Тема 3 Стратегія соціально-економічного розвитку країни.

1. Основи макроекономічного прогнозування

2. Наукові основи макроекономічного планування.

3. Основні форми державного планування.

4. Стратегічне планування та програмування соціально-економічного розвитку.

Ключові поняття:

Економічне прогнозування. Мікро та макропрогноз. Функції макропрогнозвування. Методи макропрогнозування. Макроекономічне планування. Системне планування. Аполітична та критична теорія планування. Мета, цілі, функції макропланування. Принцип макропланування. Об’єкти, суб’єкти та сфера макропланування. Стратегічне макроекономічне планування. Макроекономічне програмування.

У 90 роки 20ст. практика розроблення планів економічного та соціального розвитку дедалі більш трансформується в бік пристосування до нових умов. Орієнтація на ринкові умови на ринкові умови господарювання зумовлює необхідність перебудови системи планування та прогнозування відповідно до умов перехідної економіки.

Сподіваючись на ринкове саморегулювання Україна почала поступово відмовлятись від важелів планового впливу на економіку.

Світовий досвід свідчить, що жодна держава не мала можливості подолати кризу, не маючи сильної влади, не застосовуючи елементів планування. Програма реформ, виходу з кризи фактично є планом дій держави.

Розробка плану соціально-економічного розвитку країни будується насамперед на принципах макроекономічного прогнозування.

Прогноз – науково обґрунтоване передбачення можливого стану об’єкта у майбутньому, можливих шляхів і строків його досягнення.

Основними способами прогнозування є:

1. експертний – шляхом опитування спеціалістів стосовно об’єкта прогнозування

2. екстраполяції – збирання інформації про розвиток об’єкта у минулому і перенесення закономірностей цього розвитку на майбутнє

3. моделювання – дослідження, що базуються на побудові моделей об’єкта відповідно до очікуваних та кінцевих результатів

Об’єктами макроекономічного планування – економічні, соціальні й науково-технічні народногосподарські процеси.

Сферою макроекономічного планування є державно-корпоративний сектор економіки.

Суб’єкти макроекономічного планування:

- держава, як виразник загально державних інтересів і координатор господарської діяльності

- великі акціонерні товариства (корпорації)

- недержавні органи і організації (профспілки інші об'єднання й асоціації)

Стратегічною метою макроекономічного планування розвитку національної економіки – забезпечення економічного зростання відповідно до критеріїв конкурентноздатності й стабільного розвитку (економічного, екологічного. Соціального і технічного).

В системі розробки програм соціально-економічного розвитку макроекономічне планування виконує наступні функції:

1. визначення цілей і пріоритетів розвитку національної економіки

2. забезпечення найоптимальнішого варіанта розвитку національної економіки – у питаннях господарської діяльності нема потреби у важелях директивного управління.

В умовах становлення ринкових відносин інструментом реалізації економічної політики в Україні має бути система прогнозування, планування та розроблення програм, що містити прогнози, плани і програми. З теоретичних і практичних поглядів очевидно. Що лише план не може охопити все коло проблем. Які розв’язуються в межах економічної політики держави.

У багатогранній економіці України в перехідний період залишається ще чимало органів управління, між якими розподілено функції регулювання економіки. Отже, вони повинні мати відповідні інструменти реалізації цих функцій, щоб досягти поставлених державою цілей. Потрібні плани (програми) розвитку окремих галузей, господарських комплексів і регіонів.

Макроекономічне планування це –

- свідома діяльність держави з метою досягнення бажаного стану національної економіки

- розробка моделі досягнення бажаного і очікуваного стану національної економіки за умови одночасного визначення шляхів, способів і термінів забезпечення цього стану майбутнього розвитку національної економіки

- цілеспрямованості прогнозування розвитку конкретного об’єкту і визначення тенденцій та закономірностей його розвитку для вирішення конкретних народногосподарських завдань

- рентабельності – визначення вартості аналітичної підготовки, прогнозу та його результативності, врівноваження економії з ефективності, якості зі своєю частковістю.

Роль макроекономічного прогнозування виявляється через його функції:

- науковий аналіз розвитку національної економіки

- оцінка можливих наслідків прийнятих рішень

- оцінка об’єкта прогнозування на основі вибраних альтернатив

- підготовка рекомендацій урядовим структурам для ухвалення оптимальних рішень.

