1.3.1. Стандарти ЄКПК, сформульовані у щорічних загальних доповідях

Спираючись на прецедентну практику Європейського суду з прав людини, практику інших органів міжнародного контролю[153] у сфері попередження катувань і нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження і покарання, Комітет почав формулювати власні стандарти поводження із визначеною категорією осіб, дотримання яких, на його думку, унеможливить кваліфікувати поведінку державних органів як порушення ст.

Утримання під вартою в поліцій. У своїй 2-й Загальній доповіді[154] ЄКПК сформулював три основних права осіб, що були затримані поліцією: 1) право поінформувати про факт свого затримання третю особу (члена сім’ї, близьку людину, консульство); 2) право на доступ до адвоката; 3) право на доступ до лікаря, включаючи право на медичний огляд, якщо затримана особа того забажає, лікарем на власний розсуд (в доповнення до будь-якого медогляду, проведеного лікарем, що був викликаний представниками поліції)[155].

Особи, затримані поліцією, повинні бути безпосередньо поінформовані про всі свої права, включаючи перелічені. Крім того, необхідно чітко окреслити будь-які процесуальні можливості з відтермінування у здійсненні того чи іншого права і суворо обмежити в часі використання таких можливостей.

Право доступу до адвоката для осіб, затриманих поліцією, повинно включати право вступати в контакт із адвокатом і можливість його регулярного відвідування, а також право цієї особи на присутність адвоката під час допиту[156].

Той факт, що термін затримання особи поліцією є відносно коротким, свідчить про неможливість забезпечення таких матеріальних умов утримання, як у місцях позбавлення воді. Однак визначених елементарних вимог щодо матеріального забезпечення слід дотримуватися. Такими, зокрема, є вимоги: всі поліцейські камери повинні мати достатню площу для тієї кількості осіб, які зазвичай в ній знаходяться (близько 7 м2 на одну особу, з висотою стелі 2,5 м); достатнє освітлення і вентиляцію. Крім того, камери повинні бути оснащені засобами відпочинку.

Крім розробки стандартів матеріальних умов затримання, ЄКПК особливу увагу приділив процедурі допиту підозрюваних та ролі суду і прокуратури у забезпеченні дотримання прав таких категорій осіб[157]. Стосовно процедури допиту ЄКПК вважає, що повинні існувати чіткі правила чи вказівки про методи, якими співробітники поліції повинні проводити допит. Затриману особу слід поінформувати про: осіб, присутніх на допиті; дозволений час проведення допиту; місце, де можна проводити допити; можливість вимагати від затриманого, щоб він стояв, коли йому ставлять запитання; допит осіб, що знаходяться під дією наркотиків, алкоголю. Додатковою гарантією дотримання прав затриманої особи також може буги проведення запису поліцейських співбесід на цифровий носій.

ЄКПК наголошує на тому, що допит підозрюваних - завдання спеціаліста, яке вимагає особливої підготовки. Насамперед необхідно чітко визначити мету допиту: метою повинно бути отримання точної і достовірної інформації для з’ясування істини щодо справи в ході розслідування, а не отримання зізнання від особи, яку винною вважає поліція. Система кримінального судочинства, яка робить ставку на визнання вини як її доказу, стимулює співробітників до використання фізичного чи психічного примусу.

У контексті попередження тортур і різних форм насильства необхідно розвивати такі методи розслідування злочинів, які знижують залежність визнання підсудних винними від зізнань та інших відомостей, отриманих в процесі допиту[158].

Законодавство багатьох держав встановлює повноваження судових і контрольно-наглядових органів щодо забезпечення нрав затриманих осіб. Наприклад, всі затримані поліцією особи, щодо яких існує намір взяти під варту, повинні особисто постати перед суддею, який розглядає клопотання про обрання запобіжним заходом утримання під вартою. Однак серед відвіданих ЄКПК держав є такі, в яких дотепер цього не відбувається.

Поставши перед суддею, затриманий, щодо якого застосовувалося насильство, отримує можливість своєчасно подати скаргу. Крім того, навіть за відсутності заявлених скарг, суддя матиме можливість вчасно вжити необхідних заходів, якщо виявить інші ознаки насильства (наприклад, поранення, загальний вигляд затриманого чи його поведінка).

