Демократичний режим

передбачає народний суверенітет, політичний плюралізм, правові гарантії політичних, громадянських і культурних прав і свобод.

Головні характеристики демократичного режиму:

1.

2. Владу поділено на незалежні гілки — виконавчу, законодавчу і судову.

3. Закон панує в усіх галузях суспільного життя; він юридично закріплює, а політична практика гарантує широкий спектр прав і свобод особистості; діє принцип: «все, що не заборонено — дозволено».

4. Правову державу розбудовано; діє громадянське суспільство з розвинутою інфраструктурою.

5. Легальна опозиція користується всіма політичними правами і свободами, діє в межах закону; політичні рішення приймаються з урахуванням інтересів соціальної меншості; громадяни вільно висловлюють свої думки та позиції.

6. Виборність та змінюваність центральних і місцевих органів державної влади, їх підзвітність виборцям; легітимність державної влади.

7. Функціонує багатопартійна (чи двопартійна) система, за якої одна партія (блок) змінює іншу на законних засадах у результаті виборів.

8. Засоби масової інформації цілком вільні від цензури; існує принцип гласності.

9. У політиці домінують методи переконання, узгодження, компромісу; легальні засоби насильства звужені до необхідного мінімуму державного примусу та юридичного припинення.

10. Дії силових структур (армії, поліції, спецслужб) регулюються законом і перебувають під демократичним контролем суспільства.

11. У суспільстві й державі немає пануючої офіційної ідеології; за умов плюралізму більшість ідейних течій протистоять одна одній. Зберігаються та пропагуються загальнолюдські й соціальні національні цінності, згідно з якими формується суспільна свідомість.

12. Церкву відокремлено від держави, держава не втручається у справи церкви й релігії; державна влада має світський характер, у суспільстві діє свобода совісті й віросповідань.

13. Права національних меншин забезпечуються, як правило, у повному обсязі.

Слово «демократія» давньогрецького походження й означає «народовладдя» (demos - народ, kratos - влада). У більше широкому змісті демократія трактується як форма устрою будь-якої організації, заснована на принципах рівноправності її членів, виборності органів керування й прийняття рішень більшістю.

Демократія може також розглядатися як заснований на певних цінностях ідеал суспільного устрою й відповідно йому світогляд. До числа цінностей цей ідеал ставить волю, рівність, права людини, народний суверенітет, участь громадян у керуванні й деякі ін.

Нарешті, четверте значення демократії - соціальний і політичний рух за народовладдя, здійснення демократичних цілей і ідеалів. Цей рух виник у Європі під прапором боротьби з абсолютизмом за звільнення й рівноправність третього стану й у ході історії поступово розширює діапазон своїх цілей і учасників. Сучасні демократичні рухи надзвичайно різноманітні. Це соціал-демократи, християнські демократи, ліберали, нові соціальні й інші рухи.

З огляду на взаємозв’язок нормативних і емпіричних визначень демократії як форми державного правління, можна виділити її наступні характерні, загальні риси, властивим всім демократичним державам.

1) Визнання народу єдиним джерелом влади, сувереном у державі. Суверенітет народу виражається в тім, що саме йому належить установча, конституційна влада в державі, що він вибирає своїх представників і може періодично міняти їх, а в ряді країн має також право безпосередньо брати участь у розробці й прийнятті законів за допомогою народних ініціатив і референдумів.

2) Рівноправність громадян. Цей принцип вимагає як мінімум рівності виборчих прав. У сучасної, складно організованій політичній системі він припускає також волю створення політичних партій, волю думок, волю засобів масової інформації й т.д.

3) Ухвалення рішення більшістю й підпорядкувань меншостей більшості.

4) Виборність основних органів держави, їх періодичність.

5) Всезагальне, рівне виборче права і таємне голосування.

6) Гарантія основних прав людини.

7) Дотримання громадянський, політичних, соціальних, економічних і природних прав людини.

8) Свобода слова, друку, ЗМІ.

9) Гарантія прав меншин.

Характерні риси індивідуалістичної концепції:

1) визнання особистості первинним, головним джерелом влади, пріоритет прав особистості над правами держави;

2) розуміння індивідуальної волі як відсутність обмежень, небажаного втручання в її справи; обмеження влади більшості над меншостями, забезпечення індивідуальної й групової автономії;

3) обмеження компетенції й сфери діяльності держави переважно охороною громадського порядку, безпеки громадян, соціального миру, його невтручання в справи цивільного суспільства, пріоритет ринкового саморегулювання над державним, політичним керуванням;

4) поділ влади, створення системи стримувань і противаг - умови ефективного контролю громадян над державою, запобігання зловживання владою.

Недоліки індивідуалістичної концепції демократії:

1) Характерна для лібералізму обмеженість в розумінні волі (бачення лише негативних сторін волі) веде до поглиблення соціальної нерівності й наростанню соціальних конфліктів, не задовольняє інтересів більшості громадян і в остаточному підсумку ставить під сумнів саму демократичну форму правління. Ліберальне трактування демократії, стимулюючи й виправдуючи майнову поляризацію суспільства, знецінює фундаментальні права й свободи особи, робить їх важко здійсненними для нижчих верств населення.

2) Приниження ролі держави в керуванні суспільством і зміцненні соціальної справедливості. Потреби економічного й соціального розвитку вимагають розширення державного регулювання, проведення активної інвестиційної, податкової й іншої господарської політики.

Сучасна демократична держава не може обмежуватися роллю «нічного сторожа» і повинне мати право регулювати економічні й соціальні процеси, боротися за справедливість у суспільстві й запобігати соціальні конфлікти.

3) Обмеженість сфери демократії й політичної участі особистості. Ставка на представницькі органи й лише епізодичну, переважно електоральну політичну активність громадян фактично виводить органи влади з-під контролю мас і перетворює демократію у форму панування політичної еліти. Наслідком украй обмеженої політичної участі є масова політична апатія, відчуження громадян від влади, її слабка легітимність.

4) Акцент робиться на свободі особи. Це не дозволяє побачити головного суб’єкта реального політичного життя - групу.