<<
>>

Вільний рух капіталів між країнами — членами ЄС

У cT.73d встановлюються засади, на яких країни ЄС можуть обмежувати вільний рух капіталів між собою. Країни Співтовариства запроваджують обмеження через податкове законодавство для "платників податків, що знаходяться у різному становищі щодо місця проживання або місця, куди інвестується капітал"1.

Здається, це дозволяє будь-якій країні-члену розробляти нові податкові закони, що обмежують вільний рух капіталу для нерезидентів, які вкладають свій капітал до цієї країни, або для резидентів, що мають намір інвестувати капітал до іншої країни ЄС. Однак країни Співтовариства прийняли необов'язкову декларацію як додаток до Договору про Європейський союз, який обмежив повноваження країн-членів правом залишити будь-які податкові закони, що існували наприкінці 1993 р. Крім такого політичного гальма щодо дискримінаційного податкового законодавства, країнам-чле-нам забороняється приймати податкові закони, які "є засобом довільної дискримінації або замаскованого обмеження вільного руху капіталу і платежів"2. Таке положення є відголоском ст.36 (ЄС), і Європейський суд повинен тлумачити це саме так. Застосування принципів ст.Зб (ЄС) щодо CT.73d (1, а) (ЄС) слід розглядати таким чином, що для виправдання диференційованого підходу до податків необхідно не тільки

1              CT.73(d)(l,a) (ЄС).

2              Cr.73(d)(3) (ЄС).

182

підтвердити, що це є заходи щодо захисту узгодженості податкової системи, але також продемонструвати, що для розв'язання поставленої проблеми вживаються ефективні заходи на внутрішньому рівні в системі національного оподаткування. Gr.73d (1, b) встановлює значно більшу загальну основу для країн-членів щодо обмеження вільного руху капіталу в межах Співтовариства. Країни ЄС мають право "вживати усіх необхідних заходів, щоб не допускати порушень національних законів і актів виконавчої влади, особливо в галузі оподаткування і ретельного контролю за діяльністю фінансових установ, або встановлювати процедури декларування даних про рух капіталів для адміністративних і статистичних цілей, або здійснювати заходи, які є виправданими з точки зору публічного порядку чи державної безпеки".

Це положення повторює ст.4 Директиви 88/3611, а публічний порядок і державна безпека розглядаються в ньому як нові підстави для обмежень руху капіталу. Європейський суд послідовно обмежувально тлумачив громадський порядок і державну безпеку в інших контекстах.

Or.73d (1, b) також підпадає під дію положень CT.73d (3) (ЄС). Враховуючи тісну аналогію з термінологією ст.36, можливо, країни-члени повинні будуть доводити, що обмеження руху капіталів не суперечить CT.73d (3) (ЄС). Держави, мабуть, будуть зобов'язані продемонструвати, що вони вживають ефективних заходів на національному рівні там, де це необхідно, і що обмеження відповідають критеріям пропорційності, тобто вони обмежувальні не більше, ніж потрібно.

У CT.73d (2) зберігаються усі обмеження на право облаштування, які сумісні з Договором про ЄС2. Такі обмеження містять виняток у випадку, коли діяльність стосується виконання офіційних повноважень3, а також дозволені обмеження на основі ст.36 (ЄС), відповідно до якої можна вживати

Див.: OJ 1988 L 178/5. Свобода переміщення капіталів між особами, які є резидентами країн-членів, стала реальністю тільки з 1990 р. внаслідок Директиви 88/361 (ЄС).

2 Ст.52(2), з іншого боку, надає право здійснювати діяльність як самостійно працюючому або як власнику чи менеджеру компанії на умовах, встановлених для громадян країни, де таке облаштування має місце "без шкоди для положень розділу капіталу".

3 Ст.55 (ЄС) та справа 2/74, Reyners [1974] ECR 631.

