1 %). Прискорення економічного розви-

тку відбувалося насамперед за рахунок:

• підвищення інвестиційної активності – приток інвестицій в основ- ний капітал за три квартали 2006 р. становив 16,1 %, а чистий при- плив прямих іноземних інвестицій у січні – листопаді оцінено в

4,6 млрд. дол. США, що в два рази більше, ніж в аналогічному пе-

ріоді минулого року;

• збереження високого рівня приватного споживання, цьому сприяло;

• зростання реальних наявних доходів населення в січні-листопаді

2006 р. на 16,3 % та зменшення рівня зареєстрованого безробіття за 2006 р. з 3,1 % до 2,7 %. Середня реальна заробітна плата в ці- лому за 2006 р. збільшилася на 18,3 % порівняно з відповідним пе- ріодом минулого року.

Таблиця 2.9

Макроекономічні показники економічного розвитку України в 2002-2006 рр.

Показники

2003 р.

2004 р.

2005 р.

2006 р. 2006 р., у %

до 2005 р. У % до попереднього року Валовий внутрішній продукт 109,3 112,1 102,4 109,0 104,4 Обсяги промислової продукції 115,3 112,5 103,1 106,2 103,0 Обсяги продукції сільського господарства 89,8 119,1 100,0 100,4 110,1 Інвестиції в основний капітал 131,3 128,0 128,0 116,4 90,9 Оборот роздрібної торгівлі 120,1 121,9 123,0 125,3 101,8 Доходи населення 116,5 125,0 138,4 127,2 91,9 Індекс реальної заробітної плати працівників 113,8 123,8 131.5 111,7 89,5 Вклади населення в банках України 116,5 125,0 138,3 128,1 118,1 Експорт товарів і послуг 124,0 137,2 106,7 110,7 96,5 Імпорт товарів і послуг 128,3 126,0 120,8 119,8 115,7 Індекс споживчих цін 108,2 112,3 110,3 11,6 152,3 У млн.

Так, відношення доходів зведеного бюджету до ВВП у січні – ли- стопаді 2006 р. становило 33,6 %, що є найбільшим показником відпо- відного періоду за останні п’ять років. Така політика збільшує ризики

макроекономічного розбалансування і зростання бюджетного дефіци- ту, що може позначитися в майбутньому й на окремих сегментах гро- шово-кредитного ринку.

З іншого боку, зміни в динаміці показників платіжного балансу (особливо в першій половині року) та прискорення восени інфляцій- них процесів спричинили погіршення очікувань учасників ринку і збі- льшення попиту на іноземну валюту, що призвело до збільшення рів- ня доларизації та виникнення певних особливостей у каналах форму- вання грошової пропозиції.

На розвиток грошово-кредитного ринку в 2006 р. істотним чином впливала ситуація в макроекономічній сфері.

З одного боку, стала тенденція до поступового пожвавлення тем- пів економічного розвитку поряд із позитивною динамікою соціальних показників сприяла збільшенню попиту на гроші як з боку юридичних,

так і фізичних осіб, що знайшло своє відображення в рекордних для останніх років темпах приросту кредитних вкладень (табл. 2.10).

Таблиця 2.10

Динаміка монетарних показників

Показники

млрд. грн. Темпи приросту за 2006 р., % Темпи приросту за 2005 р., % Монетарна база 97,2 117,5 153,9 Грошова маса 261,4 134,7 154,3 Рівень монетизації, % 44,4 (+ 6,7 в. п.) – Обсяг коррахунків банків 14,9 86,4 – Готівка поза банками 75,0 124,5 117,9 Грошовий мультиплікатор 2,7 (+ 0,35) – Швидкість обертання грошей 2,25 (– 0,41) – Рівень доларизації 0,27 (+ 3,3в. п.) – Питома вага готівки у структурі грошової маси 27,7 (– 2,3в. п.) – Чиста безготівкова емісія 1,57 – Кошти уряду в нац. валюті на рахунках в Нацбанку

9,1

53,5

– Обсяг міжнародних резервів 22,26 114,8 – Депозити фізичних осіб 106,9 145,8 176 Депозити юридичних осіб 77,5 130,1 143,7 Кредитні вкладення 245,3 171 161,9 Середньозважена за місяць ставка

за кредитами в нац. валюті (без овердрафт), %

15,1

(– 1,3в. п.)

– Середньозважена за місяць ставка за депозитами в нац. валюті, %

7,9

(– 0,2 в. п.)

–

Незважаючи на пожвавлення інфляційної динаміки упродовж останніх місяців 2006 р., Національний банк України не вживав істот- них заходів рестрикційної спрямованості. По-перше, прискорення те- мпів інфляції було зумовлено, безперечно, чинником адміністратив- ного шоку внаслідок істотного підвищення житлово-комунальних та- рифів. Одночасно динаміка цін на більшість інших товарів та послуг, за якими обчислюється індекс споживчих цін, була досить стриманою. Проведення жорсткої монетарної політики за таких умов могло б при- звести до погіршення умов функціонування тих секторів економіки, яких прямо торкнувся адміністративний шок.

