Висновок

У Законі України «Про безпечність та якість харчових продуктів» відсутній термін «маркування». З огляду на положення ч. 3 ст. 1 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року, що ухвалює приведення у відповідність законоположень держав—членів про етикетування та оформлення продовольчих товарів, а також про їх рекламу, «етикетування» — усі дані, характеристики, марка виробника або торговельна марка, зображення або символи, що відносяться до визначеного виду продовольчих товарів і в якийсь спосіб розміщені на упаковці, в документі, на поверхні, етикетці, біржовому кільці або замку, а також супроводжують цей вид продовольчих товарів і відносяться до цього виду продовольчих товарів.
Було б доцільно доповнити ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» відповідним визначенням.
Порівняння вимог європейського та національного законодавства щодо умов, за яких харчовий продукт вважається неправильно маркованим, свідчить, що в Директиві Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року такі умови більш конкретизовані. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» харчовий продукт вважається неправильно маркованим, якщо етикетка підроблена або вводить в оману; у той час як вказана Директива визначає конкретні умови, які сприяють обману покупця, а саме: завдяки якості продовольчого товару, особливо його виду, ідентичності, стану, складовим, кількості, стійкості (при зберіганні), походженню і способу виготовлення або одержання; завдяки даним про дію або властивості, яких продовольчий товар не має; завдяки повідомленню, що продовольчий товар має особливі властивості, хоча всі порівнянні продовольчі товари мають однакові властивості (п.(а) ч. 1 ст. 2). Беручи до уваги оціночний характер визначення «вводити в оману», яке може включати безліч суб’єктивних факторів, необхідно доповнити визначення поняття неправильно маркованого харчового продукту конкретними умовами введення в оману, відповідно до п.(а) ч.
1 ст. 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року, що ухвалює приведення у відповідність законоположень держав—членів про етикетування та оформлення продовольчих товарів, а також про їх рекламу.
Порівняння вимог щодо обов’язкових даних, які мають бути вказані при маркуванні, свідчить, що у ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» враховано не всі обов’язкові вимоги до маркування, визначені ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року. Так, у вказаному Законі вжито термін «назва харчового продукту» (пп. 1), у той час як у Директиві йдеться про «торговельне найменування» (пп. 1). Беручи до уваги, що назва харчового продукту значно ширше за своїм змістом, ніж торговельне найменування, вважається за доцільне викласти пп. 1 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» в редакції «торговельне найменування».
У ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» у п. 4 до обов’язкових вимог віднесено вказання складу харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві. Ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року у пп. 2 та 3 відносить до відповідних вимог список інгредієнтів та кількість визначених інгредієнтів або класів інгредієнтів, у відповідності до статті 7. Згідно вимог ч. 4 вказаної статті кількість, що повинна бути зазначеною як процентне число, відповідає кількості інгредієнта/інгредієнтів у момент його обробки. Однак для визначених продовольчих товарів положення Спільноти можуть передбачити виключення з цього принципу. Відповідно до положень ч. 2 цієї ж статті зазначення даних про використану кількість інгредієнта або класу інгредієнтів при виготовленні або готуванні продовольчого товару, є обов’язковим, якщо відповідний інгредієнт або клас інгредієнтів згадано у торговельному найменуванні або звичайно зв’язується споживачем з цим торговельним найменуванням, або якщо відповідний інгредієнт або клас інгредієнтів на етикетці виділено словами, малюнками або графічним зображенням, або якщо відповідний інгредієнт або клас інгредієнтів має істотне значення для характеристики продовольчого товару і є відмітною відмінністю від інших виробів, з якими воно може бути переплутане на підставі його найменування або його зовнішнього вигляду.
Таким чином, у національному законодавстві не враховано вимоги щодо обов’язкового зазначення при маркуванні даних про використану кількість інгредієнта або класу інгредієнтів, що має бути виправлене шляхом внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів».
У ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» не враховано такі обов’язкові вимоги, як зазначення місця походження, якщо у випадку відсутності цих даних ймовірне виникнення введення споживача в оману щодо дійсного походження продовольчих товарів, а також інструкції до застосування, якщо у випадку її відсутності покупець не зможе відповідним чином використовувати продовольчі товари (пп. 8, 9 ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року), що також потребує відповідного редагування ч. 1 ст. 38 вказаного Закону.
У п. 13 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 № 185, не враховано вимоги ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року.
