Банківські кризи

Банківські кризи залежно від їх масштабу та ступеня дестабілі-

зуючого впливу на економіку можна поділити на три типи:

• діючі на макроекономічному рівні;

• розповсюджуються на мікроекономічний рівень;

• характеризуються повномасштабною бюджетно-фінансовою деста- білізацією, що призводить до високої інфляції та демонетизації економіки.

Криза має прояв як в умовах складної ситуації в економіці, так і в період її гармонійного розвитку, носить стихійний характер або може бути передбачуваною на підставі розрахунків.

Слід зазначити, що попередження кризових явищ в економіці є одним із пріоритетних напрямків забезпечення економічної безпеки. Важливе практичне значення мають дослідження, пов’язані з розроб- кою системи комплексного моніторингу фінансового сектора, яка призначена для оцінки його стійкості та прогнозування ризику на- стання валютно-фінансової кризи [61].

У запобіганні банківських криз ключову роль відіграє своєчасна діагностика стану банківської системи та визначення вірогідності ви- никнення банківських криз. Щодо питання в тому, яку методику доці-

льно використовувати для зазначених цілей, свої рекомендації дають експерти МВФ та Всесвітнього банку [97].

В останні два десятиріччя у розвитку світової економіки чітко простежуються дві тенденції: глобалізація та зростання нестабільнос- ті. Особливо яскраво вони спостерігаються в банківському секторі економіки. який найбільше реагує на зовнішні зміни.

З кінця 1970-х років до цього часу більше ніж в 70 країнах світу, включаючи і розвинені країни, країни, що розвиваються, та з перехідною економікою відбувалися системні банківські кризи.

(1997 р.). Руйнівні кризи були відмічені у більшості країн Латинської Америки (в Аргентині, Коста-Ріці, Мексиці – три кризи, в Бразилії, Ве- несуелі, Чилі, у країнах Південно-Східної Азії (1980-1990 рр.), практич- но в усіх африканських країнах. Усі країни з перехідною економікою (Росія в 1998 р., Грузія в 1998 р., Україна в 1998 та 2004 рр.) також пост- раждали від системної банківської кризи (додаток А).

Класичне визначення ідентифікує його з тривалим періодом не- ймовірно низького рівня економічної активності. [8, с. 674.] У випадку банківської кризи мова повинна йти про тривалий період неймовірно низького рівня економічної діяльності банків.

Існує декілька характеристик системної банківської кризи. У ціло- му таку кризу можна визначити як стрімке і масштабне (на думку спе- ціалістів Всесвітнього банку, не менше 2 % національного доходу) по- гіршення якості банківських активів під впливом негативних чинників макроекономічного, інституціонального, регулятивного характеру. Системна банківська криза являє собою неспроможність значної кіль- кості банківських установ і банківської системи в цілому здійснювати базові операції – розрахунки і трансформації заощаджень в інвестиції.

Банкрутство банків, які наносили значні економічні і соціальні зби-

тки, відбувалося і в XIX столітті, однак із системною банківською кри-

зою західні країни вперше зіткнулися тільки в 30-ті роки. Тоді проблеми в банківському секторі стали наслідком загальної кризи економіки, со- ціальних і політичних інституцій. З метою виходу із складної ситуації та уникнення системних банківських криз у розвинених країнах створе- на складна система регулювання. Вона містить: спеціальну законодавчу базу, яка регламентує в першу чергу питання банкрутства та ліквідації; наглядові органи, які забезпечують зниження ризику банківських опе- рацій частково шляхом обмеження конкуренції; інститут “кредитора в останній інстанції”.

Вивчення банківських криз у ретроспективі в усьому світі пока-

зало, що сценарії розвитку кризових явищ у банківських системах є настільки різноманітними, що не підлягають якій-небудь спрощеній

класифікації.

У 1997 році Міжнародний банк розрахунків розв’язав проблему ідентифікації банківської кризи. За визначенням МБР, можна вважати, що банківська криза відбулася, якщо в країні спостерігається прояв хоча б одного з чотирьох факторів:

• проблемні активи банків становлять більше 2 % ВВП країни;

• сума коштів, необхідних для порятунку банківської системи, пере-

вищує 2 % ВВП;

• у банківському секторі націоналізація набула масового характеру, банківські депозити заморожені, а влада вводить “банківські кані- кули”;

• Центральний банк гарантує виплати населенню за всіма банківсь-

кими депозитами, не забезпечуючи своїх гарантій матеріально [96].

