Етапи розвитку господарського контролю та кадрове забезпечення контрольної діяльності

Як свідчать історичні дані, контроль виник ще в глибоку давнину. Під час свого еволюційного розвитку він зазнав великих змін - від контролю за допомогою здобутого досвіду, звичаїв і традицій, що передавалися з покоління в покоління, починаючи з первісного суспільства, до наукового осмислення процесів і свідомого використання їх на науковій основі в ринкових відносинах.

Контроль виник разом із суспільством, не раптово, не на порожньому місці, а як необхідна умова суспільної праці в здобуванні засобів для існування. Історія вказує на існування контролю в умовах матріархату і патріархату, де рід був головним виробничим осередком, який базувався на суспільній власності на засоби виробництва і колективній праці.

В первісному суспільстві племенами керували ради обраних старійшин. Контроль за розподілом здобутих продуктів тут здійснювався на засадах демократизму.

В первісному суспільстві господарський облік, як засіб контролю вівся в інтересах всієї громади. На цьому ступені розвитку суспільства контроль охоплював невелике коло господарських операцій з землею та худобою, заготівля продуктів і регулювання їх споживання. Контроль служив засобом організації і управління виробництвом громади.

Таким чином, контроль виник разом з розвитком людського суспільства та слугував засобом регулювання виробництва і розподілу здобутих засобів життя. Відсутність у первісному суспільстві товарно-грошових відносин давало можливість здійснювати тільки кількісний контроль простих господарських процесів.

Першою спробою організувати в Росії контрольну структуру стало створення Інституту присяжних рахівників. В кінці 1891 - на початку 1892 року проходив перший зїзд рахівників, який визнав найважливішим завданням - « утворення особливої групи досвідчених і надійних осіб, які повинні називатися присяжними рахівниками і якими доручалась ревізія різноманітних обєктів, експертиза і організація правильної бухгалтерії на приватних і громадських підприємствах», а також покладання на рахівників.

Друга спроба.На початку ХХ ст. в Росії гостро відчувалася потреба в такому особливому органі, який би сприяв удосконаленню професійної освіти бухгалтерів і підвищенню ефективності контролю. В 1909 р. голова Московського товариства бухгалтерів Ф.І.Бельмер представив проект такої організації - Інститут бухгалтерів, що стало причиною скликання 1-го Всеросійського зїзду бухгалтерів.

Відповідно до проекту членів інституту поділялися на бухгалтерів - експертів, бухгалтерів та кандидатів. Проте і ця спроба не отримала визнання ні державою, ні громадськістю.

Третя спроба створення органу незалежного фінансового контролю - Інституту державних бухгалтерів - експертів - відноситься до періоду НЕПу. В цей час робились спроби створення ринкових відносин. Наслідком цього є поява самостійних органів контролю. Інститут державних бухгалтерів-експертів було створено в 1924 р. з метою сприяння правильному веденню обліку і звітності на державних, консеційних, змішаних, кооперативних, громадських і приватних підприємствах та державних установах, а також надання висновків з різного роду питань обліку і звітності.

Перші органи були створенні контролю в Україні були створен 2 квітня 1918 р. - Секретаріат Державного контролю, який пізніше було розпущено.

15 січня 1919 року у складі Уряду УРСР був створений відділ контролю, а згодов на його основі - Народний комітет Державного Контролю.

На початку 20х років починають створюватися контролюючі служби при фінансових органах.

Нові завдання контролю в правовій державі в умовах ринкових відносин на перше місце висувають кадрову проблему.

Кадри контролю - це працівники апарату управління, які виконують функцію контролю.

До кадрів, які виконують функції господарського контролю відносяться:

• працівника апарату управління, які здійснюють керівництво і відповідно контролюють як його обовязковий елемент;

• які виконують функцію контролю наряду з іншими функціями управління;

• які спеціалізуються на виконанні тільки функцій контролю.

Оскільки контроль здійснює широке коло працівників, то розглянем лише кадри, які спеціалізуються на виконанні контрольних функцій.

Кадрове забезпечення залежить від багатьох умов: правильності визначення штатної чисельності, укомплектованості штатів, професійної підготовки ревізорів, підвищення їх кваліфікації.

Кваліфікацією контролера називають ступінь його вміння і придатності до виконання контрольно-ревізійної роботи. Її визначають набутими знаннями, вмінням,

досвідченістю і професійними навичками. В основу визначення клаліфікації покладено принцип розподілу виконання робіт за певними ознаками:

1. рівень складності та достовірності;

2. відповідальність

3. умови виконання.

Чим вища складність роботи, чим відповідальніша робота і важчі умови, при яких вона виконується, тим вища група цієї роботи і тим вища повинна бути кваліфікація ревізора.

Набуття ревізорської кваліфікації залежить від терміну зайняття посади, освіти і характеру попередньої роботи. Високий професіоналізм поступово переходить в майстерність. Майстерність - це високий рівень кваліфікації, пізнання не того, що лежить на поверхні, а проникнення в суть досліджуваних явищ, в глибинні господарські процеси, це швидка і точна обліково-правова і економічна оцінка явищ, що належать перевірці.

Ревізорів за рівнем їх організаторських здібностей, вмінням вирішувати поставлені завдання, розвитком аналітичної думки і комунікабельності можна розподілити на три групи:

1) ревізори - організатори (переважають організаторські якості);

2) ревізори-мислителі - ( переважать реконструктивні якості - люблять вивчати великі і складні ситуації);

3) ревізори - співбесідники - (переважають комунікативні якості - це комунікабельність і легкість в спілкуванні з людьми).