По-друге, помірна динаміка монетарних агрегатів свідчить про відсутність значної ролі монетарного чинника в інфляційному при- скоренні. За період після відновлення в 1999 р. процесів економічного зростання темпи приросту грошової маси в 2006 р. (на 34,5 % до

261,1 млрд. грн.) були найменшими (не враховуючи 2004 р., який мав певну специфіку унаслідок виникнення наприкінці року кризових явищ, пов’язаних із політичною нестабільністю).

При цьому рівень монетизації економіки за попередніми даними збільшився в 2006 р. з 37,65 до 44,44 %, що свідчить про реальне збі- льшення насиченості економіки грошовою масою. Процесу ремонети- зації економіки сприяло певне пожвавлення фондового ринку, посту- пове відновлення ролі капіталомістких галузей (металургія, машинобу- дування) у структурі економічного зростання, що зумовлювало біль- ший попит на кредити з відповідним збільшенням потреби в платіжних засобах на одиницю ВВП, а також значне зростання цін на певні види інвестиційних активів (зокрема, на нерухомість і землю), що потребу- вало більше коштів для здійснення операцій на відповідних ринках.

З огляду на зазначене Національний банк України упродовж

2006 року істотним чином не змінював спрямованості грошово- кредитної політики, яка полягала в помірному, адекватному попиті на гроші, розширенні грошової пропозиції та попередженні форму- вання монетарних ризиків цінової стабільності.

Проведений аналіз динаміки та структури грошової маси свідчить про її зростання протягом всього аналізованого періоду (табл. 2.11). Але структура грошової маси не відповідає структурі грошової маси розви- нених країн: занадто велика питома вага агрегату М0 – готівки в обігу. Питома вага цього агрегату в грошовій масі повинна бути 5 %, а в Укра- їні вона складає 33,67 %.

Таке динамічне зростання монетарних агрегатів є адекватним су-

часному розвитку економіки і спрямоване на підтримання економіч-

ного зростання і ремонетизацію економіки. Національний банк за-

безпечує потреби суб’єктів господарювання у платіжних засобах, не провокуючи монетарного тиску на споживчі ціни та обмінний курс.

Таблиця 2.11

Структура грошової маси в Україні на кінець періоду, млн. грн.*

* Розрахунки МВФ;

** до 1998 року М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків

Як і в попередні роки, у 2006 р. на розвиток грошово-кредитного ринку істотно впливали зміни в показниках платіжного балансу унас- лідок відповідних змін у попиті та пропозиції на валютному сегменті ринку. Однак, якщо в попередні роки це сприяло прискореному роз- ширенню грошової пропозиції (темпи зростання грошової маси, почи- наючи з 1999 р., майже щорічно перевищували 40 %), то в 2006 р. від’ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу, яке неповною мі- рою компенсувалося припливом капіталу, зумовило уповільнення ди- наміки монетарних агрегатів. Це сприяло збалансуванню між товар- ними потоками та кількістю грошей в обігу.

За таких умов порівняно повільні темпи збільшення в 2006 році монетарної бази на 17,5 % – до 97,2 млрд. грн. були переважно нас- лідком впливу операцій Національного банку України на валютному ринку. Сальдо інтервенцій з купівлі-продажу валюти лише в жовтні за кумулятивним підрахунком набуло позитивного значення. А за підсу- мками року його позитивне значення становило 906 млн. дол. США і було значно меншим, ніж у попередні роки – 2,7 млрд. дол. США у

2004 р. та 5,7 млрд. дол. США у 2005 р. (без урахування коштів, що надійшли під час приватизації ВАТ “Криворіжсталь”).

За таких умов Національний банк для забезпечення належного рі- вня ліквідності банків активно використовував механізм обов’язкового резервування, тричі упродовж року змінюючи нормативи формування

банками обов’язкових резервів. За рахунок цього в цілому за 2006 р.

відбулося вивільнення коштів обов’язкових резервів на суму понад

10 млрд. грн.

Слід зазначити, що згідно зі статтею 9 Закону “Про Національний банк України” Рада НБУ, відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного й соціа- льного розвитку України, розробляє та вносить до 15 вересня на роз- гляд Верховної Ради основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за їх виконанням [70].

Відповідно до цього Рада НБУ розробляє основні засади грошо- во-кредитної політики і здійснює контроль за їх виконанням. Прав- ління НБУ проводить грошово-кредитну політику згідно з визначени- ми Радою НБУ засадами. Основні засади охарактеризовано названим законом як “комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що да- ють можливість Національному банку України з допомогою інстру- ментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою за-

безпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної пе- редумови для економічного зростання і підтримки високого рівня за- йнятості населення” [70].

Нинішня практика включає в себе застосування як формальних норм і правил, зафіксованих у Законі “Про Національний банк Украї- ни”, “Регламенті Ради НБУ”, Тимчасовому положенні про зміст, по- рядок розробки основних засад грошово-кредитної політики та здійс- нення контролю за їх виконанням, так і неформальних, які склалися в результаті реальних взаємовідносин органів монетарної влади, пов’язаних із розв’язанням наявних проблем та суперечностей і не ре- гламентованих нормативно-правовими актами.