Суддя повинен вжити необхідних заходів, якіцо виявлено ознаки того, що поліція застосувала насильство. У всіх випадках, коли підозрювані заявляють про застосування щодо них насильства, суддя повинен: письмово зареєструвати скаргу; віддати наказ про термінову судово-медичну експертизу; використати всі можливі повноваження для гарантування всебічного розслідування.

Скрупульозний розгляд судовими та іншими відповідними органами скарг про застосування насильства співробітниками правоохоронних органів і, в разі необхідності, застосування заходів юридичної відповідальності матиме сильний превентивний ефект.

Важливим внеском у попередження насильства щодо затриманих осіб може стати інспектування відповідних установ незалежними організаціями. Для більшої ефективності такі інспекції повинні мати регулярний характер, про них не слід оголошувати завчасно, а представники влади повинні мати повноваження спілкуватися із затриманими наодинці. Експерти повинні вивчати всі питання, пов’язані з поводженням із затриманими: реєстрацію моменту затримання, доведення до затриманих осіб інформації яро їхні права і реалізацію цих прав. Висновки таких експертів повинні надсилатися не тільки до органів внутрішніх справ, а й до органів прокуратури.

Стандарти поводження з особами під час тюремного ув’язнення. Ще у своїй 2-й Загальній доповіді[159] ЄКПК підкреслив, що до його повноважень належать усі аспекти умов утримання у в’язниці. Жорстоке поводження може бути не тільки наслідком якихось навмисних намірів, а й результатом організаційних недоліків або нестачі ресурсів. Відповідно для Комітету має велике значення рівень життя у закладах, який залежить від видів діяльності, що пропонується в’язням, та від загального стану відносин між в’язнями та персоналом.

Наріжним каменем гуманної пенітенціарної системи завжди є належним чином підібраний і навчений персонал, який вміє правильно налагодити відносини з ув’язненими і розглядає свою роботу як професію, а не просто місце служби[160]. Позитивний характер відносин між персоналом і ув’язненими значною мірою залежить від кількості співробітників, які в конкретний момент часу знаходяться в зонах ув’язнення. Делегації ЄКПК часто відзначають,що там де кількість співробітників недостатня, завищується обсяг наднормової праці, що призводить до зростання рівня стресу серед співробітників і передчасного виснаження; подібна ситуація тільки підсилює напругу, і без того притаманну будь-якому пенітенціарному середовищу.

Одним з обов'язків персоналу в’язниць є відповідальність за захист осіб від співкамерників, які хочуть заподіяти їм шкоду. Інциденти насильства серед ув’язнених, починаючи із домагань в більш-менш м’яких формах і закінчуючи відвертим залякуванням і серйозними фізичними нападами, - звичайне явище у всіх пенітенціарних системах. Вирішення проблеми насильства серед ув'язнених вимагає того, щоб персонал був спроможний застосувати свою владу і виконувати контрольні функції. Також всередині системи необхідно вирішувати питання відповідної класифікації і розподілу ув’язнених. В кожній країні завжди існуватиме така категорія позбавлених волі осіб, які є особливо небезпечними з огляду на вчинені ними злочини або психологічний чи психічний стан. ЄКПК вважає, що навіть такій категорії осіб, які утримуються у спеціальних приміщеннях, необхідно давати певний режим послаблення: забезпечувати широкий вибір діяльності, підтримувати загальну позитивну атмосферу спілкування між ув’язненими та персоналом. Такі особи не повинні перебувати у спеціально відведених ізольованих приміщеннях довше, ніж того вимагає викликана ними небезпека для інших. Тому рішення про умови їхнього утримання необхідно регулярно переглядати та забезпечити оскарження таких рішень з боку ув’язнених.

В ході декількох візитів, здійснених у 2007 р.[161], ЄКПК неодноразово стикався з проблемою переповненості тюрем - явищем, що охопило пенітенціарні системи багатьох європейських держав. Важливість тієї проблеми зумовлює необхідність співпраці на європейському рівні з метою вироблення стратегії її розв’язання[162].

Медичне обслуговування в місцях позбавлення волі. Охорона здоров’я осіб, позбавлених волі, є сферою безпосередньої компетенції ЄКПК. Недостатній рівень медичного обслуговування може швидко призвести до ситуації, що окреслюється терміном „нелюдське, чи таке, що принижує гідність, поводження і покарання”. Крім того, медичне обслуговування в таких установах може відігравати важливу роль у полегшенні страждань від жорстокого поводження.

