<<
>>

Еко-маркування

Це питання регулюється Регламентом (ЕЕС)) № 2092/91 від 24 липня 1991 року про органічне виробництво сільськогосподарської продукції та відповідній позначці на сільськогосподарській продукції і продуктах харчування. Вказаний Регламент стосується перелічених нижче продуктів, якщо на таких продуктах позначено або буде позначено факт застосування методу органічного виробництва: технологічно не перероблена сільськогосподарська зернова продукція; також худоба і технологічно не перероблена продукція тваринництва тою мірою, якою в Додатках І і ІІІ цієї Постанови впроваджено засади виробництва та особливі правила перевірки її; технологічно перероблена зернова продукція і технологічно перероблена продукція тваринництва, що призначена для споживання людьми і приготовлена в основному з одного чи більше складників рослинного та (або) тваринного походження; харчові продукти, ба- гатоскладникові харчові продукти і корми.

Національне законодавство

Ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» встановлює наступні вимоги до етикетування харчових продуктів. Забороняється обіг харчових продуктів, етикетування яких не відповідає цьому Закону та відповідним технічним регламентам. Усі харчові продукти, що знаходяться в обігу в Україні, етикетуються державною мовою України та містять у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про: назву харчового продукту; назву та повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей (об’єкта) виробництва, а для імпортованих харчових продуктів — назву, повну адресу і телефон імпортера; кількість нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру (вага, об’ єм або поштучно); склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві; калорійність та поживну цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту; кінцеву дату споживання «Вжити до» або дату виробництва та строк придатності; номер партії виробництва; умови зберігання та використання, якщо харчовий продукт потребує певних умов зберігання та використання для забезпечення його безпечності та якості; застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їх здоров’я при його споживанні. Для деяких категорій харчових продуктів відповідними технічними регламентами можуть встановлюватися специфічні обов’язкові вимоги до етикетування, крім тих, що передбачені у цій статті.

Етикетування нефасованих харчових продуктів здійснюється державною мовою України у порядку, встановленому технічними регламентами для певних харчових продуктів.

Забороняється надавати на етикетці інформацію про дієтичні та функціональні властивості харчового продукту без дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Текст для етикетування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок підлягає обов’язковому затвердженню центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Порядок затвердження тексту для етикетування харчових продуктів для спеціального дієтичного споживання, функціональних харчових продуктів та дієтичних добавок встановлюється центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Етикетки харчових продуктів, на яких використовуються символи, повинні містити тільки такі символи, які були затверджені відповідними міжнародними та регіональними організаціями з питань стандартизації.

Написи на етикетці харчового продукту, що представляють інтерес для споживачів та призначені запобігати шахрайству або відрізняти один харчовий продукт від іншого, такі як «повністю натуральний», «органічний», «оригінальний», «без ГМО» (генетично модифікованих організмів) тощо, та інша інформація, на додаток до тієї, що зазначена у цій статті, підлягає перевірці у порядку, встановленому відповідними нормативно-правовими актами, виданими на виконання цього Закону.

