4. Науково-технічний прогрес та постіндустріальнесуспільство.

Символом та рушієм змін, що відбулися і тривають на планеті, стала науково-технічна революція (НТР), яка матеріалізувалася 1946 року у США винайденням першої електронно-обчислювальної машини, а у 1970-х роках - виникненням нового постіндустріального суспільства.

табному нарощуванні знань; пріоритетному розвитку досліджень у галузі фундаментальних наук; у безперервному скороченні часу між здобуттям но-вих наукових знань та їхнім використанням в інженерно-конструкторських розробках; у всезростаючій ролі інформації у галузі матеріального вироб-ництва, хоч, як і раніше, до уваги беруться традиційні джерела енергії та сировини.

Сучасна НТР, потужно й кардинально впливаючи на матеріальне виробництво, не меншою мірою позначається і на людській спільноті. Впровадження комп'ютерної техніки не тільки змінює виробничий процес, але трансформує і такі сфери "нематеріального виробництва", як освіта, медицина, система комунікацій тощо, які є важливою складовою частиною сучасного соціуму.

Соціальні наслідки НТР настільки очевидні і масштабні, що чимало учених-суспільствознавців упродовж останніх сорока- тридцяти років все частіше звертаються до проблем постіндустріального ("інформаційного", "наукового", постматеріального") суспільства. Поява цієї проблематики спричинена неспроможністю та крахом формаційного підходу та концепції загальної кризи капіталізму кінця XX століття. Постіндустріальне суспільство виростає з індустріального, є його продовженням і в той же час його заміною. Концепцію ж індустріального суспільства було запропоновано ще в середині минулого століття, що збіглося з періодом стабільного економічного розвитку на Заході.

У і 970-х роках з 'явилася антитеза індустріальному суспільству - постіндустріальне суспільство. Теорія цього суспільства виникла на основі осмислення специфіки сучасного моменту та напрямків розвитку світової цивілізації. Саме 1970-і кінець 1980-х років теоретики постіндустріалізму сприйняли як історичний етап, який зумовив його появу. 1 хоча класики постіндустріальної теорії досить обережні у використанні "революційної" риторики, все ж його формування вважають глобальною революцією.

Незважаючи на значні розходження у підходах та оцінках нового суспільства, переважна більшість прихильників постіндустріалізму відзначають, що найбільш фундаментальною його ознакою є переорієнтація виробництва зі сфери створення матеріальних благ на надання послуг та інформації. Так, до початку 80-х років у США, а кількома роками пізніше і в країнах Західної Європи валовий продукт сфери інтерперсональних послуг переважив валовий продукт сфери матеріального виробництва.

20

Увага до проблеми інформатизації послуг сьогодні настільки велика, що інколи доктрина "інформаційного суспільства" розглядається як відносно самостійна концепція.

Російський вчений В.Л.Іноземцев пропонує власну концепцію історії світової цивілізації, яка, на його думку, поділяється натри величезні епохи: доекономічну, коли основним типом діяльності людини була так звана пе-редтрудова активність, вона дозволяла індивідуму протистояти природі у боротьбі за виживання; економічну, яка базується на праці як усвідомленій діяльності для створення для людини комфортного й безпечного середовища; постекономічну, перші ознаки якої стали проявлятися в останні два десятиріччя передовсім саме зміною характеру діяльності людей, яку автор кваліфікує як "творчість".

Загалом постіндустріальний світ перебуває лише на початковому етапі свого становлення.

5. Глобальні проблеми сучасності.

В другій половині XX століття людствозіткнулося з проблемами справді глобальних масштабів. Мова йде про процеси та явища, які охоплюють сферу взаємодії природи та суспільства, людину та її довкілля, а також стосунки між соціальними спільнотами - народами і державами.

Загальні особливості всіх цих проблем полягають у тому, що вони набрали планетарного характеру і стосуються народів усіх континентів, загрожують людству серйозним регресом у розвитку продуктивних сил, потребують невідкладних рішень та дій, спрямованих на попередження й подолання небезпечних для життєдіяльності і безпеки громадян явищ та процесів, вимагають колективних заходів і зусиль з боку всіх держав, всієї світової спільноти.

