Демократична підзвітність Європейського Центрального Банку

Складнішим інституційним питанням є так звана демократична леґітимність, або демократична підзвітність, Європейського Центробанку. Іншими словами, постає проблема, як сумістити вимоги відповідальності й політичного контролю, властиві для демократичної системи, з автономією нових агенцій, які діють для забезпечення так званої керованості системи6.

Передусім належить з’ясувати зв’язки між ЄЦБ та іншими інституціями, передбаченими угодою.

Ми вже бачили, що ЄЦБ може вносити пропозиції і формулювати рекомендації Раді міністрів; з ним можуть консультуватися Рада міністрів і Комісія. Крім того, один представник Комісії й один — від Ради можуть брати участь у засіданнях керівної ради банку без права голосу. Представник Ради може також вносити пропозиції під час засідання. Нарешті, з Європейським Центробанком можуть консультуватися національні уряди щодо проблем законодавчих положень, що входять до компетенції Банку, в рамках і на умовах, встановлених Радою. Демократична леґітимність Банку залежить, таким чином, від його стосунків з єдиною інституцією Співтовариства, демократично обраною на основі загального виборчого права, — з Європейським Парламентом.

Угода формулює головні елементи відносин між ЄЦБ і Європейським Парламентом. Передусім президент ЄЦБ має подавати до Парламенту щорічний звіт про діяльність і монетарну політику ЄЦБ, а Парламент може проводити з цього приводу загальні дебати. Крім того, у звичайних випадках президент або й інші члени виконавчого комітету можуть бути заслухані на вимогу Європейського Парламенту або економічного й монетарного комітету (парламентського комітету, компетентного в галузі монетарної політики). Нарешті, з Парламентом має консультуватися Рада, перш ніж призначати членів виконавчого комітету.

У загальних положеннях засвідчено, що не існує єдиного способу задовольнити водночас вимоги незалежності й демократичної звітності, як це доводять приклади з досвіду Німеччини, Нідерландів або Нової Зеландії7.

Єдиним прямим “співрозмовником” Центробанку є Європейський Парламент, який і після істотного зміцнення, здається, все ж не має необхідних повноважень та інструментів для ефективного контролю Банку. Наявні положення можуть виявитися недостатніми для того, щоби Банк не зосереджувався винятково на своїй головній меті — стабільності цін, а почав би брати до уваги всі загальні цілі, зокрема й “підвищення рівня зайнятості”, до чого прагне система в цілому — Європейський Союз, частиною якого є й Центробанк. На відміну від деяких національних моделей незалежних центральних банків, європейська не передбачає насправді жодної системи санкцій у разі недосягнення цілей, поставлених перед ЄЦБ. Зрештою, сама інформація про ЄЦБ, яку він надає Європейському Парламентові, часто узагальнена й недостатньо мотивована. Нарешті, Європарламент має лише непрямі, опосередковані через ЄЦБ, зв’язки з європейською системою національних центральних банків, яка в майбутньому, з огляду й на розширення Союзу, може трансформуватися в раду міжурядового типу поза межами контролю Співтовариства.