Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню 1987 року[115]

Сьогодні Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі у цьому підрозділі - Конвенція), яка набула чинності 1 лютого 1989 p., ратифікована усіма державами - членами Ради Європи та відкрита для приєднання з боку інших держав[116].

Цей міжнародно-правовий договір має низку особливостей. По- перше, його було прийнято для розвитку положень ст. З Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 p., про що зазначено у преамбулі Конвенції, де підкреслюється, що «жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання»[118]. При цьому це не означає жодного дублювання обидвох механізмів, оскільки вони мають різну процесуальну природу: механізм за ЄКПЛ 1950 р. має більше правовідновлювальний характер, здійснюється за допомогою судової процедури, по завершенні якої приймається юридично обов’язкове рішення, а ініціатором процесу є фізична особа - жертва порушень. Механізм за Конвенцією 1987 р. має передусім превентивний характер і здійснюється за допомогою інспекцій представників відповідного контрольного органу - Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (далі — ЄКПК)[119], які він же ініціює.

На універсальному рівні діє Конвенція проти катувань та нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження чи покарання 1984 р., якою встановлено такі процедури контролю за виконанням: подання доповідей державами-учасницями (обов'язково), розгляд міждержавних та індивідуальних повідомлень про порушення норм цієї Конвенції (факультативно) та проведення розслідування з можливим відвідуванням території держави-учасниці (радше, як виняток).

Організація роботи ЄКПК.

Оскільки левова частка роботи ЄКПК припадає на проведення інспекцій, особлива увага в організації роботи приділяється членському складу Комітету та допоміжному персоналу. Відповідно до ст. 4 Конвенції, Комітет складається з такої кількості членів, яка відповідає кількості

Договірних Сторін. Національна делегація кожної Сторони в ПАРЄ висуває трьох кандидатів, з яких, принаймні, два повинні бути її громадянами. Бюро ПАРЄ укладає список кандидатів за державами. Цей список передається в Комітет міністрів, який і обирає членів Комітету терміном на чотири роки з можливістю бути переобраними двічі, передбачено також процедуру періодичного оновлення половини його членського складу[121]. Нещодавно ПАРЄ запропонувала удосконалити процедуру комплектації складу ЄКПК[122] як на національному рівні, так і на рівні субком- ітету ПАРЄ з прав людини, який розглядає запропоновані національними делегаціями кандидатури. Зокрема, рекомендовано на національному рівні при розгляді списку кандидатур консультуватися з релевантннми органами влади та неурядовими правозахисними організаціями. На рівні Ради Європи - посилити роль Підкомітету з прав людини і надати можливість інтерв’ювання запропонованих національними властями кандидатур з метою аналізу їхніх особистих і професійних якостей, мотивації їхньої участі в роботі ЄКПК тощо.

Запропоновані кандидати повинні відповідати певним критеріям: мати високі моральні якості, визнаний авторитет у галузі прав людини або професійний досвід у сфері регулювання Конвенції. Виступаючи особисто, вони повинні бути незалежними і неупередженими, а також готовими ефективно виконувати свої функції. Цьому критерію приділяється особлива увага, оскільки інспекції вимагають фізичної і розумової віддачі.

Щодо професійних навиків, то з самого початку наголошувалось на багатодисциплінарній природі Комітету, тому його членами не повинні бути представники суто юридичних професій, необхідно, щоб до Комітету входили лікарі і фахівці у сфері пенітенціарної системи[123].

Структура ЄКПК. Оскільки найважливішим аспектом роботи Комітету є інспектування, він повинен ефективно працювати в межах пленарних засідань за підтримки Бюро (складається з президента та віце-президентів) та Секретаріату (Секретар та службові працівники призначаються Генеральним секретарем РЄ). Обирається Президент та Віце-президент Комітету із числа членів ЄКПК терміном на два роки[125].

Бюро забезпечує безперервність роботи ЄКПК і керує нею. Склад Бюро відображає багатодисциплінарну природу Комітету і включає представників юридичних і медичних професій. Із зменшенням кількості пленарних засідань значно зросла роль Бюро, яке готує рішення Комітету, програми візитів і склад делегацій. Бюро також може скликати позачергові зустрічі Комітету, за необхідності може вирішувати питання про здійснення позачергових візитів, а також може ухвалювати рішення про склад делегації.