Упродовж багатовікової історії людство користувалося дарами природи, не задумуючись над наслідками своєї діяльності. Із розвитком матері-ального виробництва і збільшення народонаселення різко зросли потреби людей у природних ресурсах. Проте можливості природи не безмежні.

Наслідки людської діяльності позначилися на всіх компонентах довкілля: на атмосфері і кліматі, водних ресурсах, на грунтах, надрах, флорі та фауні. Особливу небезпеку викликає високий рівень забрудненості атмосфери в результаті викидів промисловими об'єктами і транспортом отруйних речовин. В деяких місцях планети у повітрі виявлено до 200 і більше шкідли-вих для людини речовин, а їхній сумарний вміст перевищує допустимий рівень в десятки і більше разів.

21

Інша загроза - виснаження озонового шару в атмосфері, що супровод-жується глобальними кліматичними змінами. З'явився і такий небезпечний феномен як парниковий ефект.

У загрозливому стані опинилися водні ресурси не лише річок і озер, а й морів і океанів.

Величезне значення для збереження біосфери, всього живого на Землі мають грунти, оскільки 98-99 відсотків продуктів харчування людина отримує в результаті їх використання. Водночас результат людської діяльності найзгубніше позначився на стані грунтів. Людство вже втратило близько 2 млрд. га колись родючих земель, перетворивши їх в пустелі, або непридатні для рільництва території. Аналогічна доля спіткала і лісові масиви, які за минуле століття скоротилися на одну третину.

Гостро посталії проблеми енергозабезпечення та харчування (нині не-. доїдають у світі 840 млн. осіб); викликають тривогу демографічні процеси. Демографічні зрушення нині перетворилися у самостійну проблему світо-вого значення. Якщо упродовж першої половини XX століття загальна кількість жителів Землі збільшилася на 1 млрд. осіб -з 1,5 млрд. до 2,5 млрд., або на 2/3, то в наступне десятиріччя вона зросла на 3,5 млрд., або в 2,4 раза, сягнувши 1999 року 6 млрд. осіб. За прогнозами, до 2005 року населення планети може скласти 8 млрд. осіб. При цьому різке зростання народонаселення припадає на країни, що розвиваються, які до того ж потерпають від різних соціальних та економічних негараздів.

Внутрішня проблема світового демографічного зрушення - це потужний процес "омолодження" населення в групі країн, що складають "третій світ", і, навпаки, старіння населення в розвинених країнах. Забезпечення зайнятості працездатних молодих людей в країнах, що розвиваються, є сьогодні однією з найгостріших соціальних проблем, яка набрала міжнародного значення. Натомість збільшення людей пенсійного віку у розвинених країнах лягає важким тягарем на систему соціального забезпечення.

До інших світових проблем слід віднести необхідність контролю над озброєннями, ліквідацію зброї масового знищення, боротьбу із злочинністю, наркоманією та тероризмом.

Таким чином, вперше у світовій історії гостро постало питання: заради збереження життя на Землі, виживання цивілізації потрібно шукати шляхи розумної і справедливої організації взаємин між народами і державами.

22

пя заходів, які гарантують стабільність світової економіки загалом, її еколо-гізацію і наступний розвиток. Іншими словами, необхідно перейти від моделі світу, базованого на балансах військової сили, рівноваги, страху, протиборства до моделі "позитивного світу", тобто світу, який грунтується на спільних цілях, прагненнях, ідеалах, світу, який визнає і обстоює, хоч би в основному, фундаментальні загальнолюдські цінності.

6. Міжнародний тероризм як планетарна проблема.