Основним орієнтиром вважалася інфляція. Режим регульованого плавання обмінного курсу (в умовах перевищення пропозиції валюти

над попитом на неї і здатності економіки поглинати значне зростання пропозиції грошей внаслідок викупу валюти Національним банком без відповідних інфляційних ефектів, що пов’язано з відносно низь- ким рівнем монетизації економіки) давав змогу утримувати стабіль- ність валютного курсу і використовувати його як інфляційний якір. Монетарна база і монетарна маса розглядалися як показники, що ко- ригуються з інфляцією та обмінним курсом, але ніхто ніколи не наго- лошував на них як на таргетах. Ці показники практично виконували роль прогнозу. До того ж інфляція значною мірою залежала від немо- нетарних факторів (підвищення регульованих цін і тарифів, подорож- чання нафтопродуктів, зменшення пропозиції певних продуктів, ска- жімо, м’яса тощо).

З точки зору формальної класифікації монетарних режимів гро-

шово-кредитна політика в Україні не є ні монетарним таргетуванням,

ні таргетуванням обмінного курсу, ні таргетуванням інфляції. Дослід- ники характеризують таку політику як некласифікований монетарний режим [23] або як режим з імпліцитними орієнтирами. На практиці в Україні імпліцитно здійснювалося розгорнуте таргетування стабіль- ності грошової одиниці (а не її окремого прояву: стабільності спожив- чих цін, обмінного курсу, зростання монетарного агрегату тощо), яке означає постійний моніторинг і контроль за рівнями інфляції (дефля- ції), девальвації (ревальвації), динамікою відсоткових ставок, їх спів- відношеннями і за необхідності непрямий вплив на них засобами гро- шово-кредитної політики [25].

Розглянемо монетарні інструменти, за допомогою яких доцільно розробляти стратегію антикризового управління банківською системою.

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулю-

вання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комер-

ційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій [72].

Практично у всіх країнах світу комерційні банки можуть отрима- ти кредитні ресурси в центрального банку, котрі останній надає за пе- вними процентами. Дисконтна чи облікова ставка, що застосовується центральним банком при операціях з комерційними банками щодо врахування короткострокових державних облігацій і перерахування комерційних векселів та інших видів цінних паперів, що відповідають

вимогам центрального банку, називається офіційною обліковою став- кою. Іншими словами, офіційна облікова ставка – це плата, яку бере центральний банк при купівлі в комерційних банків цінних паперів до настання термінів їх оплати.

Офіційна облікова ставка є орієнтиром для ринкових ставок за кредитами. Встановлюючи офіційну облікову ставку, центральний банк визначає вартість залучення кредитних ресурсів комерційними банками. Чим вищий рівень офіційної облікової ставки, тим вища вар- тість кредитів рефінансування центрального банку. Тобто політика зміни облікової ставки є варіантом регулювання якісного параметра грошового якісного параметра грошового ринку – вартості банківсь-

ких кредитів [76].

Найнижчі процентні ставки були встановлені в Японії, де створе- ні умови для отримання дешевшого кредиту порівняно з іншими краї- нами, і, отже, сприятливіші умови інвестицій.

Разом з тим різний рівень офіційної облікової ставки стимулює також переміщення “гарячих грошей”, тобто капіталів, які шукають прибуткового застосування, з країн із низькими ставками до країн, де ставки високі, що значно впливає на стан балансу руху капіталів

і на платіжний баланс різних країн. Отже, зміна офіційної облікової ставки використовується і як метод валютного регулювання.

Регулювання облікової ставки входить до ринкових інструментів грошово-кредитного регулювання. Механізм регулювання за допомо- гою змін офіційної облікової ставки доволі простий, що і є причиною його широкого використання як в розвинутих країнах, так і в тих, що розвиваються. Наприклад, якщо центральний банк ставить за мету зменшення кредитних можливостей комерційних банків, він підвищує облікову ставку, роблячи тим самим дорожчими кредити рефінансу- вання. Якщо ж метою центрального банку є розширення доступу до кредитів комерційним банкам, – він знижує рівень облікової ставки. Проте центральному банкові не завжди вдається досягти поставленої мети. Наприклад, підвищення облікової ставки центрального банку не буде ефективним, якщо на грошовому ринку в даний момент спостері- гається тенденція зниження вартості кредитів у результаті їх значної пропозиції, оскільки в цьому випадку комерційні банки використову- ватимуть дешевші кредити міжбанківського ринку, ніж дорогі кредит- ні кошти центрального банку. Якщо ж офіційна облікова ставка цент- рального банку вже до її пониження знаходилась на рівні, що нижчий від ринкового, то здешевлення й без того дешевих кредитів призведе до відповідної реакції грошового ринку.

Доповненням облікової політики служить ломбардна політика, що полягає в наданні центральним банком кредитним закладам позик під забезпечення векселів, цінних паперів і державних боргових зо- бов’язань. У зв’язку з можливістю підвищеного ризику з ломбардного кредиту встановлюється вищий процент (на 1-2 % вище), ніж щодо врахування векселів. Прикладом цього може бути Німеччина, де вво-

диться спеціальний ломбардний кредит, ставки за яким можуть змі-

нюватися щоденно.

