1. Історичні етапи формування і розвитку японського права

Незважаючи на те, що формування сучасної правової системи Японії пов'язують з епохою Мейдзі (друга половина XIX ст.), величезний вплив на процес формування японського права впродовж багатьох століть справляли китайське право і китайська правова культура.

Японська цивілізація, як відомо, є частиною східної цивілізації, і тому остання значно вплинула на формування й еволюцію японської цивілізації і японської культури.

Вплив китайської цивілізації на японську пояснюється тим, що в V ст. у Японії почала поширюватися китайська писемність, а через два століття — релігія буддизму. Ці обставини зумовили популяризацію в Японії китайського духовного життя, літератури і мистецтва, унаслідок чого японські правителі сприйняли китайську модель державного будівництва і формування регулятивних начал. Відповідно, вчення конфуціанства, що заклало основу китайського праворозуміння, зіграло вирішальну роль у формуванні японського права. Тому перші пам'ятки японського права за своїм змістом і формою нагадували китайське законодавство.

Проте ще задовго до цього в Японії почали формуватися основи правового регулювання і державності. Наприкінці II ст. соціальна ієрархія в кланах японського суспільства почала перетворюватися на протодержавні інститути. Влада правителів, освячена релігійним авторитетом, стала спадковою. Боротьба всередині японського суспільства зумовила перевагу одного з племінних союзів, по імені якого отримало назву перше державне утворення в Японії, — клан Ямато (середина V — поч. VII ст.).

Влада глави об'єднання поступово була визнана загальнодержавною, і сам він здобув титул імператора як «небесного государя», що поєднав у собі світську і державну владу, пізніше — і судову. Його влада поступово поширилася на різні племінні

184

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X.

185

клани, які почали перетворюватися на провінції зі своїми керівниками. Поступово сформувалася централізована податкова система і апарат зі збирання податків.

До початку VII ст. у Японії панувало звичаєве право. У нормах звичаїв містилися не тільки релігійні й етичні приписи, але і юридичні розпорядження. Власне юридичні норми з'явилися після виділення в релігійних і моральних заборонах норм про покарання.

Письмове право в Японії з'явилося не шляхом трансформації звичаєвого права, а на основі формування законодавства державно-адміністративного характеру, що регулює структуру і діяльність органів державного управління. Даний процес зумовив специфіку формування стародавнього японського права.

Серед перших письмових пам'яток японського права особливе місце займає ряд законодавчих актів: «Конституція Сетоку» 604 p., «Маніфест Тайка» 646 р. і «Звід законів Тайхо» 701—702 pp.

«Конституція Сетоку» 604 p., що збереглася до наших днів, є ранньою японською письмовою пам'яткою, відомою як Закон сімнадцяти статей. Повна її назва — «Сімнадцятистатейна конституція спадкоємця Сетоку», укладачем якої японські історики вважають Сетоку, активного прихильника буддизму, за допомогою якого в кінці VI ст. буддизм в Японії було оголошено державною релігією.

Значення цієї пам'ятки велике не тільки тому, що це перший законодавчий документ, але й тому, що її вплив позначився на подальших законодавчих актах японських імператорів, а ідеї, закладені в ній, поступово реалізовувалися в процесі становлення японської ранньофеодальної держави. «Конституція Сетоку» містила більшою мірою моралістичні побажання в дусі конфуціанства, ніж чіткі юридичні розпорядження. Відповідно до неї клани закликалися об'єднатися і служити загальному благу. Усе населення ділилося на три класи: правителі, вельможі і народ. Правитель визнавався не просто главою вищого клану, а одноосібним володарем з особливими владними повноваженнями. При ньому були радники, оскільки проголошувалося, що справи не повинні здійснюватися одноособово государем.

Наступним важливим законодавчим актом VII ст. вважається «Маніфест Тайка», опублікований в 646 p., текст якого зберігся повністю до наших днів. Цей документ складається з преамбули і чотирьох статей. Він закріпив звільнення рабів і залежних селян, зайнятих у сільському господарстві, і ремісників, а також ліквідацію всіх спадкових родових володінь і перехід їх в руки держави, а також проголошував створення нової адміністративної системи.