Зазвичай Комітет збирається на пленарні засідання тричі на рік. Із збільшенням кількості візитів кількість пленарних засідань значно зменшилася. Засідання скликаються за рішенням Бюро або на вимогу третини членів Комітету, проводяться в закритому порядку і в них можуть брати участь лише члени Комітету, Секретаріат і перекладачі. Обговорення Комітету мають конфіденційний характер. Порядок денний засідання подається Секретаріатом на схвалення Бюро і приймається на початку засідання[126].

Рішення Комітету ухвалюється більшістю голосів присутніх[127]. Комітет діє колегіально і Президент не має вирішального голосу. Під час пленарних засідань Комітет може ухвалити рішення з таких питань: обрання Бюро, затвердження і перегляд Процедурних правил, щорічна програма періодичних візитів, проведення позачергових візитів (ad hoc, на запрошення), про склад делегацій, схвалення доповідей про проведені візити, схвалення щорічної підсумкової доповіді про діяльність Комітету, затвердження змісту повідомлення для громадськості (кваліфікованою більшістю).

Основну частину роботи з організації візитів виконує відповідна делегація, яка зустрічається декілька разів перед візитом і після нього (щоб розробити план інспекції, скласти попередній звіт і відповісти на подану від держав інформацію).

Ефективність діяльності ЄКПК значною мірою залежить від діяльності Секретаріату[128], який виконує адміністративну частину роботи Комітету і Бюро, зокрема готує пленарні засідання Комітету й організовує виконання рішень. Але основним завданням Секретаріату є підготовка, проведення і участь у місіях.

Перед здійсненням місії Секретаріат провадить документально- організаційну підготовку, налагоджує зв’язки з представниками влади і збирає необхідну інформацію (документи, правові акти, інформацію від неурядових організацій). Під час місії члени Секретаріату супроводжують членів Комітету і відповідають за логістику, координацію і адміністративні питання. Після місії Секретаріат на основі записів, зроблених членами Комітету, складає попередню доповідь. На нього також покладена відповідальність за підтримання діалогу між Комітетом і державами[129]. Секретаріат ЄКПК також постійно збирає інформацію, передбачену мандатом ЄКПК. На підставі отриманої з різних джерел інформації (офіційні джерела, неурядові організації, преса, фізичні особи) Секретаріат формує досьє на кожну державу, яке потім Комітет використовує при укладенні плану її інспекцій.

Підготовка інспекційш. Для кожного візиту Комітет створює делегацію, до складу якої входять члени Комітету, члени Секретаріату, експерти, і, в разі потреби, перекладачі. Комітет обирає склад делегації, а делегація обирає голову.

Для того, щоб зберегти неупередженість делегації, «національний» член Комітету не може брати участі у візиті в свою країну. Слід зазначити, що такий принцип був застосований на практиці раніше, ніж став правилом процедури ЄКПК (в листопаді 1990 р.)[130].

У Конвенції зазначено, що Комітет «може, якщо він вважає це за необхідне, вдаватися до послуг експертів і усних перекладачів».

Експерти прямо обираються Комітетом тимчасово і супроводжують його протягом всієї місії. Близько дванадцяти експертів допомагають Комітетові постійно: п’ять брали участь у більш ніж десяти місіях, а сім інших - більше ніж у п’яти. Де-факто вони є групою, яку ЄКПК може скликати, відповідно до потреб у певних професійних навиках[132].

ЄКПК звертається за допомогою до медичних експертів, насамперед психіатрів, а також юристів з досвідом роботи із засудженими, спеціалістів зі сфери виконання покарань і місць тимчасового утримання під час досудового слідства.

Щодо правового статусу експертів у Конвенції вказано, що експерти діють відповідно до інструкцій і під керівництвом Комітету, вони підлягають зобов’язанню діяти незалежно і неупереджено, як і члени Комітету, вони також зобов’язані діяти конфіденційно. До того ж Конвенція передбачає, що держава може заперечити проти візиту певного експерта до місця, яке перебуває під її юрисдикцією[133].