Слід зрозуміти, що банкрутство навіть декількох банків не може бути ознакою системної банківської кризи. Наприклад, у США в пері- од із січня 2000 по липень 2005 р. збанкрутувало тільки 32 банки, в той час як протягом 90-х років Федеральною корпорацією страху- вання депозитів (ФКСД) було зареєстровано 925 банкрутств, а це від- повідало приблизно 10 % всіх банків-членів ФКСД на кінець

2000 року. При цьому ФСКД не бачить жодної проблеми, тому що бі- льше 95 % справ про банкрутство інститутів, яким дозволено прийма- ти депозити від населення, в США закінчуються поглинанням. Саме так працює їхня система, так відбувається конкурентний відбір, який без банкрутств фізично неможливий.

Класично вважається, що криза в банківській системі може вини- кнути лише з двох причин: через різке зниження вартості активів або через проблемну заборгованість, що накопичилась. Обидві причини,

особливо перша, мають під собою макроекономічне підґрунтя.

Практика останніх років свідчить, що кризові явища на ринках, що розвиваються, в основному відбуваються через різке зниження вартості банківських активів.

Банківська криза в Аргентині розпочалася з девальвації песо. Курс аргентинської валюти за 2002 рік знизився щодо основних ВКВ у чотири рази. Після стрімкої девальвації песо на ринку державних зобов’язань відбувся відплив нерезидентів, і уряд, втративши джерело фінансування дефіциту, оголосив дефолт. Населення розпочало масо- ве вилучення заощаджень, повернення яких банки забезпечити не

змогли. Основною причиною неплатоспроможності банків була та, що велика питома вага активів банків знаходилася в державних зобов’язаннях. Крім того, частину активів банківських установ було номіновано в песо, вартість якого стрімко падала.

В Японії розвиток банківської кризи не підпадав під класичний сценарій для розвинених країн. Унікальність японської банківської кризи 90-х років полягала в тому, що за своєю природою вона відда- лено нагадувала те, що можна було спостерігати на ринках, які розви- ваються. Криза розпочалася через зниження вартості активів японсь- ких банків, причиною чого стала тотальна дефляція через приплив грошей в країну, відбулося падіння цін на нерухомість.

Починаючи з 90-х років Банк Японії дотримується політики ну-

льової облікової ставки. Така політика виправдана дефляцією, що час від часу проявляється в цій країні. Депозитні ставки на внутрішньому

ринку в єнах є дуже низькими і часто не перевищують 1 %, тому в Японії створено сприятливі умови для корпоративних позичальни- ків. Однак за цим прихована можливість економічної катастрофи, ви- кликана рецесією японської економіки внаслідок дефляції. Як резуль- тат, до 1998 року в Японії сума проблемних банківських кредитів ста- новила більше 12 % ВВП, тому з 21 найбільших банків трьом довело- ся збанкрутувати. Збанкрутіла також одна із чотирьох найбільших ін- вестиційних компаній та одна середня за розміром страхової компанії.

Незважаючи на те, що банківські кризи є продуктом нестабільних макроекономічних показників, вони самі по собі виступають каталізато- рами негативних процесів в економіці. Це підтверджують дослідження, проведені МВФ. Зокрема, після спостереження протягом 25 років за ба- нківськими кризами і вивчення 117 епізодів таких криз, експерти МВФ дійшли до висновку, що в середньому банківська криза системного пла- ну для країни, що розвивається, обходиться в 10 % ВВП. Коли відбува- ється криза, ще приблизно на один-два роки після неї економіка втрачає надійне джерело фінансування.

