II. Забезпеченя, дане Гетьманом Богданом Хмельницьким шляхті Повіту Пинського 28 Червня 1657 року

Bo імя Господнє. Амінь. Ha вічну річи^а памятку.

Ми Богдан Хмельницький Гетьман

Генеральний Військ Й. Царської Милости Запорожських. Оз- наймуємо^ь тим Листом, вірою нашою і Bcero Війська стверженім/ кожному, кому би про се відати належало/ Предвічна мудрість, сама вказуючи" шляхи суспільного життя, заборонила роблячим добро відплачувати злом і приятелів серцем установила^г приймати

‘ проти;^k хоругов = війська;¹ наказу; ^m тільки в невідкладнім випадку; ” винищувати; ° не бажаючи, щоб такі зарази християнських душ находили в нашому повіті притулок і наживу;^р свідоцтво, прощення;⁴ духовенство гаряче просило;' має отримати ласку Й.

“пам’ять, події; ^ьсповіщаємо; ‘скріпленім. Нашим і Всього Війська обіщан- ням; ^л про це належить знати; ^е яка одна кермує шляхами;¹ і веліла приймати приятелів...

приятельським, давши таке для цього порівнання,⁸ що не єсть річ слушна за рибу гадюку, за хліб каміння й инше за добрі вчинки віддавати зло. Коли отже найвищий світа підсоняшного Творець і Правитель так учив обходитись з людьми, установляючи найпевніщу¹¹ взаїмної щирости й приязні підставу: добром віддавати' за добро — то не личить нікому, Його ласкою сотвореному, з ближнім своїм поводитись инакше, наколи хоче він,' з дороги спасенної не сходячи, кари Божої і людського уникнути суду. Тому й Ми, від давних не одступаючи звичаїв, коли Господь прихильні до злуки з нами серця й волю Повіту Пинського склонив,^к Послів од них, для ствердженя^{[56] [57]} вічного союзу присланих, ЙМП.

Що від нині ані самі поводитись з ними по неприятельськи, ані якогось" на їх маєтности особливого війська насилати не будемо, крім окремих залог, для порядку⁰ призначених, і не будем ані самі, ані через намовлені до того особи проти них на їх згубу кого небудь чужого підюжувати.^р Навпаки, коли-б хто небудь з ненависти до них за те, що вони союз і злуку з нами учинили, або для якоїсь ин- шої причини, хотів їм шкодити, наскочивши на їхній край з військом та огнем і мечем його руйнуючи, то ми їх боронити та запомогати і як-би треба було то й усім Військом неприятеля на них наступаючого відгоняти обіцюєм, навіть як-би се був і близький^[58] нам, але поради нашої — їх не зачіпати — не слухаючий.

B обрядах Римської віри, в котрій до Hac пристають, ніякої перешкоди Ми й потомки Наші і все Військо Запорожське їм чинити не будемо, ані нікого з них примусом до віри Православної Грецької навертати^г, як і записей давних і свіжих на костели відбирати й нищити не повиннісьмо,^[59] крім тих, які видерті¹ з маєтків православних і які з кривди убогих православних повстали. Чужі одначе секти й Унію, яко причини великого зла, постановляємо обопільно ізкорі- няти," не відмовляючи одначе доступу до ласки Нашої тим духовним (Уніятам), котрі правду пізнавши і при відцаню належного Митрополитові Київському послушенства^ѵ добру покуту учинивши, будуть мати за собою горячу нашого духовенства просьбу і рекомендацію.

Прероґативи," вольности і суди шляхецькі, станові їхньому належні, так як за Королів Польських бувало,* їм забезпечаємо. Одного тільки вимагаємо/ щоб скорочена була процедура правна і тим шляхті убогій до зубожіння й лишньої тяганини по судах була загорожена дорога.

Маєтностями дідичними в Повіті Пинськім, Мозирськім, Ty- ровськім і инших,^[60] де-б вони не находились у THx,^j хто склав присягу вірности, дозволяємо їм володіти вільно зо всіма доходами. Також лєнні^к права, кому вони здавна за Королів надані, мають в цілости за тими¹ оставатися, в чім їх за Hac і Потомків Наших асекуруємо™ разом з Військом Запорожським. Одні тільки королівщини, до староства Пинського, також і инші, до доходів Наших належні, мають бути від користування їхнього виключені/ Але доживотні⁰ надання кождому до смерти служити повинні, а по смерти держателя^р до нашої повертаються диспозиції. ^{[61] [62]}

Службу Божу, звичайні⁴ Процесії, дітей шляхецьких вільну науку, повне пошанування духовних віри Римської — за ними в ціло- сти оставити^г і ніяких хоч-би найменших перешкод в цих річах⁵ не чинити Ми й Потомки Наші з Військом Запорожським під словом християнським прирікаємо/

Загалом у всіх инших належних їм вольностях кривди ніякої чинити не будемо, під умовою, щоб чогось нового в них для ошукання Hac видумано не було/ Так само всі умови, до союзу належні, статечне⁵ додержати і це Наше Забезпеченя через надзвичайних послів присягою ствердити беремося,* зобовязуючи від нині Самих Себе і Потомків Наших і все Військо Запорожське, що одних* будемо мати друзів та ворогів і вічно та ненарушно^у в союзі жити будемо.

To все, щоб більшу вагу і ґрунтовність мало/ рукою власною це Наше Забезпеченя при печати військовій підписуємо. Діялось в Чигрині д. 28 Червня по старому календарю Року Божого 1657. Богдан Хмельницький Гетьман Військ Його Царської Милости Запо- рожських. Прийнято до книг київських 7 Липня по старому календарю.²

* *

*

Що означають ці документи? Ha якому ґрунті повстав вічний союз між католицькою вже тоді в своїй більшости шляхтою Пин- ського Повіту і православним Гетьманом Війська Запорожського? Яке політичне і соціяльне тло того акту?

Наша дотеперішня історіоґрафія, розвиваючись під впливом трьох чинників: ідеології державности російської, ідеології держав- ности польської і національно-культурної демократичної і недержавної, ідеолоґії української не дає відповіді на питання, котрі виходять поза рамки того, так чи инакше ідеолоґічно обмеженого, досліду нашої минувшини.

Отже, і цей факт союзу і злуки неправославної шляхецької верстви з Військом Запорожським не міститься в рамках ані суто православного "возсоединенія Руси”, ані "некультурного антипольсько- го, антишляхецького і антидержавного козацького бунтарства”, ані ^{[63] 1} скромних ’’культурно-національних демократичних українських змагань”. I тільки основно визволившись з накинутого нам підчас нашого занепаду поняття про себе, як про якийсь до державного життя нездатний, вічно бунтуючий і вічно покривджений полу-наро- дець, — тільки усвідомивши собі весь розмах нашої історії, широкі державні, орґанізацийні замисли предків наших, ми зможемо зрозуміти поодинокі діла тих предків, згідно з правдою — науково — оцінити поодинокі факти нашої минувшини. Історичним коментарем до двох вище наведених документів, аналізом зафіксованого в них історичного факту з точки погляду державно-орґанізацийних зма- ганнь української нації в ХѴІІ-ім століттю, мають бути дальші розділи цих заміток.³