Під час місії експерти під керівництвом ЄКПК мають такі ж права і обов’язки, як і члени Комітету, під час візиту експерти можуть вести приватні розмови з затриманими. Після завершення місії експерти повинні скласти звіт про інспекцію, але вони не беруть участі у пленарних засіданнях Комітету, на яких схвалюється доповідь.

ЄКПК виконує свої превентивні функції за допомогою двох видів інспекцій: періодичних і інспекцій, які, на його думку, необхідні у кожному конкретному випадку, так звані інспекції ad hoc. До таких інспекцій ad hoc належать невідкладні та оглядові інспекції.

Періодичні інспекції здійснюються у всі держави, що підписали Конвенцію, на рівних умовах.

можливі порушення відповідних міжнародно-правових зобов’язань.

Періодичні інспекції плануються заздалегідь, а їх програму Комітет визначає на своїх пленарних засіданнях. У своїх процедурних правилах ЄКПК ухвалив положення про необхідність схвалення і публікації наприкінці кожного року програми періодичних інспекцій на наступний рік. У Конвенції не зазначено, як часто повинні проводитись такі інспекції. Це надає роботі ЄКПК певної гнучкості у виборі країн для здійснення інспекцій. Однак слід враховувати і такі аспекти, як кількість днів, відведених для інспекцій, і кількість місць у країні, в яких слід побувати, а також забезпечити об’єктивність[134]. Тому ЄКПК проводить інспекції - хоч і не завжди на рівних умовах - також у державах, з яких інформація про погане поводження із відповідною категорією осіб не надійшла[135].

Перше коло візитів визначається жеребкуванням. Починаючи з другого кола ЄКПК призначає інспекції відповідно до потреби для встановлення балансу між державами-учасницями залежно від того, коли було ратифіковано Конвенцію. Протягом першого року після набуття Кон венцією чинності здійснюються одна періодична інспекція й одна інспекція ad hoc. До 1996 р. ЄКПК схилявся до проведення періодичних інспекцій у кожну державу-члена кожні два-три роки, на додаток до невідкладних та оглядових інспекцій, які можуть виявитись необхідними. Згодом ЄКПК розробив принцип проведення періодичних інспекцій у середньому через кожні чотири роки. На практиці ж інтервали між періодичними інспекціями становлять у середньому чотири-п'ять років[136].

Другий тип візитів, передбачених ст.7 Конвенції, - інші інспекції, які, на думку Комітету, необхідні у кожному конкретному випадку і надають йому змоіу гнучко реагувати на різні ситуації. Вони бувають, як уже зазначалося, двох видів - невідкладні та оглядові[137] Невідкладні інспекції зазвичай проводяться на пропозицію держави-учасниці для розслідувана ня певних заяв і з’ясування ситуації. Рішення яро проведення інспекції ad hoc виноситься на розгляд всього Комітету[138]. ЄКПК ухвалює рішення про проведення невідкладних інспекцій ad hoc у відповідь на достовірну інформацію щодо загрози приниження або нелюдського поводження з особами, позбавленими волі. Він має право, хоч й не обов’язок, діяти у відповідь на інформацію, яка надходить з будь-якого джерела. Тому Комітет має можливість гнучко реагувати на заяви, які вимагають негайного чи додаткового розслідування. Коли у Комітет постійно надходить тривожна і достовірна інформація про очевидні порушення в місцях позбавлення волі конкретної держави, він може спрямовувати делегацію, щоб перевірити і прокоментувати ситуацію у зазначених закладах[139]. Окрім можливості проведення інспекцій ad hoc, ЄКПК може вимагати, в міжінспекційний період, щоб представники влади забезпечували інформацію про загальну ситуацію в державі, у визначеному місці чи у конкретному випадку. Така процедура надає ЄКПК можливість швидко й ефективно реагувати на отримані повідомлення і, коли поданих йому фактів недостатньо, - призначити інспекцію ad hoc.