Починаючи з 1992 р. облікова політика використовується Націо- нальним банком України головним чином для забезпечення надійнос- ті та стабільності банківської системи (функція кредитора останньої інстанції для комерційних банків) та регулювання обсягів грошової маси в обігу країни.

Хоча облікова ставка НБУ, починаючи з 1994 р., відповідала цим двом принципам, в умовах перехідної економіки України облікова і ломбардна політика не використовуються в повному обсязі як ін- струмент грошово-кредитного регулювання. Цьому заважає недостат- ній розвиток вексельного обігу, а також використання Національним банком своїх ресурсів переважно для кредитування уряду, а не комер-

ційних банків. Тому рефінансування комерційних банків здійснюється

переважно через переоблік векселів чи ломбардне кредитування. У цих умовах Національний банк встановлює ставку облікового про- цента не стільки для досягнення цілей грошово-кредитної політики, скільки для приведення її у відповідність до динаміки рівня інфляції.

Безперечно, завдяки адміністративному підвищенню облікової ставки, у короткостроковому періоді можна мінімізувати негативні наслідки фінансової кризи, підвищити ціну національної грошової одиниці для комерційних банків, а отже, послабити спекулятивний тиск на неї. Проте високий рівень ставки рефінансування в довгостро- ковому часовому інтервалі зумовлює значне подорожчання кредиту для кінцевих його споживачів, що вкрай негативно впливає на ділову активність, обсяги виробництва, стан економіки в цілому.

Таким чином, за різних макроекономічних умов держава в особі центрального банку може провадити (залежно від обраних цілей) або

політику кредитної рестрикції, або політику поступового зниження об-

лікової ставки заради пожвавлення процесу кредитування виробництва.

У перспективі роль процентних ставок у досягненні цілей еконо- мічної політики держави повинна істотно зрости. Завданням Націона- льного банку має стати створення умов для поступового зниження за- гального рівня процентних ставок в економіці, особливо процентних ставок за кредитами реальному сектору економіки до рівня, що сти- мулює зростання платоспроможного попиту на позичкові ресурси.

Для наочності дані про рівень облікової ставки відобразимо на рис. 2.6.

200

150

100

50

0

1990 1992 1994 1996 1998 2000 2002 2004 2006 2008

-50

роки

Рис. 2.6. Середній рівень облікової ставки у 1992-2006 рр.

Протягом аналізованого періоду спостерігається чітка тенденція до зниження НБУ облікової ставки. Політика Національного банку спрямована на збільшення грошей в обігу шляхом зниження процент- них ставок за своїми активними операціями, що стимулює попит на позички, а отже, й кредитну діяльність комерційних банків. Вони змушені перетворювати свої вторинні резерви (кошти, вкладені в цін- ні папери або розміщені на депозитах у НБУ) в первинні, внаслідок цього збільшуються залишки грошей на їхніх кореспондентських ра- хунках у НБУ й загальна маса грошей в обігу. Найнижче значення об- лікової ставки було встановлене на рівні 7 % 5 грудня 2002 року, що найбільш позитивно стимулювало кредитну активність комерційних банків.

У структурі фондового ринку, що становить невід’ємний компо-

нент будь-якої ринкової економіки, важлива роль належить держав-

ним цінним паперам, що перебувають в обігу.

Ринок державних цінних паперів виконує дві основні функції:

• обслуговування державного боргу;

• грошово-кредитне регулювання економіки.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейсь- ких зобов’язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити ін-

фляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні ресурси (кошти на коррахунках у НБУ), а вна- слідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

НБУ може продавати цінні папери й іншим суб’єктам (підприєм- ствам, населенню) через систему фондового ринку. У цьому разі в ко- мерційних банків зменшуються їхні первинні резерви, тому що скоро- чуються залишки грошей на рахунках їхніх клієнтів.

Якщо потрібно збільшити грошову масу, НБУ купує цінні папери в комерційних банків, підприємств, населення. Внаслідок такої опера- ції в зазначених суб’єктів збільшуються залишки грошей, у тому числі і на їхніх рахунках у банках, і відповідно росту обсягу грошей в обігу.

Таким чином, купівля НБУ цінних паперів означає емісію гро-

шей, а продаж – вилучення їх з обігу.

Операції з цінними паперами на відкритому ринку вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому акти- вно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці опера- ції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування.

Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими ін-

струментами грошово-кредитної політики.

Операції НБУ з ОВДП регулюються Положенням про порядок проведення операцій, пов’язаних з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик [71].

Проаналізуємо активність використання даного інструмента ре-

гулювання грошового ринку Національним банком України (рис. 2. 7).

25000

20000

15000

10000

5000

0

2000 2001 2002 2003 2004 2005 2006

купівля-продаж на торгах організаторів торгівлі

купівля-продаж без пос ередництва організаторів торгівлі

надано кредитів під зас таву ДЦП, включаючи операції НБУ з рефінанс ування, у тому чис лі операціїії РЕПО

Рис. 2.7. Динаміка обсягу операцій із облігаціями

внутрішньої державної позики на вторинному ринку в 2000-2006 рр., млн. грн.