Схожі результати отримані ФКСД за результатами спільних дослі- джень із Банком Англії, які проводилися щодо 33 банківських криз, що спостерігалися в період з 1977 по 2004 рік (сюди увійшли всі банківські кризи, за винятком Аргентини 2002-2004 рр.). За даними ФКСД і Банку

Англії, середня тривалість банківської кризи становила 4,3 року. Най-

більш тривалою була криза, зафіксована в Японії, яка розпочалася в

1992 році і продовжується до цього часу, що було вже зазначено вище. Друге місце в сумарному рейтингу посіла Іспанія, де остання банківсь- ка криза тривала дев’ять років – з 1977 по 1985 рік. На ринках, що роз- виваються, тривалість кризи не перевищувала три роки.

Слід зазначити, що в 21 кризі з 33 брав участь Центральний банк, намагаючись локалізувати катастрофічні наслідки, включаючи меха- нізм рефінансування. У 22 випадках з 33 уряди надавали нічим не за- безпечені гарантії на збереження банківських депозитів. Крім того,

23 із 33 криз тісно перепліталися з девальвацією національних валют до основних ВКВ.

між виданими кредитами і розміром ВВП перевищувало 40 %.

Особливу зацікавленість викликають втрати від банківських криз. За дослідженнями, у середньому темпи зростання ВВП під час банків- ської кризи зменшуються на 7,1 % у порівнянні із середньорічними темпами зростання цього показника в передкризові десять років.

Доцільно звернути увагу на розроблені ФКСД у 80-ті роки заходи щодо боротьби з банківськими кризами на підставі побудови матриці, в рамках якої вирішується будь-яка проблема, пов’язана з банкрутст- вом банку (табл. 1.1).

Матриця катастроф

Таблиця 1.1

Невирішені проблеми Банківський статус без змін Банківський статус змінюється Банк підлягає ліквідації Вирішення проблеми в рамках приватного сектора Банк вирішує проблеми за рахунок коштів акціонерів Банк поглинається більш вдалим конкурентом

– Вирішення проблеми за допомогою уряду Банк отримує додаткове фінансування

під гарантії уряду Регулятор допомагає знайти банк, зацікавлений у придбанні невдалого колеги

– Вирішення проблеми урядом Банк отримує додаткове фінансування від уряду Банк підлягає націоналізації Банк ліквідують

Банк, який потрапив до матриці катастроф із заздалегідь проду- маними етапами, може підлягати ліквідації тільки на останньому ета- пі, коли в ситуацію втручається держава. Спочатку вирішення про- блем банківським установам пропонують в рамках приватного секто- ра. Якщо це не вдається, банк може розраховувати на підтримку уря- ду. Залежно від глибини кризи уряд приймає відповідне рішення: від рефінансування банку під гарантії держави до його націоналізації. До ліквідації і реалізації механізму страхових гарантій за внесками вдаються лише у виняткових випадках, коли кризовий банк не погли- нув жодний з учасників ринку, коли урядове рефінансування не допо- магає реструктурувати поточні зобов’язання. Вважається, що матриця від ФСКД забезпечує повний імунітет економіці країни від банківсь- ких криз. У рамках матриць діють системи органів монетарної влади багатьох країн, але врятувати свої банки від системної кризи вдається не всім, адже в середньому на ліквідацію масштабної банківської кризи потрібно витратити близько 17 % річного ВВП, але не всі центральні банки мають у своєму розпорядженні такі ресурси, не говорячи вже про доцільність їх витрачання.

Таким чином, можна говорити про те, що системних банківських криз не буває без погіршення макроекономічних показників і помилок

в економічному регулюванні з боку монетарної влади. Відмінність розвинених ринків від ринків, що розвиваються, полягає лише в тому, що центральні банки розвинених країн вже мають налагоджену сис- тему реагування на кризові явища в банківському середовищі. Центральні банки ринків, що розвиваються, ще не навчилися проти- стояти навіть фінансовим кризам загального плану.

Слід зазначити, що вибір стратегії для управління систематичною кризою повинна бути пристосована до специфічних умов країни. Спе- цифічні фактори країни включають причини кризи, макроекономічні умови та перспективи країни, фінансову позицію в банківській систе- мі, ризик внутрішнього та зовнішнього поширення та доступність ін- струментів вирішення.

До специфічних факторів країни входять:

• форми власності в банківській системі та економічному секторі;

• кадрові труднощі;

• юридичні, регулятивні, судові та адміністративні рамки;

• традиції прозорості;

• політична узгодженість і якість керівництва.

