14.4. Загальни й огля д структурни х перетворен ь у сільськом у господарств і Співтовариств а 14.4.1. Загальна характеристика структуральної політики
Положення ст. 33 Договору про Співтовариство шодо зрос- тання продуктивності сільського господарства і щодо усунення розбіжностей у розвитку різних сільськогосподарських регіонів зумовили неможливість зведення спільної аграрної політики тільки до системи підтримання цін і доходів у сільському госпо- дарстві.
Така політика мала сприяти також змінам господарської структури сільськогосподарського виробництва, тобто змінам форм і методів ведення сільського господарства. Це обумовило виникненн я структуральної політики у сільському господарстві Співтовариства.Структуральна політика у сільському господарстві Співтова- риства є другим складовим елементом спільної аграрної політики Співтовариства і становить напрями діяльності інституцій Спів- товариства щодо формування оптимальної господарської струк- тури сільськогосподарського виробництва, тобто визначенн я переважних форм і методів ведення сільського господарства. Вона реалізується через систему заходів стимулювання впро- вадженн я тих чи інших фор м і методів веденн я сільського господарства, зокрема, стимулювання впровадження високих аграрних технологій і дотримання екологічних вимог при веденні сільського господарства. Це досягається через встановленн я відповідних критеріїв для отримання дотацій на розвиток сіль- ського господарства, через фінансування спеціальних структу- ральних програм, а також встановленням правових, адміністра- тивних обмежень тощо.
На відміну від ринкової політики у сільському господарстві, політика структурних перетворень Співтовариства ніколи не була повною мірою денаціоналізована. На рівні Співтовариства окреслено тільки загальні риси і завдання цієї політики, засади і методи її реалізації, залишаючи національним законодавствам широкий простір для більш детального регулювання. Проблема- тика власності на засоби сільськогосподарського виробництва,
248
обігу земель сільськогосподарського призначення (як inter vivos, так і mortis causa), внутрішньої організації господарств залиша- ється у компетенції законодавств держав-членів ЄС, піддаючись лише опосередкованому впливу права Співтовариства. Це дозво- ляє формувати через законодавств о держав-члені в найбільш відповідну національни м традиція м модел ь сільськогоспо - дарського розвитку. Зазначене обумовило великі розбіжності, шо існують в аграрному законодавстві держав-членів ЄС. Можна сказати, що законодавство Співтовариства, регулюючи функціо- нування фондів структурної підтримки на засаді часткової участі Співтовариства і держав-членів, залишає значну частину відпо- відальності за структурну перебудову сільського господарства держав-членів ЄС.