Співвідношення між політикою і мораллю зводиться до таких принципів:

1) політика завжди аморальна;

2) для досягнення високоморальної мети (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави тощо) всі засоби (в тому числі і насильницькі) морально виправдані;

3) жодна мета не може виправдати аморальні засоби (насильство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі частіше знаходить підтвердження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому моральність політиків в її універсальному цивілізаційному значенні залежить не стільки від їхніх особистих якостей, скільки від ситуації, в якій функціонує політика, а саме: ефективності соціального контролю над владними структурами; умов політичної конкуренції; рівня політичної культури політичних еліт і мас.

Взаємодія політики і права зводиться до того, що цивілізована політика, з одного боку, здатна забезпечити ефективність правового регулювання, а з іншого — може плідно впливати на суспільні процеси лише в рамках сучасної цивілізованої правової системи.

Ефективність правового регулювання залежить від рівно дії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку країни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке слугує всьому суспільству, а не тільки окремим соціальним групам, як це має місце в посткомуністичних державах.

Врівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок інших, тобто безжалісно відкидають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім цього, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури, економічного розпитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, незалежно від їхньої ідеологічної орієнтації, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права.

Отже, право — це результат погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого - умова розв'язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Зіставляючи політику й релігію, треба зазначити, що використання Церкви з політичною метою, а також втручання Церкви у державні справи недопустиме з точки зору демократичного розвитку суспільства. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини, безпеки нації, а релігія — умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.