ЄКПК, інспектуючи місця позбавлення волі, керується тим, що рівень медичного обслуговування оцінюється за такими елементами: доступ до лікаря; рівноцінне медичне обслуговування; згода пацієнта і конфіденційність; профілактика захворювань; допомога особливим категоріям осіб; професійна незалежність і компетентність медичного персоналу[164].

Перебуваючи під вартою, особи повинні мати доступ до лікаря, незалежно від режиму їх утримання. Медична служба в місцях позбавлення волі повинна забезпечувати регулярні амбулаторні консультації та швидку медичну допомогу.

Права вільно виражати згоду і дотримання конфіденційності є основними правами особистості. Пацієнтам повинна надаватися вся суттєва інформація про стан їхнього здоров’я, курс лікування та призначені препарати. Вони повинні мати можливість звертатися з проханням про пєредання цієї інформації своїм сім’ям, адвокатам чи лікарям поза межі установи.

У питанні проведення медичних експериментів над особами, позбавленими волі, необхідно дотримуватися дуже суворого підходу, оскільки існує ризик, що їх згода на участь у такому експерименті може бути обумовлена їхнім перебуванням у в’язниці.

Лікарська таємниця повинна дотримуватися в місцях позбавлення волі так само, як і в суспільстві. Ведення картотеки пацієнтів повинно бути обов’язком лікаря. Всі медогляди повинні проводитися поза межами прослуховування та індивідуально.

Завдання тюремної служби охорони здоров’я не повинні обмежуватися лікуванням хворих. На неї повинна бути покладена відповідальність за соціальну і профілактичну медицину. Медичний персонал в місцях позбавлення волі повинен регулярно розповсюджувати інформацію про заразні хвороби (особливо про гепатит, СНІД, туберкульоз, дерматологічні інфекції) як серед ув’язнених, так і серед персоналу. ЄКПК не раз підкреслював у своїх доповідях, що не існує медичних показань для сегрегації ув’язнених тільки на тій підставі, що вони є ВІЛ-інфікованими[165].

Тюремні служби охорони здоров’я можуть вносити свій внесок у попередження насильства проти осіб, що утримуються під вартою, шляхом систематичної реєстрації тілесних ушкоджень, шляхом надання відповідним органам загальної інформації та інформації про конкретні випадки насильства, Медичні служби можуть вести періодичну статистику про тілесні ушкодження в місцях позбавлення волі для міністерства юстиції.

На потреби деяких категорій осіб необхідно звертати особливу увагу: це жінки і діти, підлітки, психічно хворі. ЄКПК розробив особливі рекомендації, які зводяться до такого: діти не повинні народжуватися у тюрмах; матері необхідно дозволити бути разом із дитиною певний проміжок часу; якщо мати і дитина знаходяться разом у тюрмі, то вони повинні бути забезпечені післяпологовим і дитячим обслуговуванням. Підлітки, які утримуються під вартою, повинні залишатися на постійному місці в оточенні особистих речей і в соціально позитивних групах. Режим, який до них застосовується, повинен базуватися на інтенсивній діяльності, включаючи соціально-виховні зустрічі, спорт, освіту, професійне викладання тощо.

Особливості поводження з іпоземнимиі громадянами, затриманими за порушення міграційного законодавства. ЄКПК визначив декілька категорій іноземців, що утримуються під вартою: особи, яким відмовлено у в’їзді в певну країну; особи, що в’їхали в країну незаконно і були згодом виявлені; особи, в яких збіг строк дозволу на перебування в країні; особи, що шукають політичного притулку[166].

Делегації ЄКПК під час своїх відвідин зустрічалися із затриманими іммігрантами в різних умовах: від соціального приміщення в пунктах в’їзду в країну до камер у поліцейських відділках, тюрем і спеціальних центрів затримання. Особливої уваги заслуговує питання транзитних і „міжнародних” зон в аеропортах. ЄКПК відстоює те, що перебування в транзитній чи „міжнародній” зоні може, залежно від обставин, означати позбавлення волі за змістом пі ч. 1 ст 5 Конвенції про захист прав і свобод людини 1950 рш.

