ВІДНОСИНИ З ТРЕТІМИ КРАЇНАМИ

Цей інститут є дуже специфічним. Він регулюється не тільки Частиною IV Директиви про кредитні установи, а й іншими нормативними актами вторинного законодавства ЄС.

У Директиві про кредитні установи це питання, можна сказати, обмежується відносинами, що складаються в процесі заснування у третіх країнах структурних підрозділів кредитних установ (головний офіс яких знаходиться у державі-члені), та через заснування у державі-члені структурних підрозділів тих кредитних установ, головний офіс яких знаходиться поза межами Співтовариства.

Встановлюється, що до таких підрозділів повинен застосовуватися національний режим. Тобто, до підрозділів кредитних установ, головний офіс яких знаходиться поза межами Співтовариства, не можна застосовувати більш сприятливий режим, ніж до структурних підрозділів кредитних установ, головний офіс яких знаходиться в іншій державі-члені.

Крім цього, можна прослідити, що цей інститут не обмежується лише цим визначенням. Питання відносин з третіми країнами стосуються у більшій мірі питань обміну інформацією з таких суттєвих питань, як:

44 Чи будь-якій іншій зацікавленій особі.

61

—   ліцензування;

—   заходи щодо відновлення платоспроможності та ліквідація;

—   структурні підрозділи;

—   власні кошти;

—   платоспроможність;

—   депозити;

—   транскордонні перекази;

—   пруденційний нагляд;

—   звітність.

У всіх проаналізованих інститутах він відіграє важливу роль, оскільки саме надійне функціонування банківської системи Співтовариства є підґрунтям для подальшого розвитку добробуту єдиної Європи.