Інструменти політичного контролю Пропозиція про вотум недовіри

Найважливішою функцією політичного контролю у розпорядженні Європарламенту є можливість голосувати пропозицію про вотум недовіри Комісії. Вотум недовіри, схвалений більшістю в дві третини поданих голосів і більшістю членів Парламенту, веде до колективної відставки Комісії.

Угода не розглядає вотум недовіри як специфічно політичний акт Європарламенту, адже недовіра має наслідком незавершений діяльності або заміну більшості, а засудження поведінки й адміністративного управління колегії комісарів. Проте нещодавно Європарламент застосував вотум недовіри як політичний інструмент для утвердження власного політичного контролю за Комісією та збільшення своєї інституційної ваги.

Вотум недовіри завжди називали “ядерною зброєю”, прийнятною як засіб погрози, але не вжитку, адже її “вибух” призвів би до кризи всієї системи Співтовариства. Напевно, після подій останнього періоду Комісії Сантера, що — як побачимо — була змушена колективно піти у відставку більше через престиж, ніж через вотум недовіри, цей інструмент стане звичнішим. В усякому разі Президент Проді одержав від окремих комісарів їхнє зобов’язання піти у відставку на його вимогу й у свою чергу запропонував Парламенту розглянути можливість відправляти у відставку будь-якого комісара, якому при голосуванні Парламент висловлює недовіру.

Парламент у своєму документі, де виражена позиція щодо міжурядової конференції 2000 року, зажадав, щоб ця процедура, так звана “процедура Проді”, була записана в угоді6. Крім того, Асамблея зажадала, щоб статті угод щодо колективної відставки комісарів були роз’яснені, і наполягала на можливості здійснювати, разом з Радою, права вимагати від Суду ЄС відставки котрогось із комісарів в разі порушення зобов’язань і обов’язків, передбачених угодою, недієздатності або тяжкої провини (статті 213 і 216).

Письмові та усні запити і “час запитань "

Комісія, на підставі угоди, і Рада, внаслідок зобов’язань, взятих перед Європейською Радою в Штутґарті (1983 рік), мусять давати письмову або усну відповідь на парламентські запити. Більшість письмових запитів направляється до Комісії з огляду на її виконавчі функції в галузі політики та союзного бюджету, зв’язки й співпрацю з національними програмами дій і довірчими стосунками, що існують між обома інституціями.

Час запитань (question time) був запроваджений на основі чинної моделі в Палаті Громад британського парламенту, але в такому парламенті, як європейський, де немає проурядової більшості й опозиції і де всі дебати фільтруються та частково нейтралізуються (від перекладу на різні мови депутатів), це не призвело до потрібного результату.

Вжиті заходи

У випадку, коли Єврокомісія приймає орієнтири або політичні вказівки від Європарламенту поза звичайною законодавчою процедурою, Генеральний секретаріат Комісії збирає зо- бов’язання, взяті комісарами перед Європарламентом, який щомісяця збирається на пленарну прилюдну сесію Загальний документ містить усі взяті зобов’язання та інформацію про вжиті заходи. Двічі на рік Комісія готує на підставі цих даних документ, який підсумовує всі парламентські запити, щодо яких були вжиті певні заходи, і це може становити предмет нових парламентських дебатів або запитів.

Тимчасові слідчі комісії

Тимчасові слідчі комісії можуть бути створені на вимогу принаймні чверті членів Парламенту для вивчення скарг про грубі порушення або погане управління в галузі права ЄС, за умови, що всі ці факти не розглядаються національною або союзною юрисдикцією, і якщо так, то не раніше закінчення такої процедури. Маючи максимальний термін існування 12 місяців, слідчі комісії розформовуються після подання звіту до Парламенту. Вони провадять важливу діяльність політичного контролю.

Розгляд заяв

Європарламент може приймати заяви від громадян, фізичних і юридичних осіб з питань, що входять до кола діяльності Співтовариства або безпосередньо її стосуються. Для цього був створений спеціальний комітет петицій. Загалом Європарламент дуже залежить від Комісії в галузі реагування на сотні заяв, які він одержує щороку, враховуючи, що в багатьох випадках надання інформації або думка Комісії необхідні, перш ніж Парламент зможе прийняти рішення. Пряме залучення Комісії до цієї процедури може також розглядатися як специфічний аспект її ролі “зберігана угод”, адже багато заяв мають змістом проблеми застосування права Співтовариства8. Слід в усякому разі зазначити, що хоча більшість заяв стосується специфічних випадків, деякі можуть викликати політичні проблеми або підтримувати важливі політичні ініціативи.

Омбудсман

Посада Омбудсмана дає Європарламентові нагоду контролювати та здійснювати додатковий нагляд за системою вряду- вання в ЄС. Призначуваний Європарламентом на початку кожної легіслатури, Омбудсман обирається серед європейських громадян, які, крім того, що можуть надати гарантії своєї незалежності, мають необхідні якості для виконання найвищих юридичних функцій у своїй країні та компетенцію й досвід, необхідний для такого виконання Омбудсман отримує заяви від будь- якого громадянина Європейського Союзу щодо випадків поганого управління в діяльності союзних інституцій та органів, за винятком Суду ЄС і Суду першої інстанції у виконанні їхніх юридичних функцій. Якщо Омбудсман констатує факт поганого управління, він інформує про це зацікавлену союзну адміністрацію, що має тримісячний термін для висловлення власних міркувань. Після цього Омбудсман направляє звіт до Європарламенту й інформує про це зацікавлену особу. Щороку результати проведених розслідувань передаються до Парламенту.

Легітимація судових дій як форма політичного контролю

Європарламент має право подавати позов до Суду ЄС для захисту власних прерогатив9. Парламент може, таким чином, використовувати цю можливість як засіб додаткового контролю за іншими інституціями та як інструмент для здійснення власної політики й орієнтирів, особливо в інституційній галузі. З цією метою Парламент створив серед своїх структур спеціальну юридичну службу, яка переважно через комітет з юридичних справ допомагає йому в оцінюванні правильності застосування права Співтовариства, вибору відповідної юридичної бази для законодавчих процедур і дотримання принципу субсидіарності