Опис специфічних символів, їх використання та маркування харчових продуктів штриховими кодами здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» харчовий продукт вважається неправильно маркованим, якщо: етикетка підроблена або вводить в оману; харчовий продукт продається під назвою іншого продукту; інформація на етикетці представлена недержавною мовою; харчовий продукт упакований, заповнений у тару або підготовлений таким чином, що це вводить в оману; етикетка харчового продукту не відповідає обов’язковим вимогам цього Закону щодо етикетування харчового продукту; етикетка містить слова, словосполучення або дані, які важко прочитати або зрозуміти звичайному споживачу за звичайних умов використання, показу та продажу товару; харчовий продукт піддавався дозволеній радіоактивній обробці у будь-якій формі з метою збереження та забезпечення безпечності харчового продукту, а інформація про назву та адресу виробника, який здійснив радіоактивну обробку, не зазначена на етикетці згідно з вимогами етикетування, що визначені у цьому Законі, за винятком нефасованого товару, який не має етикеток та інформація стосовно якого повинна супроводжувати обіг, зазначатися у супровідному документі, який засвідчує те, що нефасований харчовий продукт піддавався радіоактивній обробці; новий харчовий продукт — харчовий продукт, включаючи інгредієнти такого харчового продукту, який ще не виходив на споживчий ринок України, тому що цей харчовий продукт: має нову або цілеспрямовано модифіковану первісну молекулярну структуру; містить або складається з генетично модифікованих організмів; виготовлений з, але не містить генетично модифіковані організми; містить або виділений з мікроорганізмів, грибів та водоростей; містить або виділений з рослин та інгредієнтів харчових продуктів, виділених із тварин, за винятком харчових продуктів, включаючи інгредієнти цих харчових продуктів, що отримані за традиційними методами розведення тварин та мають історію безпечного харчового споживання; вироблений шляхом застосовування виробничого процесу, що раніше не використовувався і який може призвести до значних змін у складі та структурі харчових продуктів або інгредієнтів цих харчових продуктів та вплинути на їх поживну цінність, обмін речовин або рівень небезпечних факторів.

Аналізуючи положення законодавства України щодо маркування харчових продуктів, перш за все хотілося б звернути увагу на відсутність в національних правових актах самого терміну «маркування». З огляду на положення ч.3 ст.1 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року, що ухвалює приведення у відповідність законоположень держав—членів про етикетування та оформлення продовольчих товарів, а також про їх рекламу, «етикетування» — усі дані, характеристики, марка виробника або торговельна марка, зображення або символи, що відносяться до визначеного виду продовольчих товарів і в якийсь спосіб розміщені на упаковці, в документі, на поверхні, етикетці, біржовому кільці або замку, а також супроводжують цей вид продовольчих товарів і відносяться до цього виду продовольчих товарів. законодавстві визначення самого терміну вони в основному враховують. Було б доцільно доповнити ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» відповідним визначенням.

Порівняння вимог європейського та національного законодавства щодо умов, за яких харчовий продукт вважається неправильно маркованим, свідчить, що в Директиві Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року такі умови більш конкретизовані. Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» харчовий продукт вважається неправильно маркованим, якщо етикетка підроблена або вводить в оману; у той час як вказана Директива визначає конкретні умови, які сприяють обману покупця, а саме: завдяки якості продовольчого товару, особливо його виду, ідентичності, стану, складовим, кількості, стійкості (при зберіганні), походженню і способу виготовлення або одержання; завдяки даним про дію або властивості, яких продовольчий товар не має; завдяки повідомленню, що продовольчий товар має особливі властивості, хоча всі порівнянні продовольчі товари мають однакові властивості (п.(а) ч. 1 ст. 2). Беручи до уваги оціночний характер визначення «вводити в оману», яке може включати безліч суб’єктивних факторів, необхідно доповнити визначення поняття неправильно маркованого харчового продукту конкретними умовами введення в оману, відповідно до п.(а) ч. 1 ст. 2 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року, що ухвалює приведення у відповідність законоположень держав—членів про етикетування та оформлення продовольчих товарів, а також про їх рекламу.

Порівняння вимог щодо обов’язкових даних, які мають бути вказані при маркуванні, свідчить, що у ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» враховано не всі обов’язкові вимоги до маркування, визначені ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року. Так, у вказаному Законі вжито термін «назва харчового продукту» (пп. 1), у той час як у Директиві йдеться про «торговельне найменування» (пп. 1). Беручи до уваги, що назва харчового продукту значно ширше за своїм змістом, ніж торговельне найменування, вважається за доцільне викласти пп. 1 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» в редакції «торговельне найменування».

