Спричинення майнової шкоди може здійснюватись в таких формах:

1. Незаконне використання майна, яке було ввірене власником винній особі для виконання будь-яких зобов'язань за законом чи договором. Найпоширенішим тут є самовільне використання транспортних засобів, механізмів, машин та інших предметів.

2. Ухилення від оплати обов'язкових платежів. Цій формі спричинення майнової шкоди властиве те, що особа не передає відповідній організації майно, яке мусила передати. Наприклад, несплата різноманітних платежів і зборів, ухилення від оплати за користування електроенергією, газом, ухилення від сплати податків. Спричинення майнової шкоди в таких випадках полягає в тому, що відповідні фонди не поповнюються майном, яке повинно надходити відповідно до закону.

3. Обернення особою на свою користь або користь інших осіб платежів, які повинні були надійти до майнових фондів власника в порядку оплати за надані послуги. В залежності від наявності чи відсутності у винного повноважень на отримання та оприбуткування платежів такі діяння здійснюються шляхом: а) привласнення майна особою, яка не мас повноважень на його приймання і оприбуткування (привласнення грошей провідником поїзда за безквитковий проїзд пасажирів; б) привласнення платежів особою, службові повноваження якої пов'язані з їх прийманням та оприбуткуванням (водій автобуса, кондуктор, контролер).

Способом вчинення вказаного злочину є обман або зловживання довір'ям. В залежності від форми зовнішнього виявлення обман може бути в активній і пасивній формі.

Пасивний обман (бездіяльність) полягає в замовчуванні винним обставин, повідомлення про які було обов'язковим.

Обмани, які вчиняються шляхом активної поведінки, поділяються на словесний обман і обман дісю. Обман дією може полягати в конклюдентних діях або інших вчинках. виходячи з яких, можна зробити висновок про наявність або відсутність якихось обставин. Такий обман вчиняється як самостійно, так і для підтвердження словесного обману. Обман дією мас самостійне значення і характеризується тим, що особа своєю поведінкою вводить в оману відносно майнових зобов'язань (наприклад, розкривання лічильника).

Словесний (вербальний) обман може бути вчинений як в усній, так і в письмовій формі.

Усний обман при спричиненні майнової шкоди має місце в тих випадках, коли для засвідчення фактів, на підставі яких в особи виникає обов'язок передати своє майно, не потрібне спеціальне письмове підтвердження (документ). Такий обман можливий, наприклад, при укладанні угоди, яка відбувається в нотаріальній формі у державного нотаріуса, коли сторони самі визначають (називають) ті чи інші умови угоди (наприклад, ціну угоди), які є підставою для відрахування з них відповідних платежів (зокрема, державного мита). Тут обман є засобом ухилення від сплати суми державного мита, яка дійсно повинна надійти в доход держави.

Засобами письмового обману найчастіше є підроблені документи, призначені засвідчувати факти, які мають юридичне значення (наприклад, підроблена довідка про наявність утриманців з метою зменшення прибуткового податку).

В науці ще не досягнуто згоди щодо того, як слід кваліфікувати спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям з використанням підроблених документів. Деякі автори пропонують кваліфікувати такі діяння тільки за ст.

Інші автори вважають, що підлог документів аж ніяк не можна охопити ст. 87 КК України, хоча б його і було вчинено з метою спричинення майнової шкоди шляхом обману або зловживання довір'ям. Це самостійні дві дії, які розрізняються за об'єктом посягання і об'єктивною стороною і утворюють реальну сукупність злочинів. З останньою позицією можна погодитись. Дещо складніша справа щодо використання підроблених, документів при спричиненні майнової шкоди особою, яка їх не підроблювала, бо поняті я "обман" і "використання підроблених документів" за об'єктивною стороною збігаються за обсягом (обман кінець кінцем і полягає у використанні підроблених документів) і тому на перший погляд може здатися, що ст. 87 КК і ч. 2 ст. 194 КК України перебувають у стані конкуренції частки і цілого, а тому застосовується спеціальна норма — ст. 87 КК України.

Проте детальніший аналіз виявляє, що збіг названих норм має місце лише за ознаками об'єктивної сторони. За іншими ознаками складу, зокрема за об'єктом злочину, поміж спричиненням майнової шкоди і використанням завідомо підроблених документів є суттєва різниця. Тому слід погодитись з точкою зору тих авторів, які вважають, що спричинення майнової шкоди шляхом обману, вчинене з використанням підроблених документів (а так само поєднане з підробкою документів), необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 87 і ст. 194 КК України.

Це витікає також із санкцій ст. 87 і 194 КК. Якщо санкція ст. 87 КК передбачає максимальне покарання до двох років виправних робіт, то ч. 1 ст. 194 КК — до двох років позбавлення волі, ч. 2 ст. 194 КК — до одного року позбавлення волі, ч. З ст. 194 КК — до п'яти років позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої.

Поряд з обманом розглядуваний склад містить у собі як спосіб вчинення злочину також зловживання довір'ям. Звичайно відносини довір'я мають ті чи інші підстави, які витікають із договору, угоди, службового становища.

Зловживання довір'ям не слід змішувати з простим невиконанням обов'язків, коли відсутнє протиправне задоволення особистих інтересів через порушення інтересів власника (наприклад, невживання заходів до оплати пасажирами свого проїзду не є зловживанням довір'ям, хоча б при цьому власнику і було завдано шкоди).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливою метою.

Суб'єктом злочину є приватні особи, які досягли шістнадцятирічного віку, а також особи, які займають певні посалч, ллє не є посадовими особами. Посадові особи, які спричинили шкоду власнику шляхом обману або зловживання довір'ям, відповідають за посадовий злочин у вигляді зловживання посадовим становищем (ст. 165 КК України).

<І>