Затримані особи мають такі права[167]: повідомити будь-яку особу, за власним вибором, про свій стан; бути поінформованим точно і терміново зрозумілою їм мовою про всі свої права і застосовані до них процедури; доступ до адвоката повинен поширюватися на весь період затримання і включати право говорити з адвокатом наодинці, під час бесід із відповідними представниками влади; доступ до медичного обслуговування; право підтримувати контакт із зовнішнім світом у період перебування під вартою, мати доступ до телефона і право відвідування родичами і представниками відповідних організацій.

ЄКПК сформулював також принципи, яких повинна дотримуватися національна влада при депортації іноземців[168]. Комітет вважає абсолютно неприпустимим, щоб до осіб, відносно яких було віддано розпорядження про депортацію, застосовувалися сила як метод переконання піднятися на борт транспортного засобу або ж як покарання за відмову зробити це. У виключних випадках сила чи гамівні засоби мають бути обмежені мотивом раціональної необхідності. Державі, що депортує, необхідно забезпечити особі можливість скористатися попереднім медичним обстеженням до того, як буде ухвалене рішення про її депортацію з території держави. Операції з депортування мають бути ретельно задокументовані і проконтрольовані відповідними національними службами.

Поводження з особами, примусово поміщеними в психіатричні установи. ЄКПК вивчає умови утримання всіх категорій осіб, що позбавлені волі, в тому числі психічно хворих. Серед установ, які відвідує ЄКПК, є психіатричні лікарні, в яких поряд із добровільно вміщеними знаходяться особи, яких було госпіталізовано відповідно до рішення суду (у цивільних чи кримінальних справах). Психіатричні установи для ув’язнених, в яких психічну хворобу діагностовано під час їх перебування в тюрмі, також є об’єктами спостереження з боку Комітету.

Якість умов утримання і лікування пацієнтів значною мірою залежить від забезпечення закладу матеріальними ресурсами. Однак у тих установах, де люди знаходяться під опікою держави, забезпечення ряду елементарних життєвих потреб завжди повинно бути гарантовано. Це насамперед адекватне харчування, забезпечення одягом і необхідними ліками. Комітет часто стикається з фактами порушення цих вимог чи навіть повної відсутності основних компонентів ефективного лікування і соціально-психологічноїреа- білітащ, через що лікування обмежується фармакотерапією!

Особливої уваги заслуговує такий метод лікування, як електрошокова терапія, який, звичайно, є необхідним для лікування певних видів захворювань. Однак трапляються випадки застосування електрошокової терапії без анестезії та м’язових релаксантів. Такий підхід не може розглядатися як придатний для сучасної психіатричної практики. Окрім ризику заподіяння ушкоджень, сама процедура є такою, що принижує гідність пацієнтів.

Значну кількість зловживань, що кваліфікуються як порушення ст. З Європейської конвенції 1950 p., Комітет виявляє в сфері застосування заходів у гамування[169]. До застосування таких заходів потрібен особ- ливий підхід. Там, де фізичне стримування є необхідним, його слід здійснювати, в принципі, без застосування ременів чи гамівних сорочок.

ЄКПК інколи зустрічався з пацієнтами психіатричних установ, до яких заходи фізичного стримування застосовувалися протягом кількох днів. У своїх доповідях ЄКПК неодноразово наголошував на неприпустимості застосування таких заходів, як покарання[170]. Кожний випадок фізичного стримування пацієнта (мануальне стримування, застосування засобів фізичного обмеження, ізоляція) повинен реєструватися в особливому журналі і медичній картці пацієнта.

Комітет зафіксував багато порушень на початковій стадії цього процесу, а саме при ухваленні рішення про вміщення в психіатричну установу. Процедура, на підставі якої ухвалюється рішення про примусову госпіталізацію, повинна бути незалежною і иеупередженою, а також презю- мувати проведення об’єктивної медичної експертизи.

Щодо випадків цивільного характеру, в багатьох державах рішення про примусову госпіталізацію повинні ухвалювати судові органи на підставі висновків психіатрів. Однак не у всіх державах передбачена автоматична участь судових органів у процесі на початковій стадії прийняття рішень. У будь-якому випадку, особа, примусово поміщена в психіатричну установу органами, які не мають судових повноважень, повинна мати право ініціювати розгляд справи, в ході розгляду якої суд буде своєчасно визначати законність затримання цієї особи[171].