183

спеціальних заходів щодо іноземних громадян, враховуючи громадський порядок, державну безпеку та захист здоров'я людей. Будь-які кроки або процедури, обгрунтовані країною-членом згідно CT.73d (2), повинні відповідати вищезазначеним вимогам CT.73d (3) (ЄС).

Незважаючи на різні обмеження щодо руху капіталів між країнами ЄС, які все ще припустимі, можливо, що Європейський суд буде розглядати основний принцип вільного руху капіталів між країнами Співтовариства як такий, що має пряму дію.

Залишається спостерігати, чи дотримуватиметься Європейський суд прикладу стосовно свого тлумачення ст.48, 52 та 59 і надасть ст.73Ь характер прямої дії на горизонтальному і вертикальному рівнях, або він буде триматися свого тлумачення ст.30 (ЄС) і обмежить сферу прямої дії переважно вертикальним рівнем. Раніше Комісія і країни-члени, користуючись правом вето чи повноваженням на внесення поправок з боку Комісії, могли припускати вживання запобіжних заходів з боку будь-якої країни ЄС, якщо рух капіталів призводив до порушень у функціонуванні ринку капіталів у цій країні1. Однак ці положення не застосовувались і припинили дію з 1 січня 1994 р. Замість цього країни Співтовариства використовували повноваження згідно ст.108 і 109 (ЄС), які стосуються труднощів з платіжним балансом, що виникли відповідно до ст.109Ь і 109і (ЄС). Тільки Рада кваліфікованою більшістю може накладати вето або вносити поправки до сфери повноважень будь-якої країни ЄС щодо вживання односторонніх дій згідно останніх положень. Комісія не може змінити це. Такі односторонні запобіжні заходи можуть обмежувати вільний рух капіталів між країнами ЄС, проте вони "повинні завдавати мінімум перешкод для функціонування Спільного ринку, і сфера їхнього застосування не повинна виходити за межі, необхідні для подолання несподіваних труднощів [у платіжному балансі]"2. Якщо країна Співтовариства зможе переконати Комісію у необхідності запобіжних заходів, то Договір не містить будь-яких положень про умови, які мають бути задоволені3. Дія

ст.109Ь та 109і (ЄС) припиниться на початку третьої стадії економічного і монетарного союзу за винятком країн, яким дозволені відступи.

<< | >>
Источник: Татам Алан. Право Європейського Союзу; Підручник для студентів вищих навчальних закладів / Переклад з англійської. — К.: "Абрис",1998. - 424 с. 1998

Еще по теме Вільний рух капіталів між країнами — членами ЄС:

  1. Вільний рух капіталів між країнами — членами і країнами — нечленами ЄС
  2. Вільний рух товарів, вироблених у державах- членах та третіх країнах, в межах Співтовариства.
  3. РОЗДІЛ 4 ВІЛЬНИЙ РУХ КАПІТАЛІВ
  4. Вільний рух послуг
  5. Вільний рух товарів
  6. Право на інтелектуальну власність і вільний рух товарів
  7. Вільний рух товарів
  8. Вільний рух осіб
  9. Вільний рух капіталу і Економічний та Валютний Союз
  10. Виключення з правил про вільний рух
  11. Вільний рух капіталу і платежів
  12. Вільний рух капіталу
  13. Оживлений рух між нашими студентами в l880 і 1881. pp.
  14. Поняття шлюбу та умови його взяття. Особисті відносини між подружжям за національним правом різних країн. Майнові права та обов'язки подружжя за правом різних країн. Розірвання шлюбу за національним правом зарубіжних країн.
  15. 18.3.2. Правове становище громадян інших країн, що є членами сім'ї громадянина ЄС
  16. Особисті відносини між подружжям за національним правом різних країн
  17. 8.2. Особисті відносини між подружжям за національним правом різних країн
  18. 18.3.1.  Правове становище фізичних та юридичних осіб інших країн в ЄС згідно з положенням и двосторонні х уго д між іншими державам и та ЄС
  19. 37.Права подружжя на вільний вибір занять, професій та вільний вибір місця проживання.