В умовах, коли підприємствам надано як найширші свободи у використанні фондів, виборі номенклатури продукції, пошуку партнерів та в інших бажаних змін в його стані.

Макроекономічне прогнозування – виявлення та аналіз закономірностей і тенденцій розвитку національної економіки, передбачення змін у ньому і створення наукової бази для економічної політики та державного регулювання економіки.

Макроекономічне прогнозування базується на таких основних принципах:

1. наукової обгрунтованності – передбачає, що прогнозування базується на системних знаннях про закономірності розвитку економіки, враховує реалії економічного. Політичного і соціального життя країни, вітчизняний та світовий досвід. А також використовує систему наукових знань та методик.

2. системності – розглядає національну економіку з одного боку як єдиний об’єкт, а з іншого – як сукупність самостійних напрямків (блоків) прогнозування

3. адекватності – прогноз як теоретична модель має достатньо повно і точно відображати реальні процеси національної економіки

4. в багатоваріантності (альтернативності) – передбачає розробку не одного, а кількох (мінімум трьох варіантів)координація економічної діяльності суб’єкта

5. гармонізація економічних інтересів суб'єктів господарювання.

Розроблення якісного плану потребує участі всіх ланок вертикальних і горизонтальних структур управлінської системи. В умовах переходу до ринку основна робота полягає в узгодженні галузевих і регіональних планів із загальнодержавними цілями та завданнями.

Одночасно з розробленням плану формується бюджет країни, який потрібно вчасно затвердити. У більшості країн бюджет розробляється більш детально і перебирає на себе багато функцій плану.

Макроекономічне планування базує на наступних принципах:

1. оцінка сучасного рівня розвитку національної економіки

2. визначення пріоритетів обумовлене обмеженістю ресурсів і необхідністю концентрації зусиль на вирішенні найважливіших проблем

3. збалансованість – приведення у відповідність макроекономічних планових показників

4. поєднання різних видів планування – перспективного, поточного, галузевого і територіального

5. реалістичність – розробка конкретних механізмів реалізації планів

6. орієнтація на світовий стандарт – врахування в процесі планування економічних, екологічних і соціальних

7. адаптація – оперативне коригування планових Алдан у зв’яжу зі зміною умов і завдань соціально-економічного розвитку країни

8. рівність – дотримання прав та врахування інтересів місцевого самоврядування і суб'єктів господарювання різних форм власності.

Національні, галузеві та регіональні програми є основним засобом реалізації державної політики, приоритетних напрямків соціально-економічного, екологічного, науково-технічного і національно-культурного розвитку України, концентрацію фінансових, матеріально-технічних та інших ресурсів і координацію діяльності підприємств, установ, організацій з метою розв’язання найважливіших загальнодержавних проблем.

Порядок розроблення прогнозів, планів і програм соціально-економічного розвитку України визначає уряд України.

До основних методів макроекономічного планування відносять:

- метод системного аналізу – групується на теорії всеохоплюючого раціонального підходу і передбачає комплексний підхід до об’єкта планування: визначення потреб і можливостей, наявності ресурсів, наявність механізмів реалізації, вивчення варіантів планових рішень, обґрунтування планових завдань

- балансовий метод – узгодження потреб і ресурсів як у масштабі суспільства так і за окремими складовими національної економіки, координація розвитку окремих виробництв, галузей, регіонів на основі розробки відповідних балансів.

Баланси є складовою державних планів (програм).

- нормативний метод – обґрунтування планових показників за допомогою науково обґрунтованих нормативів, що виражають ступінь економічної, екологічної чи соціальної ефективності виробництва (норми рентабельності, амортизації, ресурсо-місткості, викиду шкідливих речовин)

- метод оптимізації планових рішень – пошук найефективнішого планового завдання на основі використання економіко-математичних моделей, методів математичного програмування

- програмно-цільовий метод – розробка важливих програм вирішення найактуальніших соціальних, економічних, екологічних, науково-технічних, регіональних проблем розвитку суспільства.

Виділяють чотири форми державного планування: основні (директивне та індикативне) і проміжні (індирективне та регулятивне).

Директивне планування – спосіб управління економікою країни за допомогою розробки обов’язкових для виконання завдань щодо виробництва і розподілу продукції та послуг.

Таке планування ґрунтується на державній власності, а розроблені плани втілюють стратегію та пріоритети держави. Вони охоплюють всі сторони соціально-економічного життя суспільства, планові завдання є обов’язковими для виконання. Однією з основних рис такого плану є домінування субординованих відносин в економіці та використання адміністративних прямих методів ДРЕ.