Наприкінці VII ст. під впливом адміністративних перетворень було складено звід адміністративних правил — Омі-рю (661—672). Звід було складено за зразком китайського «Кримінального і адміністративного кодексу» імперії Тан середини VII ст. Ним регламентувалися обов'язки адміністраторів, установлювалася система рангів, що запроваджувалася в японській державі, і в загальній формі фіксувалися взаємини жителів із новою державною владою. Складався він з 22 розділів і включав, окрім адміністративних правил, норми про відповідальність чиновників.

У 700 р. було опубліковано «Звід законів Тайхо», який узагальнив усі основні законодавчі акти, видані з 646 по 700 pp. Цей кодекс неодноразово зазнавав змін. У результаті в 718 р. було складено нову редакцію зводу — кримінальний і адміністративний кодекс «Єро ріцу-рю». Проте ці закони почали діяти в 757 р. Перероблена редакція більшою мірою відображала запозичення з китайського права, тоді як основна — «Тайхо-ріцу-рю» -— містила правила японського походження і відображала основні риси стародавнього японського права.

Кримінальні закони із зводу майже не збереглися. Як відомо, із загальної кількості злочинів було виділено 8 тяжких злочинів, зокрема заколот або змову проти імператорського дому; руйнування або змова з такою метою імператорських могил, палаців, храмів і ін. Було закріплено чітку систему покарань, що складалася з п'яти видів: страти, заслання, каторги, биття палицями і батогами та тюремного ув'язнення.

Адміністративні закони дійшли до наших днів повністю. Вони розділені на ЗО книг і присвячені: рангам і штатам чиновників (кн. 1—5); становищу священнослужителів (кн. 6—7); становищу

186

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

187

селян, наділам і податкам (кн. 8—10); просуванню чиновників (кн. 11 —15); особливому становищу палацу, його служб і збройним силам (кн. 16—24); особливим обставинам служби (кн. 25—27); кримінальному судочинству (кн. 28—29). Остання, 30-а книга, включала різні положення, зокрема про єдині заходи, ваги і навіть зобов'язання.

Таким чином, ці закони були направлені на регулювання взаємин державної влади і керівників, прав і обов'язків осіб, залучених до адміністративної діяльності за рахунок і на користь держави, а також на зміст службових обов'язків, порядку проходження служби, виплат державної платні і ін.

Політичне і правове життя Японії протягом декількох століть характеризувалося ослабленням влади імператора і появою феодального ладу, при якому вся соціальна структура суспільства формувалася за ієрархічним принципом. При цьому забезпечувалося повне панування класу феодалів над селянством. Відповідно до цих змін поступово слабшала роль імператорських юридичних збірок, їх місце заповнював кодекс рицарства, який був збіркою звичаїв військової касти, складеної в 1232 р.

В епоху сегунів Токугава (1603—1868) в Японії здійснювалася політика ізоляції від зовнішнього світу, яка була продиктована міркуваннями японських правителів щодо збереження національної культури і національної гідності, зокрема через поширення християнства і посилення його впливу існувала небезпека для державного ладу Японії. Відомо, що боячись руйнівного впливу християнства на моральні засади його політичної влади, уряд сегунату Токугава повністю заборонив розповсюдження Євангелія в Японії, що послужило підґрунтям політики національної ізоляції сегунату.

Епоха сегунів Токугава ознаменувалася відносною стабільністю, у цей час було обкреслено соціальну структуру суспільства. Усе суспільство ділилося на соціальні групи: священики, торговці, лицарі і селяни, причому селяни були позбавлені будь-яких прав.

1 Нода Е. Сравнительное правоведение в Японии: прошлое и настоящее // Очерки сравнительного правоведения: Сб. статей / Отв. ред. В.А. Туманов. — М., 1981. — С. 231.

В цей час почалося формування норм поведінки, які регулюють взаємини між людьми практично в усіх сферах соціального життя. Ці правила називалися гирі. Дотримання гирі базувалося на принципі добровільності, оскільки вони мали морально-етичний характер. Як відзначив Р. Давид, гирі замінювали собою право, а на думку деяких японців, і мораль1.