Зазначені фактори впливатимуть на темп та успіх стратегій у розв’язанні кризи.

Останніми роками у світовій практиці з’явилося два діаметрально протилежних приклади. Банківські кризи виникли в країнах зі слаб- кою банківською системою, де банківська діяльність побудована на залежності від курсу національної валюти, при цьому уряд має досить широку низку інструментів вирішення кризи. Азіатська криза здебі- льшого відобразила такі умови. На відміну від цього, кризи з’явилися там, де банківські системи були відносно фінансово стабільними, до- ларизованими, але при цьому уряд мав обмежені інструменти вирі-

шення. Останні кризи у країнах Латинської Америки відображають саме ці умови [112].

Виходячи із вищезазначеного, можна спрогнозувати, що майбут-

ні банківські кризи можуть виникати в сукупності за двома вищенаве- деними ситуаціями, тому є можливість розробки стратегій управління кризою, адаптованою до місцевих умов економічного розвитку.

На наш погляд, будь-яка стратегія для управління систематичною банківською кризою повинна включати три окремих, але взаємо-

пов’язаних компоненти:

1. Перший і найбільш терміновий компонент пов’язаний із гострою кризою ліквідності. Грошові зобов’язання банківської системи по-

винні бути стабілізовані, стримуючи вилучення депозитів та скоро-

чення міжбанківських кредитних ліній, відновлюючи довіру до ба-

нків та захищаючи системи платежу від підриву.

2. Другий компонент – це ліквідація некредитоспроможних та нежит- тєздатних банків із системи та відновлення банківської системи до фінансової стабільності та прибутковості.

3. Третій компонент зосереджується на реорганізації NPLs та опера-

ційній реструктуризації банківських позичальників.

Зазначені компоненти тісно пов’язані один з одним, їх виконання повинно бути ретельно узгодженим. Стадія стримування кризи, що зупиняє відтік депозитів та стабілізує плани на майбутнє, має пріори- тет. Ці заходи дають владним органам управління час проаналізувати причини кризи та розробити відповідну стратегію. Проте якнайшвид- ше увага повинна бути зосереджена на розробці та впровадженні стратегії для реабілітації фінансової системи. Минулі кризи перекон- ливо свідчать про спрямування фінансової реабілітації як на банківсь- ку реструктуризацію, так і на реорганізацію корпоративного сектора.

При вирішенні проблем виникнення систематичних банківських

криз, на наш погляд, доцільно розглядати систему показників, що ха- рактеризують ефективність фінансових систем, які враховують також і розвиток банківського сектора (табл. 1.2).

Незважаючи на походження, систематична криза вперше виникає як проблема ліквідності в деяких або в усіх банках. Великі кредитори, як зарубіжні, так і вітчизняні, зазвичай перші виходять із банківської системи. Кредитори можуть відмовитися від ліній кредитування, а вкладники анулювати рахунки. Як тільки стає відомо про відтік з банківської системи грошових потоків, менші вкладники йдуть слі- дом. Дуже великі суми можуть рухатися за години, і якщо не зупини- ти зазначений процес, такі переходи можуть спричинити кризу функ- ціонування системи платежів.

Втрата ліквідності та депозитів є симптомами проблем, що ле- жать в основі, але не обов’язково сигналізують про систематичну бан- ківську кризу.

Керівництво повинно зробити швидку оцінку відтоку депозитів, що відтворює занепокоєння щодо платоспроможності окремих уста- нов, стабільності банківської системи або всього економічного прос- тору держави. Зазначена оцінка трудомістка, бо надійна інформація недостатня та швидко застаріває. Діючий центральний банк та ринко- ва інформація будуть надавати деякі ідеї щодо розміру загальних зби- тків у банківській системі. Така інформація також буде свідченням того, чи є вилучення депозитів відображенням трансформації до якос- ті всередині банківської системи або за її межами.