Мета оглядових інспекцій[140] - оцінити прогрес, якого досягла держава в імплементації рекомендацій ЄКПК відносно певних проблем чи конкретних питань. З цією метою може постати необхідність відвідати ту саму карну установу через відносно короткий період часу чи відвідати інші місця в межах тієї ж країни, щоб оцінити, наскільки змінилася ситуація. Рішення про проведення інспекції ad hoc ухвалюється, якщо уряд не зміг своєчасно (в часових межах, встановлених ЄКПК) подати відповідь на безпосередні зауваження, зроблені делегацією наприкінці своєї інспекції (держава зобов’язана забезпечити відповідь протягом трьох місяців), чи на рекомендації ЄКПК, викладені у звіті інспекції (звичайно вимагається протягом трьох місяців). Відмова відповісти у визначеній формі на безпосередні зауваження є ще більш серйозним порушенням принципу співпраці, встановленого ст.3 Конвенції.

Делегації Комітету. Права та обов'язки членів делегацій. Як

правило, інспекції здійснюють щонайменше два члени Комітету. Комітет може, в разі необхідності, вдаватися до послуг експертів і усних перекладачів. Як виняток інспекції може проводити Комітет у повному складі (хоча сьогодні це майже неможливо, оскільки до Комітету входять 47 осіб), або ж один представник[141]. Дотепер ЄКПК не скористався жодною з цих двох можливостей. Ухвалюючи рішення про склад делегації, Комітет враховує особливості майбутньої інспекції і, особливо, тип місця, чи місць, які слід відвідати. Кількісний склад делегації залежить від кількості позбавлених волі у запланованих для візиту установах і від складності проблем, які необхідно буде вирішити[142].

Комітет встановив власний критерій визначення кількості членів делегацій залежно від кількості населення держави, які поділяються на великі і малі. Делегації, які спрямовуються у великі держави, складаються з п’яти-шести членів Комітету, одного чи двох експертів, двох членів Секретаріату, а також, за необхідності, відповідної кількості перекладачів. Для інспекцій у маленькі держави делегації складаються з двох-чотирьох членів Комітету, одного експерта, одного чи двох членів Секретаріату і необхідної кількості перекладачів.

Щоб забезпечити неупередженість Комітету, ЄКГІК ухвалив рішення, згідно з яким до складу делегації не можуть входити члени Комітету, які представляють державу, яку ЄКПК має намір відвідати[143]. Аналогічно до складу делегації не може входити й експерт, який є громадянином цієї держави. Під час консультації з Бюро члени делегації попередньо обирають з-поміж себе голову делегації, який представлятиме її під час інспекції і виконуватиме роль речника під час перших і завершальних переговорів[144].

Під час інспекцій лише члени ЄКПК мають повноваження підтримувати контакти з представниками влади. На них покладається відповідальність за проведення інспекції. Експерти, які допомагають ЄКПК у проведенні інспекції, діють відповідно до інструкцій і під керівництвом Комітету. Експерти не можуть самостійно вступати в дискусії з представниками влади держави, яку вони відвідують. Самостійно інтерв’ювати ув’язнених експерти можуть, лише отримавши повноваження від голови делегації.

Роль експертів полягає у тому, щоб і забезпечувати членів делегації спеціальними знаннями і досвідом у таких галузях, як поводження з позбавленими волі особами, тюремні режими чи поводження з молодими правопорушниками. Аналіз складу делегацій свідчить про те, що здебільшого використовуваються послуги спеціалістів з психіатрії і судової медицини.

Члени Секретаріату, які супроводжують делегацію, відповідають за практичне проведення інспекцій. Вони підтримують зв’язок з офіцером зв’язку держави, в якій проходить інспекція, а також з міжнародними і національними неурядовими організаціями. До того ж вони забезпечують членів ЄКПК інформацією про відвідувані установи[145].

Проведення візитів. Слід зауважити, що візити можуть проводитись за будь-яких обставин. Конвенція застосовується не тільки в мирний час, а й під час війни або за надзвичайного стану. Компетенція Комітету обмежена лише щодо місць, які регулярно відвідують представники держав-зас- тупниць або МКЧХ відповідно до положень Женевських конвенцій 1949 р. та Додаткових протоколів 1977 р. Однак положення п.З ст.17 не стосуються відвідування представниками МКЧХ в мирний час відповідних установ на підставі двосторонніх угод із певною державою. А це означає, що ЄКПК може розглядати такі місця як об’єкт своїх інспекцій[146].