Тероризм має багатовікову історію. Його першопочатки відносяться ще до нашої ери. Саме поняття "тероризм" виникло, на думку деяких дослідників, в роки Великої Французької революції. Масштаби терору швидко розросталися. Вже на початку XIX століття в Європі виникли терористичні організації: серед них такі одверто насильницькі об'єднання, як мафія, камора тощо. Щоправда, тоді терористичні акції багато в чому мали індивідуалістичне, а іноді й романтичне забарвлення, як приміром, боротьба за гідність і свободу особистості. Загалом тероризм до XX століття не мав масового характеру, не було в той час ідеології і тих форм, які притаманні йому у столітті, яке минуло. XX століття залишило чимало трагічних сторінок в історії людства. До найбільших міжнародних злочинів належить перша і друга світова війни, акти агресії проти миру меншого, локального масштабу та всі форми їх підготвки, а також воєнні злочини і злочини проти людства. їх було кодифіковано Статутом Нюрнберзького трибуналу, принципи якого схвалила 11 вересня 1946 року Генеральна Асамблея ООН. Нюрнберзький , а згодом і Токійський процеси над головними воєнними злочинцями - перші в історії суди такого типу. Останнім часом аналогічне завдання поставлено перед створеним у Гаазі Міжнародним кримінальним трибуналом: він має визначити міру покарання воєнних злочинців з колишньої Югославії.

У XX столітті небувалого розмаху набрав державний тероризм.

Неменшою за масштабами політика державного тероризму здійснюва-лася в маоцзедунівському Китаї, полпотівськін Камбоджі та інших комуністичних державах. 1 Іі злочини стимулювали тероризм в усьому світі. Західні автори часто відносять до політичного терору національно-визвольні рухи. які. на

23

їхню думку, у своїй боротьбі за незалежність використовують терористичні методи.

Серед цілої низки світових проблем вперше в історії з усією гостротою постало питання про спільну боротьбу всіх держав проти безпрецедентного розмаху і нового характеру деяких видів злочинності, безжалісного знищення людей і безцінних пам'яток культури. Йдеться передовсім про тероризм, який набрав неймовірних розмірів у другій половині XX століття. Різке посилення його негативного впливу на розвиток міжнародних відносин і внутрідержавного життя засвідчує, що акції кривавого насильства стали одним з найбільш небезпечних викликів міжнародній безпеці.

Тероризм визначається як застосування недержавного насильства чи загрози насильства з метою викликати паніку у суспільстві, послабити позиції або добитися відставки посадових осіб і викликати політичні зміни. Це лише одна із багатьох його дефініцій. Інколи його порівнюють з партизанською війною, хоча на відміну від партизанів, терористи не можуть або не хочуть захоплювати і утримувати територію, і навіть ніби підміняють війну між державами. Тероризм багатолике явище.

У XX столітті мотиви, стратегія і зброя терористів стали дещо іншими. Тепер у більшості випадків міжнародний та внутрішній тероризм не лівий і не правий, а етнічно-сепаратистський або релігійний за своєю ідеологічною основою.

Деякі міжнародні терористичні організації обґрунтовують свої акції про-марксистською та прокомуністичною ідеологією. До них належать "Ірландська республіканська армія" (Великобританія) - католицька організація, яка ви-никла 1914 року і активно діє з 1969 року під гаслом возз'єднання британської провінції Ольстер з Ірландією. Під антиімперіалістичними та прокомуністичними гаслами (окрім цього, ще під гаслами іредентизму) діють баскська терористична організація ЕТА, створена 1959 року; такі угруповання, як "Пряма дія" у Франції з 1979 року; "Фракція Червоної армії" у ФРН (з кінця 1960-х років); "Червоні бригади" в Італії (з 1970 року), відомі вбивством прем'єр-міністра Італії А.Моро.

В Японії на основі японського мілітаризму 1970 року було створено "Червону армію Японії", яка пов'язана з іншими терористичними організаціями світу. В цьому "чорному" списку необхідно згадати японську "Аум Сінріке", яка відома своїм терактом в японському метро, коли газом-заріном були отруєні люди. УіПеру ще недавно третину країни контролювала орган-ізація "Сендеро Ломіносо" ("Світлий шлях"), ідеологічною основою якої стала маоїстська модель комунізму.

До організацій, на прапорі яких інтерпретації ісламських принципів, належать "Хамас", створена 1987 року як ісламський рух опору на Близькому Сході, та "Ісламський фронт порятунку", який діє в Алжирі з 1989 року. В

24

Єгипті на початку 1970-х років розгорнула злочинну діяльність організація "Ісламський джіхад", відома вбивством президента Єгипту Анвара Садата в

1981 році тощо.