Показники ефективності фінансових систем

Таблиця 1.2

Показники Характеристика ознак показника Юридична та правова основа - визначення права на власність та договірне право;

- ринкові угоди, що легко застосовуються на практиці;

- можливість забезпечувати і користуватися гарантіями;

- ґрунтовно розроблене законодавство про банкрутство Звітність,

відкритість

та прозорість - практика оцінки позики, класифікації активів та дотримання положень угод,

що ґрунтуються на ефективній оцінці партнерів;

- ефективні і постійно діючі механізми аудиторської перевірки;

- інформація про кредитоспроможність фінансових інституцій;

- своєчасне публікування відповідних зведених фінансових даних;

- наявність об’єктивної інформації про можливості кредитування або оцінки кредитоспроможності Контроль з боку зацікав- лених сторін та інституцій- не управління - вимоги щодо адекватності капіталу, сумірні з ризиком;

- заміна керівництва в разі незадовільної діяльності;

- частка активів банківської системи у розпорядженні фінансових установ державного сектора Органи регулювання та нагляду - незалежний від політичного втручання у здійснення повсякденного контролю;

- повноваження щодо забезпечення прозорості, стягнення штрафів;

- належні ресурси для укомплектування штатів, навчання, відшкодування;

- здійснення контролю на консолідованій основі;

- надання інформації іншим наглядовим органам;

- перевірка інформації про правління ризиком, системи внутрішнього контролю та якість активів шляхом регулярного інспектування або здійснення зовнішніх аудитів;

- дотримання норм, установлених міжнародними консультативними органами;

- заходи щодо запобігання виникненню ризиків;

- оцінка систем управління ризиками;

- кредитування споріднених осіб;

- виникнення ризику та концентрація позик Структура ринку - фінансовий сектор, відкритий для кваліфікованих нових учасників,

в тому числі зарубіжних;

- участь іноземних учасників в управлінні загальними активами;

- показники концентрації фінансового сектора;

- ліквідні міжбанківські кошти та ринки капіталу;

- регулювання, що дозволяє задіяти весь комплекс фінансових інструментів;

- ефективні і дієздатні системи платежів та розрахунків;

- посилений нагляд за якістю активів та адекватністю капіталу з огляду на різкі зміни вартості активів;

- стратегія визначення фінансової неспроможності Схема системи мінімального соціального захисту - прозоре, але не приховане страхування вкладів, яке оплачують банки,

спрямоване передусім на захист дрібних вкладників;

- належний розподіл збитків поміж учасниками підприємницької діяльності;

- сувора відповідальність за використання громадських коштів

Слід зазначити, що банківська криза стає систематичною, коли кредитори не в змозі відрізнити життєздатні банки від нежиттєздат- них, а впевненість у загальній стабільності системи стає під питанням.

Головним пріоритетом на ранніх стадіях систематичної кризи є стабілізація грошових зобов’язань банківської системи, призупинення відтоку вкладників та кредиторів. Незалежно від причин кризи пер- шим кроком доцільно вважати забезпечення достатньої ліквідності банківської системи з метою захисту системи платежів, надання кері- вництву часу встановити причини кризи та побудувати відповідну по- літику реагування. Варіанти вибору повинні включати комбінацію за- хисту кредиторів, особливо депозиторів, попереднє закриття неплато- спроможних банків та прийняття всеохоплюючого пакета стабілізації макроекономіки. Якщо ці заходи невдалі, або якщо допоміжні засоби ліквідності обмежені високим рівнем доларизації та неможливістю

стерилізувати вливання ліквідності, керівництво змушене буде вжити адміністративні заходи, щоб зупинити відтік депозитів, наприклад, та- ких, як обмеження в ліквідності депозитів, повне заморожування де- позитів або капітальний контроль. Такі адміністративні заходи мо- жуть спричинити великий підрив економіки, тому вони повинні роз- глядатися як остання надія, якщо всі інші заходи зазнають невдачі.

Слід зазначити, що підтримка ліквідності може спричинити сер- йозний тиск на ціни та на валютний курс. Відповідно до цього центральний банк повинен застосовувати доступні грошові інструме- нти, щоб стерилізувати зростання в основних грошах. Напруження грошової політики може бути результатом підвищення внутрішніх процентних ставок. Ці ставки потрібно знизити якнайшвидше, бо ви- сокі ставки протягом тривалих періодів зашкоджують банківським по-

зичальникам та банкам, а також призведуть до політичної критики.