Основна проблема, яка виникає під час здійснення регулювання грошово-кредитного ринку, – це відсутність відповідних фінансових інструментів, що є наслідком недостатнього розвитку фондового рин- ку як державних, так і корпоративних цінних паперів.

Ринок державних цінних паперів не розвивається через невідпо-

відність їх вартості під час їх розміщення, а також унаслідок відсутно- сті уповноважених інститутів, які б здійснювали котирування цін на вторинному ринку, надання переваги зовнішнім запозиченням перед внутрішніми.

Недостатній розвиток корпоративного ринку цінних паперів пе- редусім пов’язаний із закритістю акціонерних товариств, що не забез- печує його прозорого функціонування та обмежує доступ до нього внутрішніх інвесторів, у тому числі й населення.

Суттєво впливає на розвиток фондового ринку та фінансових ін- струментів невизначеність щодо розмежування відповідних функцій між відповідними органами управління, які повинні сприяти їх пода- льшому розвитку (Національний депозитарій України, МФС, Україн- ська фондова біржа, фондова біржа ПФТС та інші).

У 1993-1999 рр. грошово-кредитна політика брала на себе левову частку навантаження розвитку економічно-бюджетних процесів за до- помогою монетарних інструментів. Проте за відсутності реальних зрушень на мікро- і макрорівнях за незбалансованої фіскальної полі- тики управляти й утримувати відповідну рівновагу лише за допомо- гою грошово-кредитної політики неможливо.

Національний банк України періодично звинувачують у прове- денні то жорсткої, то м’якої монетарної політики. За таких обставин не враховується зміна макроекономічних показників, яка відбувається в результаті послідовного впровадження Національним банком Украї- ни механізмів регулювання грошової маси в обігу, підтримки її обсягу на рівні, який би не провокував розкручування інфляційної спіралі та не створював тиску на валютний сегмент ринку.

На фондовому ринку в 2006 р. прискорилося зростання кількіс-

них показників сегмента недержавних цінних паперів, які емітують підприємства та місцеві органи влади. Загальний обсяг торгів цими цінними паперами за 2006 р. на торговельному майданчику фондової біржі ПФТС, яка є найбільшим організатором торгівлі цінними папе- рами в Україні, становив 19 млрд. грн., що в 1,8 раза перевищує рівень

2005 р. Індекс ПФТС, що відображає коливання цін на акції найпри-

вабливіших підприємств, за станом на 1 січня 2007 р. досяг позначки

498,86, збільшився порівняно з початком 2006 р. на 41,3 %. У вересні

2006 р. Міністерство фінансів України поновило проведення первин- них аукціонів з розміщення облігацій внутрішніх державних позик. Обсяг розміщення становив 1597,59 млн. грн. Обсяги погашення та сплати доходу за ОВДП попередніх випусків у 2006 р. становили

4815,09 млн. грн.

З початку року спостерігається продовження тенденції до змен- шення зацікавленості нерезидентів у придбанні державних цінних па- перів. Так, обсяг ОВДП у власності нерезидентів протягом 2006 р. зменшився на 3371,7 млн. грн. Натомість у 2005 р. обсяг ОВДП у власності нерезидентів збільшився на 4247,7 млн. грн.

Основними результатами політики Національного банку України на валютному сегменті ринку в 2006 р. було забезпечення стабільності обмінного курсу гривні до курсоутворюючої валюти – долара США – та збільшення міжнародних резервів за своєчасного погашення зовні- шнього державного боргу.

Політика підтримання курсу національної валюти є ще одним ін- струментом регулювання грошово-кредитного ринку і охоплює опе- рації з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує

управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції

шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із ме- тою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних ва- лют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Якщо на валютному ринку попит на іноземну валюту, яка є базо- вою для визначення курсу національної валюти, перевищує пропози- цію, це може призвести до падіння курсу національної валюти, її дева- львації. Щоб цього не допустити, НБУ продає частину свого валютного резерву (якщо це є доцільним на даний час), урівноважуючи попит із пропозицією і відповідно підтримуючи курс національної валюти. Під час продажу частини валютного резерву виникає така сама ситуація з грошовою масою в обігу, як і у разі продажу цінних паперів, тобто вона скорочується, а при купівлі НБУ іноземної валюти відбувається емісія грошей і відповідно збільшення обсягу грошової маси в обігу.

Офіційний курс гривні до долара США в 2006 році зберігався на

рівні 5,05 грн./дол. Динаміка курсу гривні до євро та російського руб- ля віддзеркалювала кон’юнктуру міжнародних ринків, де за рік долар США знецінився відносно інших валют. Гривня подешевшала віднос- но євро та російського рубля відповідно на 11,4 % та 9,3 %.

Обсяг міжнародних резервів у 2006 р. підвищився на 2,9 млрд. дол. США і досяг майже 22,3 млрд. дол. США за здійснення платежів з виконання зовнішніх боргових зобов’язань уряду обсягом 1,4 млрд. дол. США, Національного банку – 463 млн. дол. США.