Поведінка людей регулювалася нормами гирі, заснованими на пристойності, звичаях честі і традиціях, установлених для кожного виду взаємин (гирі батька і сина, чоловіка і дружини, дядька і племінника, братів між собою, гирі власника і селянина, кредитора і боржника, торговця і клієнта, господаря і службовця). Гирі неухильно дотримувалися через страх засудження з боку суспільства.

Разом із тим, на думку японського правознавця Цунзо Інако, «іноземці, що виявляють зацікавленість до японців і японського права, приділяють гіпертрофовану увагу «гирі», тоді як ставлення японських правознавців до «гирі» стриманіше. Хоча «гирі» і підношення подарунків відіграють велику роль у житті японців, вони діють тільки в колі конкретних осіб і конкретних груп, а не між незнайомими особами і в рамках усього суспільства. Це пояснюється тим, що поведінка японців визначається двома групами норм — з одного боку, нормами поведінки щодо осіб і груп, з якими вони мають повсякденне спілкування, а з іншого — нормами щодо всіх інших осіб і груп»2.

Важливою правовою пам'яткою цього періоду є «Кодекс зі 100 статей», прийнятий в 1742 р.

1 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности.

- М.: Междунар. отн., 1998. - С. 369.

2 Цунзо Инако. Современное право Японии. — М: Прогресс, 1981. —

С. 141, 145.

188

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

189

На початку XVIII ст. політика ізоляції послабилася, оскільки стало очевидним, що її продовження є серйозною перешкодою на шляху розвитку японського суспільства. Проривом на цьому шляху стало укладення договорів із провідними державами світу, такими як США, Англія, Росія та ін. Ці нерівноправні договори принижували національну гідність японців, проте вони були на той час єдиним способом прориву на міжнародну арену.

Глибокі зміни в японському суспільстві, що торкнулася всіх сфер життя пов'язані з епохою Мейдзі, яка почалася в 1868 р. Це виявилося, перш за все, у зміні соціальної структури суспільства шляхом ліквідації формальних відмінностей між станами.

Всебічних реформ зазнала і правова сфера. Починається формування сучасної правової системи Японії.

Становлення нової правової системи пов'язане з прийняттям в 1889 р. першої Конституції Японії, складеної за зразком Германської (Прусської) конституції. Вона проголосила і закріпила конституційну монархію як найбільш прийнятну для Японії форму правління. Право тлумачити конституції належало Таємній раді, що призначалася імператором із числа вищих чиновників, які відігравали в цей період найважливішу роль у державній політиці Японії.

Одночасно починається процес кодифікації, що, з одного боку, ослабляє вплив китайського права на японське, а з іншого — воно починає орієнтуватися на романо-германське право.

Французьким юристом Буассонадом було розроблено проекти кримінального кодексу і кримінально-процесуального кодексу, які були ускладені в 1882 р. за французькою моделлю. Через декілька років Буассонаду було доручено складання проекту Цивільного кодексу, а німецькому вченому Реслеру було доручено складання проекту торгового кодексу. Обидва ці проекти були підготовлені до 1891 p., проте консервативні сили Японії, які мали великий вплив у Парламенті, посилаючись на порушення національних традицій в проектах, їх відкинули. Проект Цивільного кодексу був звинувачений в тотальній орієнтації на французьке право, хоча Р. Буассонад при розробленні положень кодексу, що регулює сімейні і спадкові правові відносини, максимально враховував національні особливості Японії. Парламентом було ухвалено рішення доручити розроблення проекту цивільного кодексу японським юристам.

Ними було підготовлено новий проект, орієнтований на німецьку модель регулювання цивільного права. Одночасно новий проект ураховував основні положення, що містяться в проекті Р. Буассонада. Цей проект був затверджений в 1898 р. Відхилений проект торгового кодексу, який був укладений за зразком французького законодавства, був переорієнтований на німецький зразок і в 1899 р. прийнятий як торговий кодекс Японії.

