Технічне регулювання в Україні Вступ

Життя у суспільстві неминуче приводить до необхідності підпорядкування багаторазово повторюваних дій людей деяким загальним принципам та правилам. Інакше досягнення оптимального рівня упорядкованості в відносинах між ними було б неможливим.

Взаємодія людини з предметами природи і техніки обумовлюється законами природи і техніки. На розвиток техніки впливає наукової технічний прогрес, поява нових матеріалів неминуче веде до стандартизації у виготовленні продукції. Правила, яких мусять додержуватися люди при взаємодії з предметами природи та різними технічними засобами, називають технічними нормами. Якщо за їх порушення встановлена юридична відповідальність, вони стають юридично обов’ язковими. В вітчизняній правовій науці такі технічні норми називають техніко-юридичними.

Після розпаду Радянського Союзу Україна отримала систему стандартизації, яка була створена на принципах планової економіки і передбачала дотримання всіх вимог стандартів, що надзвичайно жорстко регламентували дрібні вимоги до продукції і послуг. Вони були обов’ язковими для всіх суб’єктів економічної діяльності і підлягали прискіпливому контролю з боку державних органів. Найменше відхилення від установлених норм каралося за законом. Ця система не відповідала інтересам і виробників, і споживачів. Реформування системи стандартизації почалося вже в незалежній Україні.

Розвиток ринкових відносин в Україні на початку 90-х років обумовив необхідність розробки ефективного механізму за додержанням стандартів норм і технічних правил. Були прийняті Декрети Кабінету Міністрів України № 30-93 ”Про державний нагляд додержання стандартів норм і правил та відповідальність за їх порушення” від 8 квітня 1993 року; №4693 „Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року.

З набуттям самостійності Україна відійшла від обов’язковості стандартів і вступила в міжнародні організації. З 1993 року Україна стала повноважним членом міжнародної організації зі стандартизації (ISO) та міжнародної електротехнічної комісії (IEC), членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології, Європейського комітету зі стандартизації, членом Міжнародної інформаційної мережі. Україна взяла на себе зобов’язання по наближенню законодавства, стандартів, правил норм і сертифікації до європейських. В квітні 1997 року Україна приєдналася до Європейського комітету з стандартизації (CEN) у статусі „організація за перепискою”, а в грудні 2000 року - до Європейського комітету із стандартизації в електротехніці (CENELEC) у статусі „філія, що приєдналася (без права участі у технічній роботі)”

Відповідно до Закону України „Про стандартизацію” (далі - Закон) діяльність у сфері стандартизації організує, координує і провадить центральний орган виконавчої влади. Еволюція цього органу така: у 1991 році було створено Державний комітет України зі стандартизації, метрології та якості продукції, у 1992 році - Державний комітет України зі стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України), згодом він став Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України). Закон регулює відносини, пов’язані з діяльністю у сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюються на суб’єктів господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи державної влади, а також громадські організації. Дія Закону не поширюється на ядерні матеріали, фармацевтичну продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухгалтерського обліку, освіти, а також інші соціальні стандарти, сфера дії яких встановлюється відповідними законами. Об’єктами стандартизації можуть бути продукція, процеси та послуги, зокрема, матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила процедури, функції, методи чи діяльність (ст.4 Закону)