Закон України 31 травня 2007 року № 1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» не містить положень щодо маркування ГМО. Таким чином, у законодавстві України не враховано вимоги ст. 13 Регламенту (ЄС) № 1829/2003 Європейського Парламенту та Ради від 22 вересня 2003 року про генетично модифіковану їжу і харчування, відповідно до якої ГМО для використання у їжі; їжа, що вміщує або складається з ГМО; їжа, вироблена з або що містить інгредієнти, вироблені з ГМО, повинні підлягати наступним конкретним вимогам маркування: (а) де їжа складається з більш ніж одного інгредієнта, слова «генетично модифікована» або «вироблені з генетично модифікованого (назва інгредієнта)» повинні стояти у списку інгредієнтів, що передбачається у статті 6 Директиви 2000/13/ЄС, у круглих скобках зразу ж за інгредієнтом, про який йдеться; (b) де інгредієнт визначається за назвою категорії, слова «містить генетично модифіковані (назва організму)» або «містить (назва інгредієнта), що вироблений з генетично модифікованого (назва організму)» повинні стояти у списку інгредієнтів; (c) де немає списку інгредієнтів, слова «генетично модифікований» або «вироблений з генетично модифікованого (назва організму)» повинні чітко вказуватись на етикетці; (d) індикації, про які міститься посилання у (а) і (b), можуть стояти у примітках до списку інгредієнтів.
У такому випадку вони повинні друкуватись шрифтом принаймні такого самого розміру, що й інгредієнти; (e) де їжа пропонується на продаж кінцевому споживачеві як попередньо не впакований продукт, або як попередньо впакований продукт у маленьких впакуваннях, на яких найбільша поверхня складає менш ніж 10 см2, інформація, що вимагається згідно з цією частиною, повинна бути постійно і видимо виставлена або на дисплеї для продукту, або безпосередньо поруч з ним, або на пакувальному матеріалі, у шрифті, який є достатньо великим, щоб його можна було легко визначити і прочитати. У додаток до вимог маркування, про які йдеться вище, маркування повинно також містити будь-яку характеристику або властивість, як визначено у дозволі, у наступних випадках: (а) де їжа відрізняється від свого звичайного двійника з огляду на такі характеристики: склад; поживна цінність або поживні впливи; заплановане вживання їжі; вказівки щодо здоров’я певних секцій населення; де їжа може викликати етичні і релігійні занепокоєння. У додаток до вимог до маркування, маркування продуктів, які не мають звичайного двійника, повинно містити відповідну інформацію про характер і характе- ристики продуктів, про які йдеться. З огляду на прогалини у національному законодавстві щодо маркування ГМО для використання у їжі; їжі, що вміщує або складається з ГМО; їжі, виробленої з або що містить інгредієнти, вироблені з ГМО, вважається за доцільне доповнити Закон України 31 травня 2007 року № 1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» окремою статтею, яка б враховувала наведені вище вимоги до маркування вказаних продуктів, у відповідності зі ст. 13 Регламенту (ЄС) № 1829/2003 Європейського Парламенту та Ради від 22 вересня 2003 року про генетично модифіковану їжу і харчування. Крім того, положення вказаної статті мають знайти свій розвиток у затвердженому на рівні Кабінету Міністрів України Положенні про маркування маркування ГМО для використання у їжі; їжі, що вміщує або складається з ГМО; їжі, виробленої з або що містить інгредієнти, вироблені з ГМО, в якому чітко б визначалися правові вимоги до означеного маркування.
Проект Закону України «Про м’ясо та м’ясні продукти» (реєстр.
№ 3332 від 15.03.2007 р.), який знаходиться на розгляді у Верховній Раді України, за винятком дуже загального формулювання (ч. 6 ст. 4) «Маркування м’яса, м’ясної сировини та м’ясних продуктів здійснюється з урахуванням вимог законодавства»), не містить ніяких вимог щодо маркування м’яса взагалі і яловичини зокрема. Вважаємо, що вказаний проект має бути доповнений окремою статтею, у якій, у відповідності зі ст. 13 Регламенту Європейського Парламенту й Ради № 1760/2000/ЄС від 17 липня 2000 року про встановлення системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби, та маркування яловичини та продуктів із яловичини і скасування Регламенту Ради № 820/97/ЄС визначалося б, що суб’єкти господарювання, які здійснюють збут яловичини, етикетують її відповідно до наступних положень. Обов’язкова система етикетування забезпечує зв’язок між, з одного боку, ідентифікацією м’ясної туші, задів і кусків м’яса, а, з другого боку, окремою твариною чи, коли цього достатньо для уможливлення перевірки точності інформації на етикетці, групою відповідних тварин. Етикетка містить наступні показання: номер посилання чи код посилання, що забезпечує зв’язок між м’ясом і твариною чи тваринами. Цей номер може бути ідентифікаційним номером окремої тварини, з якої походить яловичина, чи ідентифікаційним номером, який стосується групи тварин; номер затвердження бійні, на якій тварина чи група тварин була забита, і державу, в якій розташована бійня. Напис є таким: «забито в (назва держави) (номер затвердження)»; номер затвердження нарізувально- го цеху, який провів операцію нарізки туші чи групи туш, і державу, в якій розташований цей цех. Напис є таким: «Порізано в: (назва держави) (номер затвердження)». Крім того, держа- ву—члена чи третю країну, де тварина народилася; всі держави—члени чи треті країни, де відбувалося відгодовування; державу—члена чи треті країни, де відбувався забій.

Источник: Гребенюк М.. РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ У ЗАКОНОДАВСТВІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ 2010. 2010

Еще по теме Висновок:

- Европейское право - Зарубежное право - Инвестиционное право Казахстана - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Профессиональные навыки юриста - Римское право - Сравнительное правоведение - Теория и история государства и права - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -

- Антропология - Астрономия - Безопасность жизнедеятельности - Библиотечное дело - Биология - Военное дело - География - Зоология - История - Культурология - Литература - Математика - Медицина - Педагогика - Политология - Право России - Право України - Психология - Религоведение - СМИ и журналистика - Социология - Технические науки - Транспорт - Физика - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Этнография и демография - Юриспруденция - Языкознание -