Індирективне планування – має багато рис директивного планування але використовує не тільки адміністративні але й економічні важелі: процентні ставки, податки, валютні курси тощо. Цей тип планування є ефективніший, бо дає більше економічної свободи суб’єктам господарювання, але він не сумісний з ринковими відносинами.

Регулятивне планування відповідає змішаній економіці (передбачає рівну частку державної і приватної власності), ґрунтується на активному використанні ринкових методів.

Індикативне планування – спосіб регулювання економічних процесів за допомогою постановки певних цілей, визначення пріоритетів розвитку національної економіки і застосування державних фінансових та інших стимулів для їх реалізації.

Цей тип планування базується на змішаній економіці. Планові документи окреслюють загальні контури майбутнього економічного розвитку (план-прогноз). Завдання мають орієнтований інформаційний характер, а головним завданням плану є координація діяльності суб'єктів господарювання.

Розвиток макроекономічного планування у розвинених країнах пройшов три етапи:

1-ий етап охоплює 40-50рр 20ст. На цьому етапі макроекономічне планування застосовується у Франції, Іспанії, Швеції, Норвегії та Нідерландах. Складаються програми і середньострокові плани-прогнози (на 5 років).

2-ий етап охоплює 60-70рр. До планування вдаються практично всі країни Західної Європи та Японія. Складання короткострокових планів пов’язують з держбюджетом (бюджетне планування), практикується середньострокове планування і вперше складаються довгострокові плани (на 15-20років), насамперед в Японії.

3-ій етап охоплює сер.70рр. – до сьогодення. Державне планування набуває рис стратегічного планування (цільового державного планування).

Розглянемо світовий досвід використання стратегічного планування в розвинених країнах світу.

Система планування у Франції – своєрідний продукт ринкової економіки. Разом з національним ринком вона пройшла ряд етапів. Так в післявоєнні роки застосовувалося досить сильне втручання в економіку органів управління. Необхідність швидкої відбудови та наявність великого державного сектору зумовила використання жорстких директивних планів. Так перший план, який було прийнято у Франції в 1945р визначив обсяги виробництва сталі, електроенергії, установив ціни на усі вироби і систему контролю за ними, курс франка тощо.

Наприкінці 60 років у Франції перейшли до індикативного планування. Індикативний план не має директивного значення хоч і приймається Національною асамблеєю (парламентом).

Поряд з широким використанням у плануванні механізму мотивації праці виробників держава постає також безпосереднім замовником робіт та послуг. Враховуючи, що ринок не розв’язує проблеми соціального захисту населення, не забезпечує проведення фундаментальних пріоритетних наукових досліджень, бере вкрай обмежену участь у створенні інфраструктури й розвитку громадського транспорту, держава використовує механізм видачі виробникам спеціальних державних замовлень, які мають для підприємств і фірм пріоритетний характер, оскільки в умовах жорсткої конкуренції на ринку забезпечує постійність капіталовкладень.

Індикативний план має велике значення і для територій. Ухвалений парламентом він є орієнтиром для укладення договорів з регіонами.

У Франції стратегічні плани (а також поточні прогнози) формує генеральний комісаріат із планування. Котрий підпорядкований безпосередньо прем’єр міністрові. Його робота передбачає глибокий багато аспектний аналіз господарських процесів як у країні, так і за її межами. Для цього комісаріат отримує необхідну інформацію.

Приватні підприємства не зобов’язані надавати будь-які відомості органам управління, крім тих. Що містяться в деклараціях про доходи: товарообіг, інвестиції. Але зацікавлені в отриманні державних замовлень та податкових і кредитних пільг надають комісаріату так звані повідомлення про наміри з прогнозами щодо розвитку виробництва (при цьому комісаріат має дотримуватись державної таємниці). Для державних підприємств немає обмежень щодо отримання інформації.

ФРН – класична країна з соціальним ринковим господарством. Статистика ФРН ураховує лише ті сфери економіки, де рівень державного регулювання найвищий і лишає поза увагою галузі, де низький рівень державного регулювання або вони регулюються опосередковано.

Ринково-організаційне регулювання є зовнішнім галузевим втручанням у промисловість і свободу договорів, що здійснюється з причини відмови окремих галузей від загальних принципів ринкового порядку. Практика ФРН показує, що ринково-організаційне регулювання є також формою макрополітики.