ЄКПК має право інспектувати будь-яке місце позбавлення волі, в межах юрисдикції держави-учасниці, в якому утримуються одна чи більше осіб. Вибір місця позбавлення волі, яке слід відвідати ЄКПК, залежить від отриманої інформації про існування місць позбавлення волі на території держави-учасниці, адже, відповідно до п.З ст. 8 Конвенції, держави повинні подавати йому таку інформацію. Делегація може використовувати також інформацію з різних джерел: повідомлення неурядових організацій, фізичних осіб, засобів масової інформації, інших засобів моніторингу, внутрішніх контрольних органів тощо.

Повідомлення неурядових організацій - джерело інформації, яке впливає на вибір ЄКПК. Деякі неурядові організації готують доповіді про держави, у які мають здійснюватись інспекції, і передають їх ЄКПК[147].

ЄКПК встановив процедуру отримання інформації від фізичних осіб[148]. Секретаріат повинен передати до ЄКПК одержану інформацію, якщо вона стосується питань, які належать до компетенції ЄКПК. Окремі члени ЄКПК, одержавши інформацію, повинні передавати її в Секретаріат. Секретаріат реєструє всю одержану інформацію і надсилає повідомлення про її одержання особі, яка її надіслала. Оскільки запроваджений Конвенцією механізм не передбачає процедури скарг, то така форма спілкування розглядається як джерело інформації, і фізичних осіб не повідомляють про дії ЄКПК у відповідь на їхні повідомлення.

Комітет також співпрацює з такими міжнародними контрольними органами, як Європейський суд з прав людииит, МКЧХт, Комітет ООН проти тортур, Спеціальний доповідач ООН з питань тортур та інших жорстокиху нелюдських та таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання, Верховний комісар ООН у справах біженців. Те саме стосується і внутрішніх контрольно-наглядових органів. Так звані національні члени Комітету, хоч і не можуть входити до складу делегацій, все ж можуть подавати пропозиції.

Вибір місця для інспекцій ad hoc зумовлюється метою інспекції. Під час перших періодичних інспекцій інспекції поліцейських відділень і в’язниць значно перевищували кількість інспекцій, здійснених в інші заклади, а психіатричні заклади, закриті відділення лікарень, заклади для утримання неповнолітніх та іноземних громадян ЄКПК інспектував лише кілька разів. З часом кількість інспекцій у психіатричні заклади, центри перебування затриманих іноземних громадян та іммігрантів, заклади утримання неповнолітніх і військових значно зросла, а, останнім часом, і інспектування будинків для людей похилого віку.

ЄКПК зобов’язаний попереджати уряд відповідної Сторони про свій намір здійснити інспекцію. Після такого повідомлення він може інспектувати будь-яке , зазначене у ст. 2 Конвенції, місце в будь-який час.

Ні в Конвенції, ні в пояснювальній доповіді не окреслено час, протягом якого слід повідомити державу про інспекцію[149].

Як тільки ЄКПК склав програму періодичних інспекцій, Секретаріат повідомляє про це зацікавлені сторони. Незабаром після цього Комітет видає невеликий прес-реліз, в якому в алфавітному порядку перелічено країни, в які заплановано періодичні інспекції.

Приблизно за два тижні до інспекції державу-члена повідомляють про дату проведення інспекції, її можливу тривалість і склад делегації. У повідомленні повинні бути вказані імена членів Комітету, експертів, перекладачів і членів Секретаріату, які супроводжуватимуть ЄКПК під час інспекції. Держава-член може заперечити проти участі конкретної особи у складі делегації (право такого заперечення не поширюється на членів ЄКПК, а може стосуватися лише допоміжного персоналу)[150]. Таке формальне повідомлення також містить запит про організацію зустрічей з певними посадовими особами.

За кілька днів до початку інспекції надсилається повідомлення з переліком назв закладів, які ЄКПК має намір відвідати. Вважається, що за такий час не можна суттєво змінити умови та режими позбавлення волі[151]. Складений перелік є попереднім і в ході інспекції делегація ЄКПК може вирішити (а зазвичай і вирішує) провести інспекцію без попереднього повідомлення. До таких місць належать поліцейські відділки, транзитні зони в аеропортах та інші установи тимчасового утримання.