На готівковому сегменті валютного ринку попит на іноземну готів- ку протягом 2006 року перевищував її пропозицію майже на 3,6 млрд. дол. США у доларовому еквіваленті порівняно з 1,3 млрд. дол. США в 2005 році.

Динаміка обмінного курсу гривні до долара протягом 2003 р. ко-

ливалася в межах 0,06 % (від 5,3345 до 5,3315 гри. за дол.). До березня

2003 р. з метою підтримки експорту Національний банк дещо деваль- вував курс – з 5,3.324 до 5,3345 грн. за дол. Проте після зростання ін- фляційного напруження, починаючи з квітня, курс використовувався як важливий фактор стабілізації цін і був поступово ревальвований приблизно на 0,05 %, після чого його коливання перебували в діапа- зоні від 5,3315 до 5,3320 гри. за дол. За 10 місяців девальвація гривні до євро становила 11,7 %. Слід відзначити, що гривня девальвувала відносно японської єни. Якщо в 2001 році 1000 єн коштували

44,27 грн., то в 2004 році – 49,21 грн.

Розвиток валютного ринку України упродовж 2006 року характе- ризувався збільшенням попиту й пропозиції іноземних валют зі збе- реженням стабільності курсу гривні.

Крім коригування вимог з формування банками обов’язкових ре- зервів, Національний банк для забезпечення належного рівня грошо- вої пропозиції використовував й інші монетарні інструменти та меха- нізми, що сприяло збереженню рівноваги на грошово-кредитному ри- нку і закріпленню позитивних тенденцій як в монетарній сфері, так і в реальному секторі економіки. Зокрема, починаючи з ІІ кварталу, збільшився обсяг операцій з підтримання ліквідності банків. Загальний обсяг операцій з рефінансування банків у 2006 році становив понад

8,33 млрд. грн. (з яких 6,4 % було здійснено в І кварталі). Одночасно зменшувалися обсяги проведення мобілізаційних операцій. Якщо в І кварталі обсяг коштів банків, залучених за мобілізаційними операці- ями, становив 3,48 млрд. грн., то, починаючи з квітня і до кінця року, об- сяги залучених коштів становили лише 3,28 млрд. грн. (рис. 2.8).

6000

5000

4000

3000

2000

мобілізація рефінансування

1000

0

I кв. II кв. III кв. IV кв.

квартали

Рис. 2.8. Динаміка обсягів операцій Національного банку України з регулювання ліквідності банків у 2006 р.

Адекватно до ситуації проводилася і процентна політика Націо- нального банку. Так, середньозважена фактична ставка за всіма інстру- ментами рефінансування упродовж 2006 р. постійно зменшувалася – якщо в січні вона становила 13 %, то в грудні – 9,5 %. У цілому за рік середньозважена ставка за всіма інструментами рефінансування ста- новила 11,53 % і упродовж більшої частини року була позитивною стосовно як фактичного, так і прогнозного рівня інфляції. Такій дина- міці ставки за операціями Національного банку сприяло зменшення з 10 червня облікової ставки з 9,5 % до 8,5 %.

Зазначені заходи дали змогу НБУ в травні припинити тенденцію (яка спостерігалась на початку року) до зменшення рівня вільної лік- відності банківської системи, і за умов збільшення попиту на гроші адекватним чином сприяти його задоволенню. У результаті за підсум- ками 2006 року навіть за зменшення обсягу коррахунків банків (на 13,6 % – до 14,9 млрд. грн.) обсяг вільної ліквідності банківської системи збільшився на 46,3 % – до 10,8 млрд. грн., що дало змогу бан- кам продовжувати активну кредитну підтримку процесів економічно- го розвитку.

Слід зазначити, що динаміка вартості ресурсів на міжбанківсько- му кредитному ринку упродовж року була адекватною змінам у дина- міці ліквідності банків. Середньозважена ставка на міжбанківському ринку протягом більшої частини року коливалася в межах 2-4 % річ- них (за кредитами овернайт – 1,8-3 % річних (рис. 2.9).

16

14

12

10

8

6

4

2

0

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

місяці

с ередньозважена фактична с тавка за вс іма інс трументами рефінансування

облікова с тавка НБУ

с ередньозважена с тавка за міжбанківськими кредитами

Рис. 2.9. Динаміка облікової ставки та відсоткових ставок міжбанківського ринку в 2006 р.