Крім того, у ч. 1 ст. 38 вказаного Закону у п. 4 до обов’язкових вимог віднесено вказання складу харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у його виробництві. визначені Ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року у пп. 2 та 3 відносить до відповідних вимог список інгредієнтів та кількість визначених інгредієнтів або класів інгредієнтів, у відповідності до статті 7. Згідно вимог ч. 4 вказаної статті кількість, що повинна бути зазначеною як процентне число, відповідає кількості інгредієнта/інгредієнтів у момент його обробки. Однак для визначених продовольчих товарів положення Спільноти можуть передбачити виключення з цього принципу. Відповідно до положень ч.2 цієї ж статті зазначення даних про використану кількість інгредієнта або класу інгредієнтів при виготовленні або готуванні продовольчого товару, є обов’язковим, якщо відповідний інгредієнт або клас інгредієнтів згадано у торговельному найменуванні або звичайно зв’язується споживачем з цим то- рговельним найменуванням, або якщо відповідний інгредієнт або клас інгредієнтів на етикетці виділено словами, малюнками або графічним зображенням, або якщо відповідний інгредієнт або клас інгредієнтів має істотне значення для характеристики продовольчого товару і є відмітною відмінністю від інших виробів, з якими воно може бути переплутане на підставі його найменування або його зовнішнього вигляду.

Таким чином, у національному законодавстві не враховано вимоги щодо обов’язкового зазначення при маркуванні даних про використану кількість інгредієнта або класу інгредієнтів, що має бути виправлене шляхом внесення відповідних змін до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів».

Необхідно також зазначити, що у ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» не враховано такі обов’язкові вимоги, як зазначення місця походження, якщо у випадку відсутності цих даних ймовірне виникнення введення споживача в оману щодо дійсного походження продовольчих товарів, інструкції до застосування, якщо у випадку її відсутності покупець не зможе відповідним чином використовувати продовольчі товари (пп. 8, 9 ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року), що також потребує відповідного редагування ч. 1 ст. 38 вказаного Закону. Що стосується обов’язкового вказання для напоїв з вмістом алкоголю, що перевищує 1,2 об’ємного відсотка, даних про наявний вміст алкоголю, виражений в об’ємних відсотках (п. 10 ч. 1 ст. 3 Директиви Європейського Парламенту і Ради 2000/13/ЄЕС від 20 березня 2000 року, то вказана норма закріплена у ст. 11 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», тобто вимоги європейського законодавства щодо вказання у маркуванні вмісту алкоголю враховані.

Додамо, що вказані у ч. 1 ст. 38 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» вимоги щодо обов’язкового маркування знайшли свій розвиток у п. 13 Правил роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11.07.2003 № 185, що також потребує внесення відповідних змін.