У США на території штатів Мічиган, Арізона і Монтана криваві злочини скоїла ультраправа організація "Народне ополчення". Вона стала відома влаштованим нею вибухом в Оклахома- Сіті, що спричинив численні жертви. З 1968 року після вбивства Мартіна Лютера Кінга заявило про себе терористичне угруповання чорношкірих американців "Чорні пантери".

Зловісної слави зажило в Туреччині праве угруповання "Сірі вовки", яке налічує 30 тисяч членів і має 80 філіалів у різних країнах світу. Не обмежившись терором проти прокомуністичних діячів, вони організували теракт і проти папи Іоанна Павла II.

Відома також латиноамериканська терористична організація "Акція національного звільнення". Створив її наприкінці 1960-х років Карлос Марі-хелья, якого терористи почали називати "теоретиком тероризму" після того, як він написав "міні-посібник" з тактики ведення "міської партизанської війни". На цьому ж континенті, в Аргентині, виникла "Революційна народна армія", як військове крило троцькістської "Революційної армії" і "Четвертого Інтернаціоналу". І це далеко не повний перелік міжнародних терорис-тичних організацій.

У столітті, яке минуло, жертвами терористів стало багато відомих політичних діячів. Достатньо згадати у цьому зв'язку С.Петлюру, С.Бандеру, М.Ганді, братів Джона і Роберта Кеннеді, Індіру та Раджива Ганді, А.Моро, Мартіна Лютера Кінга та інших.

На рубежі XX і XXI століть тероризм набрав нової якості, перетворився в один із провідних факторів сучасних міжнародних відносин. Виник фено-мен міжнародного тероризму, який не пов'язаний напряму з конкретною державою. З'явилися терористичні організації, які мають секретні бази в різних країнах. Наприклад, організація Усами бен Ладена вербує своїх членів в Саудівській Аравії, Алжирі, Іорданії, Пакистані, Афганістані, Малайзії в інших країнах, в тому числі в США. Такі організації не мають атрибутів держави, включаючії політичні та економічні об'єкти, знищення яких завдало б їм непоправної шкоди. Життя показало, що звичайні форми збройних акцій у боротьбі держав з наднаціональним тероризмом не дають бажаних результат ів.

Безперечно, шо одним із чинників, які сприяють збільшенню небезпеки тероризму, стало зростання міжнародної злочинності, втому числі наркомафїї. Відзначено чимало фактів тісної взаємодії кримінальних і терористичних організацій. Наркобізнес став потужним джерелом фінансування міжнародного тероризму.

Разом з тим, на відміну від "звичайного" криміналу терористичні організації мають відповідну політичну мету та ідеологічну базу. Для багатьох із

25

них ідейною опорою є екстремістська течія фундаментального ісламу. Після розпаду СРСР головним об'єктом ворожості для цих течій стали США як джерело загрози традиційним настановам ісламського суспільства. "Гак Усама бен Ладен заявив: "Особистий обов'язок кожного мусульманина полягає в тому, щоб убивати американців та їхніх союзників, цивільних і військових, у будь-яікій країні, де можна це зробити".

Трагічні події в Нью-Йорку і Вашингтоні 11 вересня 2001 року приголомшили Америку і, безсумнівно, стануть поворотним моментом в історії США. Вперше після 1941 року американська територія стала об'єктом зовнішньої агресії. При цьому раптовий напад стався з боку законспірованих терористів, а не іншої держави. їхньою головною мішенью стали мирні жителі: кількість жертв (загинуло приблизно 5 тисяч) майже вдвічі більша, ніж внаслідок атаки японців на Перл-Харбор у грудні 1941 року. Президент США Дж.Буш - молодший назвав цю акцію "першою війною XXI століття".

Політичний фанатизм виправдовує знищення всіх "невірних", а не міжнародних політичних противників. Це зближує тероризм такого спрямування з масовим геноцидом людей за етнічною та релігійною ознакою. Міжнародний тероризм зазіхає як на важливі інтереси світової спільноти, так і на життя, права і свободу окремих людей, оскільки він завжди продиктований нетерпимістю та екстремізмом.

Як і інші глобальні проблеми, боротьба з міжнародним тероризмом вимагає багатосторонньої співпраці держав. Успіх її можливий тільки за умови її ведення на міжнародно-правовій основі.

?6