Поліпшення ситуації в реальному секторі сприяло збереженню позитивних тенденцій на депозитному та кредитному сегментах гро- шово-кредитного ринку. Зокрема, на депозитному сегменті в 2006 р. спостерігалося:

• продовження позитивних змін у структурі грошової маси, зокрема,

питома вага готівки в структурі грошової маси знизилася з 31 % до

28,7 %. Загалом обсяг готівки поза банками збільшився на 24,5 % –

до 75 млрд. грн.;

• прискорення темпів зростання депозитів – у І кварталі загальний обсяг депозитів збільшився на 2,2 %, у ІІ – на 9,6, у ІІІ кварталі –

на 10,7, у IV – на 11,9. У цілому упродовж року загальний обсяг депозитів збільшився на 33,8 % – до 184,4 млрд. грн. За номіналь- ними обсягами приріст депозитів у 2006 році навіть перевищив аналогічний показник 2005 року, коли відбувся процес відновлення ресурсної бази банків після подій 2004 року;

• більш прискорене зростання коштів фізичних осіб (на 45,8 % – до 106,9 млрд. грн.), які традиційно є більш стабільною частиною ресурсної бази банків, порівняно з коштами юридичних осіб (на 30,1 % – до 77,6 млрд. грн.);

• поліпшення строкової структури ресурсної бази банків – питома вага довгострокових депозитів у загальному їх обсязі упродовж року збільшилася з 38,5 до 43,7 %., а їх загальний обсяг – на 57,4 % – до

80,6 млрд. грн. Зростання довгострокових депозитів було досягнуто переважно за рахунок збільшення обсягів довгострокових депозитів фізичних осіб (на 61,9 % – до 60,0 млрд. грн.). Водночас у валютній структурі депозитів домінували вкладення в іноземній валюті, об- сяг яких з початку року збільшився на 53,8 % – до 70,2 млрд. грн., у той час як депозити в національній валюті збільшилися на 30,9 % – до 114,3 млрд. грн.

Прискорене зростання депозитів в іноземній валюті сприяло зро- станню рівня доларизації економіки до 29,97 % порівняно з 23,6 % за станом на початок 2006 року (проблемні питання зростання рівня до- ларизації були розглянуті у підрозділі 2.1). Втім, слід зазначити, що у вересні – грудні динаміка показника доларизації мала вже низхідний характер, що пов’язано з поступовим вирівнюванням ситуації на ва- лютному ринку (рис.2.10).

На відміну від депозитів, кредитні вкладення банків збільшують-

ся вищими темпами, ніж у попередньому році. За 2006 р. обсяг креди-

тних вкладень (без урахування доходів) збільшився на 71,3 % – до

242,8 млрд. грн.

Кредити, надані в іноземній валюті, збільшувалися більш при-

скореними темпами (на 95,8 %), ніж кредити, надані в національній валюті (на 52,5 %), що пояснюється наступними причинами:

• змінами тенденцій у платіжному балансі (активізація імпортерів,

які формують великий попит на кредити в іноземній валюті);

• структурними зрушеннями в ресурсній базі банків, зокрема, при- скореним зростанням депозитів в іноземній валюті на внутрішньо- му ринку та активним залученням коштів банками на міжнародних фінансових ринках;

• більш привабливими відсотковими ставками за кредитами в інозе- мній валюті порівняно з позиками в гривнях в умовах стабільного обмінного курсу гривні.

35

30

25

20 рівень доларизації у 2005 році

15 рівень доларизації

10 у 2006році

5

0

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12

місяці

Рис. 2.10. Динаміка рівня доларизації у 2005-2006 рр.

Високі темпи кредитування в 2006 р. пояснюються насамперед активізацією кредитування фізичних осіб, обсяг кредитів яких збіль- шився в 2,34 раза – до 77,6 млрд. грн. Обсяги кредитів, наданих юри- дичним особам, зросли на 52,1 % – до 165,2 млрд. грн. У строковому розрізі позитивним є збільшення довгострокових кредитів на 81,7 % – до 155,2 млрд. грн., питома вага яких у загальному обсязі наданих кредитів з початку року збільшилася з 60,3 до 63,9 %. У 2006 р. банки значно активізували надання інших послуг, які за своєю економічною суттю мають певні ознаки кредитних операцій. Зокрема, обсяги фі- нансового лізингу збільшилися на 27,7 % – до 247,3 млн. грн., а обсяги коштів, наданих за факторинговими операціями, – на 86,7 % – до 783,2 млн. грн.

Позитивна динаміка кредитних вкладень була зафіксована на фо- ні тенденції до зменшення вартості позик – середньозважена ставка за кредитами в національній валюті зменшилася з 16,4 річних у грудні

2005 р. до 15,1 % річних у грудні 2006 р. Середньозважена процентна ставка за кредитами в іноземній валюті в умовах більш високого по-

питу на такі кредити зменшувалася меншими темпами – з 11,7 % річ- них до 11,5 % річних. Інтегральна відсоткова ставка за кредитами зменшилася з 14,6 % річних до 13,7 %.

Середньозважена процентна ставка за депозитами в національній валюті упродовж року була підпорядкована загальній тенденції до по- ступового зменшення, хоча і мала в окремі періоди певні коливання.

Упродовж року вона знизилася з 8,1 % річних (у грудні 2005 р.) до 7,9 % річних у грудні 2006 р. В умовах відсутності упродовж три- валого часу у банків проблем із ресурсами в іноземній валюті серед- ньозважена ставка за депозитами в іноземній валюті впродовж року мала сталу тенденцію до зниження, зменшившись з 6,9 до 6,1 %. Інте- гральна відсоткова ставка за депозитами знизилася з 7,7 до 7,2 %.