Аналіз вимог, які містяться у ч. 7 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів», яка визначає, що написи на етикетці харчового продукту, що представляють інтерес для споживачів та призначені запобігати шахрайству або відрізняти один харчовий продукт від іншого, такі як «повністю натуральний», «органічний», «оригінальний», «без ГМО» (генетично модифікованих організмів) тощо, та інша інформація, на додаток до тієї, що зазначена у цій статті, підлягає перевірці у порядку, встановленому відповідними нормативно- правовими актами, виданими на виконання цього Закону, свідчить про високий ступень відповідності положенням законодавства ЄС. Однак необхідно звернути увагу на недостатній рівень розвитку вказаних положень у нормативно-правових актах, виданих на його виконання. Так, з жовтня 2007 року вводиться в дію ДСТУ ISO 21572:2006 «Продукти харчові. Методи аналізу для визначення генетично модифікованих організмів і похідних продуктів. Методи, які ґрунтуються на аналізі білків» (ISO 21572:2004, IDT), який в цілому враховує відповідні положення правових актів ЄС, однак, як вже неодноразово зауважувалося у попередніх розділах, визначення вимог щодо безпеки продуктів харчування не може регулюватися на рівні стандартів. Що ж стосується нещодавно прийнятого законодавчого акту у сфері використання ГМО — Закону України 31 травня 2007 року № 1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів», то в ньому положення щодо маркування ГМО відсутні. Таким чином, у законодавстві України не враховано вимоги ст.13 Регламенту (ЄС) № 1829/2003 Європейського Парламенту та Ради від 22 вересня 2003 року про генетично модифіковану їжу і харчування, відповідно до якої ГМО для використання у їжі; їжа, що вміщує або складається з ГМО; їжа, вироблена з або що містить інгредієнти, вироблені з ГМО, повинні підлягати наступним конкретним вимогам маркування: (a) де їжа складається з більш ніж одного інгредієнта, слова «генетично модифікована» або «вироблені з генетично модифікованого (назва інгредієнта)» повинні стояти у списку інгредієнтів, що передбачається у статті 6 Директиви 2000/13/ЄС, у круглих скобках зразу ж за інгредієнтом, про який йдеться; (b) де інгредієнт визначається за назвою категорії, слова «містить генетично модифіковані (назва організму)» або «містить (назва інгредієнта), що вироблений з генетично модифікованого (назва організму)» повинні стояти у списку інгредієнтів; (c) де немає списку інгредієнтів, слова «генетично модифікований» або «вироблений з генетично модифікованого (назва організму)» повинні чітко вказуватись на етикетці; (d) індикації, про які міститься посилання у (а) і (b), можуть стояти у примітках до списку інгредієнтів. У такому випадку вони повинні друкуватись шрифтом принаймні такого самого розміру, що й інгредієнти; (e) де їжа пропонується на продаж кінцевому споживачеві як попередньо не впакований продукт, або як попередньо впакований продукт у маленьких впакуваннях, на яких найбільша поверхня складає менш ніж 10 см2, інформація, що вимагається згідно з цією частиною, повинна бути постійно і видимо виставлена або на дисплеї для продукту, або безпосередньо поруч з ним, або на пакувальному матеріалі, у шрифті, який є достатньо великим, щоб його можна було легко визначити і прочитати. У додаток до вимог маркування, про які йдеться вище, маркування повинно також містити будь-яку характеристику або властивість, як визначено у дозволі, у наступних випадках: (a) де їжа відрізняється від свого звичайного двійника з огляду на такі характеристики: склад; поживна цінність або поживні впливи; заплановане вживання їжі; вказівки щодо здоров’я певних секцій населення; де їжа може викликати етичні і релігійні занепокоєння. У додаток до вимог до маркування, маркування продуктів, які не мають звичайного двійника, повинно містити відповідну інформацію про характер і характеристики продуктів, про які йдеться.

З огляду на прогалини у національному законодавстві щодо маркування ГМО для використання у їжі; їжі, що вміщує або складається з ГМО; їжі, виробленої з або що містить інгредієнти, вироблені з ГМО, вважається за доцільне доповнити Закон України 31 травня 2007 року № 1103-V «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів» окремою статтею, яка б враховувала наведені вище вимоги до маркування вказаних продуктів, у відповідності зі ст. 13 Регламенту (ЄС) № 1829/2003 Європейського Парламенту та Ради від 22 вересня 2003 року про генетично модифіковану їжу і харчування. Крім того, положення вказаної статті мають знайти свій розвиток у затвердженому на рівні Кабінету Міністрів України Положенні про маркування ГМО для використання у їжі; їжі, що вміщує або складається з ГМО; їжі, виробленої з або що містить інгредієнти, вироблені з ГМО, в якому чітко б визначалися правові вимоги до означеного маркування.

