Оскарження відмови у наданні копії дозвільного документа

У 2013 році ЕПЛ, отримавши відмову Держгеології України надати ЕПЛ копію спеціального дозволу на користування надрами, виданого британсько-нідерландській компанії Шелл (Shell) на виконання угоди про розподіл вуглеводнів на ділянці Юзівська, оскаржила таку відмову до суду.

Правильна кваліфікація оскаржуваного рішення чи діяння (дія чи бездіяльність) є визначальною, (див. схему 22). До прикладу, для оскарження НПА процесуальний закон передбачав спеціальну процедуру, відмінну від загальної процедури оскарження актів індивідуальної дії, дій та бездіяльності (ст. 171 KAC України).

Схема 21

Розпорядники зобов’язані відповідати на запити.

Слід пам’ятати, що закон встановлює вичерпний перелік таких підстав і обґрунтування відмови у наданні інформації будь-якими іншими причинами чи обставинами є незаконною відмовою у наданні інформації і тягне за собою юридичну відповідальність. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел (наприклад, на сайті відповідного розпорядника), або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Схема 22. Правомірні підстави відмови

Розпорядник інформації, який не володів запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володів, зобов’язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником. Належний розпорядник у такому випадку надає відповідь запитувачу у встановлений законом строк.

Як і до запиту на інформацію, закон ставить формальні вимоги і до оформлення відмови у наданні останньої.

Із досвіду роботи ЕПЛ видно, що розпорядники практично ніколи не роз’яснюють запитувачам порядку оскарження відмови у наданні інформації, не завжди коректно і повно обґрунтовують підставу відмови. Закон передбачає: обов’язок розпорядника не лише послатися на одну із чотирьох підстав, передбачених законом і вказаних вище, але й мотивувати свою відмову. Наприклад, в разі надання відмови з мотивів недодержання запитувачем формальних вимог до запиту, недостатньо лише посилання на відповідний пункт ст. 22 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», розпорядник зобов’язаний таке посилання обґрунтувати, тобто вказати, яких саме реквізитів бракує у запиті. B разі відмови у зв’язку із обмеженням доступу до певної інформації, розпорядник зобов’язаний вказати, до якого саме виду інформації із обмеженим доступом належить запитуваний документ, і обґрунтувати це відповідними положеннями законодавства.

Нижче розглянемо процедуру судового оскарження (який судовий орган, процесуальні строки, розмір судового збору, вимоги до оформлення позову).

Закон чітко передбачає, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до KAC України. I це логічно, адже правовідносини у сфері доступу до публічної інформації є публічно-правовими. Отже, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі спори щодо правовідносин, пов’язаних з доступом до публічної інформації, в яких оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність розпорядників публічної інформації, B тому числі й у разі, якщо і такими розпорядниками є не СВП. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників у сфері доступу до публічної інформації не є дуже складним і може бути здійснено без допомоги адвоката чи іншого фахівця в галузі права.

Суд: територіальна підсудність (звертатися до суду за місцезнаходженням Позивача чи Відповідача)

Загальне правило ст. 19 KAC України гласить: «Адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача». Але частина друга цієї статті робить виключення і говорить, що справи з приводу оскарження актів індивідуальної дії, дій та бездіяльності СВП, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їхніх об’єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.

Отже, якщо у справі відповідачем є розпорядник публічної інформації СВП і справа стосується оскарження актів індивідуальної дії, дій та бездіяльності, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної особи (ігнорування, незаконна відмова чи відстрочка у задоволенні запиту і т.д.), така особа має право вибору суду. Разом з тим справи, у яких відповідачем є розпорядник публічної інформації, який не є СВП, територіально підсудні за місцезнаходженням відповідача (за загальним правилом ст. 19 KAC України).

Окремим виключенням є також випадки оскарження НПА KM України, міністерств, інших центральних органів державної влади, а також інших СВП, повноваження яких поширюються на всю територію України, вирішуються окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, а саме Окружним адміністративним судом міста Києва.

Суд: предметна підсудність (загальний чи адміністративний суд)

Крім правил територіальної підсудності, слід пам’ятати про залежність суду від статусу розпорядника. Якщо відповідачем є орган місцевого самоврядування, справу розглядає місцевий загальний суд, якщо центральний орган державної влади - окружний адміністративний суд, якщо ж місцевий орган державної влади - місцевий або адміністративний суд за вибором позивача.

Строк

Строк звернення до адміністративного суду становить шість місяців з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. У випадках неналежного розгляду запиту такий строк почне спливати із моменту отримання запитувачем відповіді на його запит. Якщо ж відповідь не надійшла взагалі — із моменту закінчення строку на відповідь. Стосовно оскарження НПА розпорядників — із моменту опублікування таких актів, оскільки вони публікуються офіційно і з такої дати вважаються доведеними до відома необмеженого кола осіб.

Судовий збір

За подання до суду адміністративного позову сплачується судовий збір. Його розмір у даній категорії справ (адміністративний позов не- майнового характеру) складає у 2015 році 73 гривні 08 коп. Усі актуальні адреси судів тареквізити для сплати судового зборуможна знайти на ресурсі, що є за посиланням^[88].

Обов’язок доказування

Адміністративне судочинство покликане захищати громадян та юридичних осіб від свавілля органів державної влади у сфері публічно-правових відносин. B силу цього він вміщує деякі норми, які покликані полегшити реалізацію цього завдання для позивачів. Сюди можна віднести, зокрема, положення про «зміщення» обов’язку доказування із позивача на відповідача у адміністративному судочинстві. Згідно з ст. 71 KAC України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності СВП обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (тобто на СВП), якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це означає, до прикладу, що саме розпорядник публічної інформації, який відмовив надати інформацію на запит з підстав обмеження доступу до неї, повинен у судовому процесі довести: 1) наявність легітимного інтересу для захисту, доступ якого обмежується, 2) факт заподіяння розголошенням інформації саме істотної (а не мнимою чи незначної) шкоди такому інтересу, 3) що шкода для охороню- ваного інтересу від оприлюднення такої інформації буде більшою за суспільний інтерес в її отриманні (див. зразок позову у додатку 1).