Угоди з третіми країнами

Договори між членами Співтовариства за законодавчим оформленням відрізняються від подібних документів, укладених з країнами-нечленами. Проте не можна говорити про баланс інтересів і взаємну вигоду, якщо у країнах Є С вони матимуть пряму дію, а в інших країнах — ні.

1              У 1993 — 1994 pp. три генеральних адвокати зробили висновки на

користь перегляду рішення у справі Маршалл і за визнання горизонтальної

прямої дії директив: Ван Жервен, Джекобе та Ленц у Фачіні Дорі. Справа

С-271/91, Marshall № 2, [1993] ECR 1-4367; справа С-316/93, Vaneetvcld

[1994] ECR I-763.

2              Справа С-106/89, Marleasing SA [1990] ECR I-4135.

3              Справи С-6 та 9/90, Francovich [1991] ECR 1-5357.

4              Справа 87/75, Bresciani [1976] ECR 129, 148-149 (Трабучі АГ) та абзац

22 рішення суду; справа 270/80 1982 ECR 329 at 355 (Розес АГ).

5              Справа 104/81, Hauptzollamt Mainz [1982] ECR 3641.

68

незалежно від того, чи вони спрямовані на запровадження спеціального режиму, який надає більші права третім країнам, ніж Співтовариству1. Критерій для їхнього створення такий самий, що і для договорів Співтовариства2.

Основною у цій проблемі є справа Kupferberg3, у ході розслідування якої доводилося, що податок на вино у Німеччині не міг поширюватися на імпорт з Португалії (до вступу Португалії до ЄС), тому що це порушувало положення Угоди про вільну торгівлю між Співтовариством та Португалією. Виникло питання, чи має відповідне положення щодо Угоди про вільну торгівлю пряму дію у Німеччині. Європейський суд визнав, що ця проблема не може вирішуватися у національному праві кожної з країн ЄС, оскільки бажаним є єдиний підхід в рамках Співтовариства.

Внаслідок цього рішення бізнесмени з країн — нечленів ЄС, які торгували в кордонах Співтовариства, могли розраховувати на дійовіші заходи щодо забезпечення виконання угод, ніж ділові люди з країн ЄС при експорті продукції до інших країн. Проте Європейський суд чітко зазначив, що положенням угод з нечленами ЄС не слід надавати такого ж широкого і політично орієнтованого тлумачення, як договорам Співтовариства, навіть якщо угоди, як це часто буває, майже пов-

1 Справа 87/75, Bresciani [1976] ECR 129. nСправа 104/81, Kupferberg [1982] ECR 3641. Здається, не існує жодної

різниці: чи підписується угода (з боку ЄС) тільки Співтовариством, як у справі Купферберг, чи країнами-членами і Співтовариством разом (змішані угоди), як у справі Брешіані. Хоча в останньому випадку можна було б довести, що національне право повинно впливати на ту частину угоди, яка знаходиться поза договірною компетенцією ЄС. Щодо угод, підписаних країнами ЄС самостійно (які стали обов'язковими для Співтовариства через правонас-тупництво — таких як ГАТТ), Європейський суд визнав можливість прямої дії, хоча на практиці він завжди був проти цього: див. справи 21—24/72, International Fruit Company [1972] ECR 1219; справу 9/73, SchlQter [1973] ECR 1135; справи 267-269/81, Societa Petrolifera Italiana SpA [1983] ECR 801.

3 Справа 104/81 ECR 3641. Див. також справу С-192/89 Sevince [1990] ECR 1-3461, справу 12/86, Dcmirel [1987] ECR 3719, справу С-18/90, Kziber [1991] ECR 1-199.

Європейський суд також заявив, що самою угодою може передбачатися, має чи не має вона пряму дію.

69

ністю повторюють формулювання положень Договору про ЄС1.

Причина ухвалення Європейським судом такої стратегії є, ймовірно, такою. Коли Співтовариство підписує угоди з нечленом Є С, воно бере на себе зобов'язання забезпечити їхнє виконання.

Угоди між Співтовариством та нечленом ЄС є, безумовно, обов'язковими для країн-членів2, і згідно ст.169 (ЄС) проти країни Співтовариства можна розпочати судовий процес, якщо вона не дотримується положень цього документа. Але це дуже обтяжлива процедура. Забезпечуючи угодам ефект прямої дії, Європейський суд запропонував зручніший шлях для її виконання. Водночас, відмовляючись від звичайного методу тлумачення таких угод, він позбавив нечленів ЄС великої переваги.

Насамкінець зауважимо, що угоди з третіми країнами інколи підписують громадські ради асоціації в рамках угод про асоціацію. У справі Севінсе3 Європейський суд визнав, що документи (рішення), схвалені такими установами, можуть мати пряму дію у Співтоваристві, якщо вони задовольняють вимогам, які висуваються до угод між Співтовариством та нечленами ЄС.