Оскільки центральний банк держави забезпечує вагомий вплив на підтримку ліквідності банківської системи, то в умовах банківської кризи він у першу чергу повинен забезпечити неліквідні банки необ- хідними ресурсами, тоді як керівництво встановлює причини кризи, відповідно реагує та починає виконувати дії для роботи з неплато- спроможними банками.

Підтримка може бути надана за допомогою багатьох фінансових ін- струментів, включаючи постійні обмеження у вимогах до резерву, до- ступ до можливості овердрафту та дисконтних вікон, відкритих ринко- вих операцій та таких інструментів, як репо та зворотні репо. Проте кри- терії для забезпечення такої підтримки повинні однаково стосуватися всіх банків у системі, а правила для забезпечення такої підтримки пови-

нні бути прозорими. Розрізнення між банками тільки викличе сумніви та

може погіршити довіру депозиторів. У високодоларизованих економіках здатність центрального банку надавати ліквідну підтримку обмежується рівнем міжнародних резервів, тому може виникнути потреба у застосу- ванні агресивних заходів щодо банківського втручання та розв’язання.

У високодоларизованих економіках потрібно розглядати особливі фактори виходу із банківської кризи. Відсутність LOLR робить дола- ризовані системи більш схильними до відтоку грошових потоків, що затрудняє процес призупинення банківської кризи. Відтік коштів здій- снюється через заздалегідь підготовлені кредитні лінії та сектор іно- земних банків. Ці заходи можуть бути корисними у випадку негараз- дів невеликого банківського сектора, але неефективними у випадку систематичних витікань.

У високодоларизованих економіках обмеження в ліквідній під-

тримці та у захисті депозитора зроблять адміністративні заходи більш імовірними. Ці заходи включають сек’юритизацію банківських гро-

шових зобов’язань або обмеження щодо повернення депозитів. Номі-

нальні втрати депозиторів повинні розглядатися тільки як останній рятівний засіб, якщо всі інші варіанти не можуть бути впроваджені або були невдалими, так як після номінальних втрат будь-яке повтор- не втручання у фінансову систему буде ускладнено.

Вирішальним аспектом в управлінні процесом реструктуризації є визначення життєздатності банку. Фінансові звіти та майнові цінності часто викривлюють дійсний стан справ у банку під час кризи, тим са- мим затрудняється визначення фінансового положення банку. При та- ких обставинах життєздатність повинна визначатися за допомогою дослідження двох вирішальних факторів.

По-перше, банк повинен розробити середньостроковий бізнес-

план та планування руху грошової готівки. Цей план повинен бути за- снований на реальних припущеннях, показувати майбутню прибутко- вість та середньострокову фінансову спроможність банку.

По-друге, акціонери повинні бути фінансово стабільними, так як у разі невиконання прогнозованих даних бізнес-плану вони повинні прийняти виправні заходи за рахунок власних коштів.

Таким чином, систематична банківська криза відображає втрати як банків, так і їх позичальників. Тому витрати повинні бути відповід- но розподілені між акціонерами, вкладниками, кредиторами та плат- никами податків. Так як процес розподілу видатків серед різних аген- тів є рішенням як політичним, так і технічним, то виникає потреба в детальному обговоренні проекту стратегії. Цей процес значно тру- домісткий, бо визначити збитки надзвичайно важко, тому що NPLs не

мають ніякої чіткої ринкової вартості, а розмір збитків постійно

змінюється відповідно до змін у діловому середовищі. Щоб адресува-

ти ці підсумки, необхідні скоординовані дії політичного управління.

У світлі виявлених тенденцій можна сказати, що Україна просу- вається у правильному напрямі, останні ініціативи Національного ба- нку України щодо можливої перереєстрації найбільших банків країни в акціонерні товариства відкритого типу сприятимуть більшій прозо- рості національної банківської системи, що є певним синонімом на- дійності. Слід офіційно визнати, що система страхування вкладів гро- мадян не є абсолютною запорукою надійності банківської системи, тому краще попереджувати кризи, ніж потім усувати їх наслідки.