Про інспекції ad hoc та склад делегації ЄКПК повідомляє державу лише за декілька днів.

Звичайно візити починаються з особистих зустрічей з представниками національних неурядових організацій і осіб, які можуть надати делегації нову і неупереджену інформацію. Такі зустрічі проводяться лише за кілька днів до початку інспекції. Проводяться зустрічі також із пред- ставниками влади, які відповідають за ці установи, оскільки держава повинна співпрацювати з Комітетом.

Після цих зустрічей делегація відразу ж здійснює інспекцію місць позбавлення волі. Досить часто вона розділяється на маленькі підгрупи. На інспектування середніх і великих установ (400 і більше ув’язнених) делегація витрачає в середньому півтора-два дні. Делегація відвідує камери і ретельно оглядає умови, в яких утримуються ув’язнені, звертає уваїу на ставлення до них персоналу і вивчає документацію закладу.

ЄКПК розглядає такі аспекти утримання під вартою: гарантії проти принизливого поводження, матеріальні умови та режим позбавлення волі.

Комітет може проводити з позбавленими волі особами бесіди віч-на- віч. На це він не потребує жодних формальних дозволів компетентних органів. ЄКПК проводить бесіди із затриманими, щоб виявити загальні умови утримання, а також ставлення правоохоронців і персоналу до них і вислухати можливі скарги. Такі бесіда також дають делегаціям змогу отримати інформацію про те, як до позбавлених волі осіб ставились під час попереднього затримання, перш ніж спрямувати їх у конкретну установу.

Протягом бесіди члени делегації роблять записи, оскільки було прийнято рішення про відмову від використання диктофонів і фотоапаратів.

До того ж члени делегацій спілкуються з персоналом установ з метою виявлення їхньої обізнаності і ставлення до умов перебування ув’язнених, а також можливих пропозицій щодо їх поліпшення. Вони можуть вільно спілкуватися з будь-якою особою (члени сімей, лікарі, юристи, представники неурядових організацій, журналісти), якщо вважають, що можуть отримати таким чином необхідну інформацію.

Завершуючи інспектування, голова делегації, якщо це можливо, разом з іншими членами делегації повинен зустрітися з представниками влади щоб ознайомити їх з деякими своїми попередніми враженнями від інспекції місць позбавлення волі. Під час таких зустрічей делегація також може зробити безпосередні зауваження щодо термінових випадків. Усна заява зазвичай підтверджується письмово.

Незабаром після візиту ЄКПК видає прєс-реліз, який містить інформацію про склад делегації Комітету, а також перелік відвіданих місць. Проте в ньому не може міститися жодної інформації про результати і виявлені порушення[152].

Доповідь про проведения інспекцій у державі ЄКПК повинен передати зацікавленому в цьому урядові. Ця доповідь містить:!) опис різних стадій інспекції, факти виявлених порушень і консультації з представниками влади зацікавленої держави; 2) рекомендації, які ЄКПК вважає важливими для зміцнення захисту позбавленої волі особи, і пропозиції, на які ця держава повинна зважити. Звичайно, на початковому етапі така доповідь є конфіденційною. Принцип конфіденційності виявлених фактів Комітет може порушити, використовуючи це як санкцію за небажання Договірної Сторони співпрацювати і виправити ситуацію згідно з рекомендаціями ЄКПК. В такому разі Комітет робить публічну заяву з цього приводу. Доповідь про кожен конкретний візит може бути опублікована на прохання зацікавленої держави.

Крім того, наприкінці поточного року ЄКПК подає Комітетові міністрів РЄ щорічну загальну доповідь про свою діяльність, згодом вона передається на розгляд ПАРЄ та публікується.

or Degrading Treatment or Punishment (CPT) carried out a visit to Ukraine from 5 to 10 December 2007/ News Flash Council of Europe anti-torture Committee visits Ukraine http://www.cpt.coe.int /documents /ukr/2007-12-14-eng.htm