Важко пояснити, чому відбулася німецька переорієнтація законодавчого регулювання. На думку К- Цвайгерта і X. Кьотца, багато хто почав уважати, що, поза сумнівом, велику роль у цьому процесі відіграв той факт, що Германське цивільне уложення у той час вважалося найбільш досконалим витвором мистецтва кодифікації континентальної Європи1.

М. Ейїті, згадуючи цей період, писав: «Після прийняття Цивільного кодексу вплив німецького права почав зростати. Хоча я до того часу вже вивчав французьке право, мене переконали, що я повинен вивчати право германське»2.

Процес кодифікації продовжився в 1907 р. прийняттям нового Кримінального кодексу, а в 1922 р. — Кримінально-процесуального кодексу. У 1926 р. японський Цивільно-процесуальний кодекс, прийнятий в 1890 p., був виданий в новій редакції, і ґрунтувався на австрійській моделі.

Черговий етап розвитку сучасної правової системи Японії пов'язаний із закінченням Другої світової війни. У 1946 р. було прийнято нову Конституцію Японії, яка набула чинності в 1947 р. З того часу зміни до неї не вносилися.

На відміну від першої Конституції, нова Конституція Японії проголосила принцип народного суверенітету. Парламент є найвищим органом державної влади і єдиним законодавчим органом держави. На Кабінет Міністрів покладено здійснення виконавчої влади. У Конституції закріплено принцип здійснення правосуддя тільки судом. Конституція проголосила, що вся повнота судової влади належить Верховному суду. Також Верховний суд здійснює функцію конституційного контролю.

1 Цвайгерт К., Кётц X. Введение в сравнительное правоведение в сфере част

ного права: В 2 т. — Т. 1: Основы. — М.: Междунар. отн., 1998. — С. 440.

2 Эйити М. Ниппон-по хогаку / Юридическое образование в Японии. — Токио,

1950. — С. 40.

190

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

191

Особливе значення має ст. 9 Конституції, яка проголошує, що японський народ на завжди відмовляється від війни як суверенного права нації, а також від загрози або застосування збройної сили як засобу вирішення міжнародних спорів1.

Розділ третій Конституції присвячено правам і свободам громадян. Особливе значення має закріплення соціально-економічних прав: права на працю, на підтримку мінімального рівня здорового і культурного життя, на освіту. Певною гарантією в реалізації цих прав є конституційні положення про те, що держава повинна докладати зусилля для підйому і подальшого розвитку суспільного добробуту, соціального забезпечення і охорони здоров'я, встановлення безоплатної обов'язкової початкової освіти, права на створення організацій трудящих і на колективні дії.

Зміни в правовій системі Японії в цей період пов'язуються з посиленням політичного впливу США і з проникненням у національну правову систему Японії елементів правової системи США. Правова система Японії, що раніше складалася під впливом європейського континентального права, раптово почала зазнавати вплив американського права2. Ці обставини визначили характер майбутніх змін у всьому японському законодавстві. «Американізація» японського права виявляється в реформах у галузі цивільного і кримінального процесу, у більшості законів, що регулюють економічну і фінансову сферу. Це яскраво виявляється і в посиленні ролі судової влади.

Після ухвалення конституції за два наступних роки (1947— 1948 pp.) було прийнято безліч законів, направлених на те, щоб привести у відповідність до неї старе законодавство, зокрема закон про суд, закон про прокуратуру, закон про місцеве самоврядування, закон про поліцію, основний закон про освіту, закон про часткову зміну Цивільного кодексу, закон про часткову зміну Кримінального кодексу, Кримінально-процесуальний кодекс та ін.

1 Див: Конституция Японии // Конституции зарубежных государств: Великоб

ритания, Франция, Германия, Италия, Европейский Союз, США, Япония, Индия:

Учеб. пособие / Сост., пер., авт. ввод, и вступ, ст. В.В. Маклаков. — М.: Волтерс

Клувер, 2006. — С. 395-422.

2 Див: Сакаэ В., Тору А. Гражданское право Японии. — М., 1983.

Необхідно відзначити, що ініціатором ухвалення цих законів виступив Кабінет Міністрів Японії під прямим впливом штабу окупаційних військ.