Що стосується маркування продукції з яловичини та телятини, захисту географічних позначень та зазначення походження продуктів харчування та сертифікації особливих характеристик продуктів харчування, то необхідно зазначити, що відповідно до Плану заходів щодо підвищення якості м’ясо-молочної продукції, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 р. № 655-р, поетапне запровадження методу «відстеження» продуктів тваринного походження передбачено завершити у 2008 році (п. 7). Сьогодні ж рівень адаптації у даній сфері до вимог європейського законодавства є недостатнім. Так, наприклад, відповідно до ГСТУ 46.019-2002 «Блоки із м’яса та субпродуктів заморожені. Загальні технічні умови», затверджених наказом Міністерства аграрної політики України від 20 червня 2002 р. № 166, кожну пакувальну одиницю маркирують фарбою, яка не змивається і не має запаху, за допомогою трафарету, штампу, наклеювання етикетки або вкладання під упаковку етикетки (в обгортці з полімерної плівки) із зазначенням: найменування та адреси підприємс- тва-виробника і товарного знаку; найменування, виду та сорту продукції; категорії вгодованості (для потушних та сортових блоків; блоків із односортного знежилованого м’яса); дати заморожування; терміну та умов зберігання; інформаційних даних про харчову та енергетичну цінність; позначення цього стандарту. Тобто вимоги 13 Регламенту Європейського Парламенту й Ради № 1760/2000/ЄС від 17 липня 2000 року про встановлення системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби, та маркування яловичини та продуктів із яловичини і скасування Регламенту Ради № 820/97/ЄС у вказаному документі не враховано.

Сьогодні у сфері правового регулювання якості і безпечності продуктів харчування ведеться активна нормопроектна робота. Однак необхідно зазначити, що проект Закону України «Про м’ясо та м’ясні продукти» (реєстр. № 3332 від 15.03.2007 р.), який знаходиться на розгляді у Верховній Раді України, за винятком дуже загального формулювання (ч. 6 ст. 4) «Маркування м’яса, м’ясної сировини та м’ ясних продуктів здійснюється з урахуванням вимог законодавства»), не містить ніяких вимог щодо маркування м’яса взагалі і яловичини зокрема. Вважаємо, що вказаний проект має бути доповнений окремою статтею, у якій, у відповідності зі ст. 13 Регламенту Європейського Парламенту й Ради № 1760/2000/ЄС від 17 липня 2000 року про встановлення системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби, та маркування яловичини та продуктів із яловичини і скасування Регламенту Ради № 820/97/ЄС визначалося б, що суб’єкти господарювання, які здійснюють збут яловичини, етикетують її відповідно до наступних положень. Обов’язкова система етикетування забезпечує зв’язок між, з одного бо- ку, ідентифікацією м’ясної туші, задів і кусків м’яса, а, з другого боку, окремою твариною чи, коли цього достатньо для уможливлення перевірки точності інформації на етикетці, групою відповідних тварин. Етикетка містить наступні показання: номер посилання чи код посилання, що забезпечує зв’язок між м’ясом і твариною чи тваринами. Цей номер може бути ідентифікаційним номером окремої тварини, з якої походить яловичина, чи ідентифікаційним номером, який стосується групи тварин; номер затвердження бійні, на якій тварина чи група тварин була забита, і державу, в якій розташована бійня. Напис є таким: «забито в (назва держави) (номер затвердження)»; номер затвердження нарізувального цеху, який провів операцію нарізки туші чи групи туш, і державу, в якій розташований цей цех. Напис є таким: «Порізано в: (назва держави) (номер затвердження)». Крім того, державу—члена чи третю країну, де тварина народилася; всі держави—члени чи треті країни, де відбувалося відгодовування; державу—члена чи треті країни, де відбувався забій.

<< | >>
Источник: Гребенюк М.. РЕГУЛЮВАННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ У ЗАКОНОДАВСТВІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА УКРАЇНИ 2010. 2010

Скачать готовые ответы к экзамену, шпаргалки и другие учебные материалы в формате Word Вы можете в основной библиотеке Sci.House

Воспользуйтесь формой поиска

Еко-маркування

релевантные научные источники:
  • Міжнародний маркетинг
    | Ответы к зачету/экзамену | 2017 | Украина | docx | 0.22 Мб
    Умови та чинники виникнення міжнародного маркетингу. Спільні та відмінні риси внутрішнього та міжнародного маркетингу. Етапи розвитку міжнародного маркетингу. Охарактеризуйте основні форми