18

16

14 ставки за кредитами

12 економіку в нацвалюті

10

8

6 ставки за депозитами

4 в нацвалюті

2

0

Рис. 2.11. Динаміка середньозважених процентних ставок за кредитами та депозитами

Таким чином, Національний банк України проводить грошово- кредитну політику, спрямовану на забезпечення стабільності націона- льної грошової одиниці. З цією метою здійснюється регулювання грошової пропозиції через використання всього спектра монетарних інструментів та механізмів таким чином, щоб повністю задовольнити попит економіки на гроші та не створити монетарних ризиків для ди- наміки цін.

На підставі макроекономічних прогнозів уряду з урахуванням усіх трьох складових формування попиту на гроші (реального зрос- тання економіки, цінового чинника та змін у швидкості обертання грошей) очікується, що темпи зростання грошової маси в 2007 р. ста- новитимуть 28-33 %.

Під час реалізації грошово-кредитної політики, яка відбувається в результаті послідовного впровадження Національним банком меха- нізмів регулювання грошової маси в обігу, підтримки її обсягу на рів- ні, який би не провокував розкручування інфляційної спіралі та

не створював тиску на валютний сегмент ринку. Робити висновок

про жорсткість або м’якість монетарної політики Національного бан- ку не можна, орієнтуючись лише на показники зростання первинної емісії та її спрямованість.

Ефективність проведення монетарної політики в Україні постійно аналізується науковцями і висвітлюється в засобах масової інформації з діаметрально протилежною оцінкою. Особливо популярною є теза, що всі проблеми економіки можна розв’язати за допомогою грошово- кредитної політики. Для цього, мовляв, необхідно лише:

• надавати більше довгострокових кредитів під низькі процентні ста-

вки без урахування рівня інфляції;

• Національному банку здійснювати додаткову емісію грошей для забезпечення необхідних обсягів дешевих кредитів, тобто проводи- ти рефінансування банків задля рефінансування.

Саме таким чином бачимо вирішення питання щодо підвищення рівня монетизації економіки України, тобто насичення економіки грошима.

Ця позиція мотивується в основному тим, що за період створення національної банківської системи України було втрачено грошову ма- су в значних обсягах, тому її необхідно відновити. Але така позиція не враховує багатьох аспектів, зокрема того, що в Україні, як і в усіх кра- їнах колишнього Радянського Союзу, обмінний курс національних ва- лют був суттєво нижчим, ніж паритет цін.

Основна причина цього – неготовність економіки колишнього

СРСР та згодом незалежних країн до зняття бар’єрів для надходження іноземних товарів і неможливість виготовляти належну за якістю віт- чизняну продукцію.

Обвал обмінного курсу був основною причиною зменшення гро-

шової маси як через канал стимулювання попиту на іноземну валюту

з метою збереження накопичень, так і за рахунок гіперінфляції. Змен- шення обсягів грошової маси відбулося через непристосованість еко- номіки України до функціонування в принципово нових економічних умовах, а не внаслідок обмежувальних дій, пов’язаних із монетарною політикою.

Аналіз показників рівня монетизації в країнах, що стали на шлях ринкових перетворень, у тому числі й в Україні, свідчить про те, що обсяги емісії грошей не є основним джерелом монетизації економіки.

Рівень монетизації підвищується лише в міру забезпечення ціно- вої стабільності. Таким чином, лише заходи щодо забезпечення ціно- вої стабільності дають змогу вирішувати питання надходження гро- шей в економіку.

Враховуючи національні особливості розвитку вітчизняної еко- номіки, важливими напрямками розв’язання проблеми доларизації в Україні, на нашу думку, можуть бути:

• удосконалення державної економічної політики, яка має ґрунтува- тися на макроекономічній збалансованості, продовженні та завер- шенні структурних реформ, узгодженості монетарної та бюджетної політики, зниженні та утриманні низьких темпів інфляції, змен- шенні рівня бюджетного дефіциту, виваженій політиці державних запозичень тощо;

• скорочення дефіциту платіжного балансу (який нині покривається за рахунок надходження іноземного капіталу) шляхом розробки та реалізації ефективної стратегії розвитку, орієнтованої на диверси- фікований експорт сільськогосподарської та промислової продукції з високим ступенем обробки;

• стимулювання розвитку фінансових ринків, передусім, ринку дер- жавних цінних паперів, деномінованих у національній валюті, та підвищення ефективності внутрішньої платіжної системи;

• розширення меж коридору валютного курсу гривні щодо США з подальшою середньостроковою перспективою переходу до ре- жиму плаваючого курсоутворення;

• запровадження відповідних норм пруденційного нагляду, які спри- яли б підвищенню відповідальності банків за взяті на себе ризики, усуненню наявних строкових і валютних дисбалансів у банківській системі. У цьому аспекті, на нашу думку, доцільно розглянути мо- жливість посилення ролі обов’язкових економічних нормативів, ре- зервних вимог і валютного регулювання у вирішенні проблеми до- ларизації економіки.

Комплексне застосування зазначених заходів дасть змогу знизити рівень доларизації в Україні, мінімізувати можливі негативні наслідки процесів фінансової лібералізації та забезпечити добровільне надання переваги суб’єктами економіки національній валюті.