Якщо особа перебуває в психіатричній установі законно, то як гарантію проти зловживань необхідно запровадити ефективну процедуру подання скарг. При цьому повинні існувати процедури, які дозволяють пацієнтам подавати формальні скарги в орган, що функціонує в межах відповідної установи, а також скеровувати конфіденційні повідомлення у відповідний орган, що знаходиться поза межами установи.

Особливості поводження з неповнолітніми особами, позбавленими волі. ЄКПК розробив стандарти поводження з неповнолітніми особами в доповнення до Конвенції ООН про права дитини 1989 р.[172], мінімальні стандартні правила ООН щодо відправлення судочинства по відношенню до неповнолітніх (Пекінські правила) 1985 р.[173], Правила ООН щодо неповнолітніх, позбавлених волі 1990 р.[174], Керівні принципи ООН щодо попередження злочинності неповнолітніх 1990 р. (Рійядські принципи)[175].

Звичайно на неповнолітніх осіб[176] повинні поширюватися такі ж самі види гарантій, як і на повнолітніх, що позбавлені волі: право на повідомлення родичам або третім особам про факт затримання, право на доступ до адвоката і лікаря тощо. Окрім цих гарантій, деякі правові системи „визнають”, що враховуючи вразливість неповнолітніх осіб, необхідно запроваджувати додаткові заходи. Це передбачає накладення на правоохоронні органи формального обов’язку самим забезпечувати повідомлення відповідних осіб про факт затримання неповнолітніх. Також службовці не мають права допитувати неповнолітніх за відсутності відповідних осіб і/чи адвоката.

Процедури подання скарг і перевірки є основними гарантіями проти жорстокого поводження в установах, де утримуються неповнолітні. Вони повинні мати можливість подавати скарги як всередині, так і поза межами адміністративної системи установи, а також мати доступ до відповідних посадових осіб у конфіденційному порядку. Додатковими гарантіями можуть слугувати регулярне відвідування всіх установ, де утримуються неповнолітні, представниками незалежного органу (комітету чи суду), уповноваженого розглядати скарги неповнолітніх і, в разі необхідності, вживати заходів, інспектувати приміщення та умови утримання[177].

Стандарти ЄКПК щодо поводження з позбавленими волі жінками[178]. Важливою гарантією дотримання прав жінок у місцях позбавлення волі повинна бути присутність жінок у складі пенітенціарного персоналу. Жінки, позбавлені волі, повинні утримуватися обов’язково у приміщеннях, фізично відокремлених від приміщень, в яких утримуються чоловіки. Змістовна діяльність у пенітенціарних закладах повинна надаватися жінкам у недискримінаційному порядку. Передпологовий та післяпологовий догляд, який надається таким жінкам, не повинен бути нижчим за догляд у позапенітенціарній системі[179]. Незабезпечення жінок предметами першої необхідності для гігієнічних потреб може бути кваліфіковане як поводження, що принижує гідність людини.

Практика діяльності ЄКПК доводить[180], що основною причиною незадовільного стану дотримання державами ст. З Європейської конвенції про захист прав людини 1950 р. є не брак матеріальних ресурсів, а безкарність дій посадових осіб. Віра в заборону тортур та інших форм поганого поводження підривається кожного разу, коли посадові особи, відповідальні за такі правопорушення, не притягаються до відповідальності за свої дії. Не застосовуючи ефективних дій, відповідні органи порушують основи демократичного суспільства. ЄКПК виявив, що в деяких державах органи слідства мають суттєві дискреційні повноваження на відкриття попереднього слідства у справах про погане поводження з особами, позбавленими волі, коли інформація про можливе жорстоке поводження вже оприлюднена. З точки зору ЄКПК, навіть за відсутності офіційної заяви такі органи повинні мати юридичний обов'язок провести розслідування кожного разу, коли отримують достовірну інформацію з будь- якого джерела про те, що мають місце такі дії. Для того, щоб розслідування можливого поганого поводження було ефективним, важливо, щоб особи, відповідальні за його проведення, були незалежними від осіб, що їх скоїли. Також критеріями ефективності розслідування повинні бути достатність публічного контролю над цим процесом чи його результатами, а також відкриття, паралельно із судовим, дисциплінарного провадження.