Особливість системи управління японською економікою порівняно з США та європейськими розвиненими країнами полягає в найактивнішому втручанні держави у процеси економічного розвитку країни, створені чіткої системи державних органів і приватного сектору економіки.

Форми фінансово-кредитного впливу в Японії розглядають не як грошове забезпечення завчасно визначених планових витрат, а по суті становлять зміст своєрідного державного планування і прогнозування. Інструментом регулювання виступає не пряме планування, а використання державних фінансів і кредиту через запровадження відповідної бюджетної та кредитної політики.

На сучасному етапі, в умовах тривалого уповільнення темпів розвитку, основними напрямками економічної політики Японії є стабілізація економіки, перерозподіл доходу, надання суспільних товарів і коригуючи помилки ринку. З метою стабілізації економіки держава створює плани і прогнози щомісяця, для контролю уряд готує економічні доповіді, на підставі яких Агентство економічного планування приймає рішення щодо подальших дій.

Прогнози соціально-економічного розвитку України розробляються на довго, середньо, та короткострокову перспективу виходячи з аналізу демографічної ситуації, науково-технічного потенціалу, наявності природних ресурсів, нагромадження національного багатства, зовнішньоекономічного становища України. Прогнози виконують в кількох варіантах з урахуванням імовірного впливу внутрішніх і зовнішніх політичних, економічних, екологічних чинників, а також можливої зміни стратегії розвитку держави.

Органи законодавчої влади використовують результати прогнозів соціально-економічного розвитку України та прогнози конюктури ринку, приймаючи конкретні рішення в галузі економічної політики і розробляючи державні програми та індикативні плани.

Суть стратегічного макроекономічного планування – визначення основних пріоритетів розвитку національної економіки, головну роль у реалізації яких відіграє держава. Ці напрямки набувають статус цільових державних програм.

Макроекономічні програми класифікуються:

1. за часом

- короткострокові (1-2 роки)

- середньострокові (до 5 років)

- довгострокові (10-25 років)

2. за характером (масштабом)

- загальногосподарські – охоплюють проблеми національної економіки в цілому (національні плани, бюджет, інфляції)

- програми обмеженого характеру (розвиток окремих галузей, підгалузей, регіонів, вираження конкретних державних проблем)

3. за цілями

- конюктурні – регулювання економічних процесів шляхом маніпулювання господарською конюктурою

- структурні – зміна співвідношень між різними галузями, сферами національної економіки

4. за об’єктами

- економічні (фінансові, виробничі, зовнішньоекономічні)

- соціальні (зайнятість, доходи, освіта, медицина)

- науково технічні

- екологічні

- регіональні

Державні програми соціально-економічного розвитку України на довгострокову перспективу розробляються на 10-15 років, при цьому можливе коригування або продовження дії програм на 5 років.

На сучасному етапі в Україні діє урядова програма стратегічного розвитку “Україна – 2010”.

Державні програми соціально-економічного розвитку України на довгострокову перспективу розробляють на 3-5 років і щороку коригуються.

Уряд одночасно з проектом Державної програми подає до Верховної ради підсумки соціального і економічного розвитку України за період з початку поточного року, прогноз соціально-економічного розвитку на наступний рік. Проект Державного бюджету України відповідає Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного та соціального розвитку України” та “Про бюджетну систему України”.

Проекти річних програм соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя розробляють відповідні уряди.

Під час розроблення проекту програми враховуються показники роботи підприємств та організацій (незалежно від форм власності), розташованих на відповідних територіях. Уряд автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації подають основні показники проектів і затверджених річних програм соціально-економічного розвитку до Міністерства економіки України.

Основними засобами реалізації державних планів і програм є:

- держконтракт і держзамовлення (використання яких відбувається на підставі Закону України “Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти”, “Про поставки продукції для державних потреб” та указу Президента України “Про державне замовлення в Україні”

- пільгове оподаткування

- пільгове кредитування

- цінові пільги

- державне страхування

- гарантування ринків збуту

- розробку соціальних програм

- державне фінансування наукових досліджень

- інституту соціального партнерства

- державна система науково-технічної експертизи (експертні ради)

Питання для контролю: Сутність макроекономічного планування ? Етапи розвитку макроекономічного планування в світі. Типи державного планування. Класифікація макроекономічних програм.